Дорж Бату: “Ми писали американським конгресменам листи з дуже недипломатичними виразами”

10:59, 10 травня 2022

Бату 1920.jpg

Дорж Бату (справжнє ім’я Андрій Васильєв) – український письменник бурятського походження, автор бестселера “Франческа”. У минулому – журналіст українських телеканалів, проживає у США. 

З перших днів збирає допомогу українській армії. Фонд Funds4Ukraine, який заснувала його дружина Ярина Жук, закуповує амуніцію і медичні засоби для ЗСУ. 

Локальній історії Дорж розповів про те, як громадяни США українського походження тиснули на конгресменів, щоб домогтися ленд-лізу, про мародерство як природній стан росіян, як американці реагують на злочини російських військових в Україні.

Володимир Молодій.jpg

Володимир Молодій

журналіст

Batu 02.jpg

Дорж Бату

Фото: Катерина Москалюк

– Під час Другої світової війни Черчиллю знадобилось більше року, щоб переконати Рузвельта надати Європі допомогу зброєю. Зараз це сталося набагато швидше – у кінці квітня Палата представників Конгресу США ухвалила ленд-ліз для України.

– Так, 417 голосів – за, 10 проти. Це безпрецедентна підтримка.

– Завдяки чому така підтримка стала можливою?

– Я вважаю, що перш за все, завдяки зусиллям президента Зеленського, його емоційного виступу у Конгресі. У той же день виступав також журналіст Андрій Цаплієнко у Гельсінській комісії Конгресу США. Гельсінська комісія опікується співпрацею і безпекою в Європі, це ОБСЄ. Я допомагав Андрію писати ту промову. Оскільки дещо краще розумію поведінку і психологію сенаторів та конгресменів, адже комунікую з ними дуже активно від початку війни. Знаю, на які кнопки потрібно натиснути, щоб тебе почули. Андрій, крім того, що авторитетний журналіст, ще й дуже емоційно і докладно розповів про ситуацію в Україні і те, чому ми потребуємо допомоги.

З першого дня я почав переписку з представниками Конгресу, сенаторами від свого й інших штатів. Я писав їм довгі інформаційні листи, в яких розповідав про ситуацію в Україні. Показував шокуючі фото і відео. Деякі прес-служби навіть обурювались тим, що я не заблюрував зображення. Але я спеціально подавав їх такими, які є, щоб вони бачили, які жахіття відбуваються. Сенаторка Емі Клобучар навіть зізналася мені, що ще ніколи її пошта не була на 90 % забита кореспонденцією про Україну.

Спільними зусиллями українського дипломатичного корпусу та українців, які є громадянами США, і вдалося достукатися до Конгресу. Ми переконали навіть найбільших скептиків, що треба активніше підтримувати Україну. При тім об’єднали Демократичну і Республіканську партію у Конгресі та Сенаті, щоб вони спільно підтримували цей ленд-ліз. Робота йшла на всіх фронтах. Ми працювали й з військовими. Хоча вони підтримували такий план підтримки українців від початку. З представниками Конгресу у Сенаті було складніше, але нам усе вдалося.

– Чому з конгресменами було складніше, ніж з військовими?

– Війну в Україні дуже важко побачити зі сторони. Наприклад, історія з Маріуполем нічого не говорить американцям. Ну, окупований Маріуполь, ну оточений, ну, бомблять його, і що? Але коли я написав своїм представникам у Конгрес – уявіть, що Міннеаполіс, столиця штату Міннесота, зруйнований на 90%. Міннеаполіс – це місто, практично, близнюк Маріуполя по кількості населення і площі. Тож, коли уявити, що Міннеаполіс майже увесь розбомблений, тоді можна зрозуміти масштаб трагедії. І таке порівняння, схоже, справило враження. Так, мовою аналогій нам і вдалося достукатися. Тими страшними світлинами і нашою емоційністю. 

Mariupol 01.jpg

Маріуполь, 24 квітня 2022 року

Фото: t.me/polkazov

Бо подекуди мої листи були абсолютно не дипломатичні. Особливо, коли почали приходити відписки на зразок: “Ми з Україною, а тепер дивіться, який ми склали бюджет на наступний рік на штат”. Після такого я зрозумів, що вони сприймають ситуацію в Україні не зовсім адекватно. Природна реакція на таке – лють. Тому я почав висловлювати їм свою позицію у гострих формах і виразах. Бо політики мусять дослуховуватися до позиції своїх виборців.

Коли я почав просити своїх друзів, колег та українців у фейсбуці писати своїм представникам у Конгресі, то кількість листів перевалила критичну відмітку і досягла свого – конгресмени зрозуміли, що виборці вимагають від них якихось рішучих дій. А коли виборець активно вимагає рішучих дій, то у США до цього ставляться дуже серйозно. Такий тиск виборців, я вважаю, і переломив ситуацію з ленд-лізом. Бо на початку війни ми навіть мріяти не могли, що буде прийнятий такий закон.

– Американці підтримали Україну, бо ще пам’ятають, що росіяни були їхніми ворогами під час Холодної війни? Чи, можливо, розуміють, що допомога українцям – це захист демократичних цінностей?

– Війна в Україні – це війна на території Європи у ХХІ столітті. Цей факт звучить як нонсенс. Коли Росія напала на Україну, то для американців це було, ніби штат Нью-Йорк напав на Коннектикут. Себто якийсь абсурд. Значна частина американців звикли вважати, що Україна – це якась там частина Росії. Тому повідомлення про напад росіян на українців вони не зрозуміли: як?! Вони ж, наче, один народ?! І от, коли починаєш їм усе пояснювати, про передумови і причини, чому ця війна відбувається, то у них стається вибух у голові. 

