Дослідники виклали у мережу унікальні фото і документи про смерть Симона Петлюри
Онлайн-виставку підготували до роковин вбивства Симона Петлюри 25 травня.
Український Центральний державний архів вищих органів влади та управління підготував колекцію світлини та документи, що стосуються поховання і вшанування пам'яті Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
Про це повідомили на офіційному сайті архіву.
“Сьогодні ім'я Петлюри, як символ незалежности й поступу, на устах сотень тисяч. Завтра воно буде на устах мільйонів, як світла легенда про вождя-героя. Адже українська армія під проводом Петлюри, самотньо змагаючись на сході Європи проти большевизму – змагалась не тільки за волю і державність України, вона боролась проти всесвітньої загрози...”, – процитували в архіві слова поета Леоніда Полтави.
До онлайн-виставки входять кілька десятків світлин. Зокрема, траурні листівки та похоронні фотографії, газетні вирізки, резолюції щодо вшанування пам'яті, офіційні звіти про обставини смерті, листи із співчуттями родині та інше.
Цікаво, що серед експонатів є й фото зсохлих квітів, покладених на могилу Симона Петлюри у 16-у річницю його смерті.
Симон Петлюра народився 10 (22) травня 1879 року у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин.
Навчався в Полтавській духовній семінарії, звідки його виключили за вияв революційно державних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка.
З 1900-го був членом Революційної Української Партії. Під небезпекою арешту восени 1902 року виїхав на Кубань, де працював викладачем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської незалежної Громади РУП у Катеринодарі.
У роки Першої світової війни був оловою Українського Армійського Комітету Західного фронту у Мінську.
Був одним з провідних функціонерів української національно-демократичної революції: з березня 1917-го –членом Української Центральної Ради, з травня – головою Українського Армійського Генерального Комітету, з червня – генеральним секретарем армійських справ.
На початку грудня 1917 року, не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією – протестуючи проти пробільшовіцької орієнтації керівники уряду В. Винниченка), пішов у відставку.
У січні-лютому 1918-го сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і енергійно взяв участь у пригніченні більшовицького повстання в Києві.
Під час Гетьманату був призначений керівником в Київське губернське земство і Всеукраїнський альянс земств, який згодом заарештували за антигетьманський маніфест.
З в'язниці Петлюру звільнили у листопаді 1928-го і обрали до складу Директорії УНР. У лютому наступного року Петлюра став головою Директорії УНР.
На чолі об’єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 року визволяв Київ від більшовиків.
5 грудня 1919 поїхав у Варшаву для організації військово-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії.
Підтримував створення власної регулярної армії УНР, однак можливість формувати військо Петлюра отримав лише на початку 1919 року, незадовго до того, як більша частина глав УНР почали тікати за кордон.
З листопада 1920-го керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі.
На початку жовтня 1924 року оселився в Парижі, де продовжував виконувати прямі обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.
Помер Петлюра 25 травня 1926 року у Парижі від рук анархiста Шварцбарда. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі.