– Але виглядає так, що наразі Америка підтримує Україну більше, аніж деякі країни Європи, які значно ближче до війни.

– Тому, що уряди держав Європи, тієї ж Німеччини, перебувають у повній залежності від російських енергоносіїв. І тому навіть, якщо їхні громадяни підтримують Україну, то чиновники вагаються. Вони думають – окей, ми підтримаємо Україну, але Росія закриє нам газ… і що ми тоді скажемо своїм виборцям? Тому зусилля, наприклад, посла Андрія Мельника просто неоціненні. Він як дипломат робить дуже багато для того, щоб переломити світогляд німецьких чиновників. Хай навіть часто це відбувається у недипломатичних виразах, хай навіть іноді дуже різко.

– Дехто каже, що такою різкістю з німцями Мельник дискредитує українську дипломатію.

– Ні, це абсолютно не так. Я не вважаю, що це дискредитує будь-яку дипломатію. Коли Мельнику в очі сказали, що українцям немає змісту допомагати, бо вони здадуться через кілька годин – оце не дипломатія, оце підриває дипломатичний авторитет Німеччини. А те, що і як робить Мельник – є абсолютно виправданим щодо ситуації.

277758579_7472841122733927_2248931577032155932_n.jpg

Радянські військові вантажать німецький автомобіль. Берлін, 1945 рік 

Фото з мережі

– Нещодавно ви написали у фейсбуці про те, як у дитинстві ходили в гості до товариша. Згадували, як його сім’я хизувалася речами, що їхні родичі у період Другої світової і після привезли з Німеччини.

– Сп*здили.

– Так. У тому пості ви описали суть Росії, її армії, культури і всього російського. Як пояснювати американцям, що росіяни не можуть не воювати, і не можуть не грабувати, не красти і не мародерити?

– Грабіжництво і мародерство має однакове значення в українській і англійській мовах. У 1945 році радянська армія грабувала та мародерила у промислових масштабах. У них був цілий комітет, який займався, фактично, промисловим грабіжництвом пальт, шапок, меблів, предметів мистецтва. Тобто вони тупо обдирали німців. Я працюю з американськими військовими, тому знаю, як в армії США з цим суворо. 

Моя колега, командорка Ліса є ветеранкою війни в Афганістані. Як і героїня моєї книжки “Франческа”: Сара. Усі вони розповідали, що їм було заборонено приймати будь-що від місцевого населення. Ні подарунків, ні сувенірів, нічого.

– Чому?

– Щоб солдати не втрачали боєздатності. Бо будь-який мотлох обтяжує, заважає вести бойове чергування. Яка з тебе користь у війні, якщо ти з унітазом в руках? Ніякої. Ти не виконаєш бойового завдання. Та росіян це абсолютно не хвилює, тому що грабіжництво і мародерство для них – природній стан. Вони, справді, завжди так робили, у всіх війнах, в яких брали участь. Кажу це, як історик, мародерство і грабіжництво – є нормою для російських солдатів. Тому, розмовляючи з американцями, дуже просто усе це пояснювати.

– Як американці реагують на це? Наскільки вони розуміють такі приклади російського варварства?

– Для них, насправді, це і не є якимось сюрпризом. Адже американці також брали участь у Другій світовій війні і бачили, як росіяни грабують і ґвалтують місцеве населення. Поговоріть з будь-яким американським ветераном Другої світової – вони все це пам’ятають. Тому сильно не дивуються.

8A1A9494.jpg

Дорж Бату

Фото: Катерина Москалюк

– Funds4Ukraine – це фонд, яким опікується твоя дружина Ярина. Розкажи, будь ласка, про нього.

– З перших днів ми не могли залишатися осторонь того, що відбувається в Україні. Спочатку витрачали свої кошти, потім – тих, хто нам допомагав. Лише співробітники Ярини пожертвували більше 12 тисяч доларів. Ми купували каски, плити для бронежилетів, медичні препарати.

Спочатку старалися забезпечити усім необхідним мого небожа Олексія, який воює у ЗСУ. Але дуже швидко це переросло у більші проєкти, до мене почали звертатися за допомогою друзі і люди, які воюють на передовій.

Funds4Ukraine – це дуже маленький фонд, але ми намагаємося максимально допомогти у силу своїх можливостей. Ми хотіли бути активно причетними, тому це наш маленький внесок у захист воїнів, які боронять Україну.

– Коли думаєш про те, скільки триватиме війна – які думки звучать у голові?

– Я намагаюсь про це не задумуватися. Щоб зайняти голову – вистачає роботи. Треба зібрати більше грошей, купити більше амуніції, відправити її в Україну. І далі працювати з Сенатом і Конгресом. Хоча програму максимум ми виконали – рішення про ленд-ліз ухвалили, тепер будемо тиснути щодо санкцій проти Росії. Американська розвідка доповідає, що активна фаза війни триватиме до кінця літа.

 

Схожі матеріали

Jurij Prohasko 600.jpg

“Кожне покоління українців має травму від росіян”, – психоаналітик Юрко Прохасько

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

Pekar Valerij.jpg

“Наша остаточна перемога – це внутрішні зміни в Росії”, – Валерій Пекар

світло справедливості 960х560

5 тез про моральне лідерство у складні часи

Рашизм 1200

"Рашизм: Звір з безодні". Уривок з книжки Лариси Якубової

obkladunka Sydun 800x500.jpg

Як зростав російський імперіалізм | Данило Судин