Як у США знімали фільм "Наталка Полтавка" 1936 року

Фільм "Наталка Полтавка", режисер Василь Авраменко, 1936 рік Відео: youtube.com
Go to next

17:11, 28 серпня 2022

Go to next

На Різдво 1936 року в кінотеатрі "Венеція" на 7-ій авеню Нью-Йорка зал був ущерть заповнений. Ба більше, ще чотири тисячі охочих побачити прем’єру так і не змогли потрапити до глядацької зали і з холу закладу їх довелося вивести поліції. Утім ажіотаж був прогнозованим — на кіноекрані "перша українська говоряча фільма" за мотивами п’єси Івана Котляревського та опери Миколи Лисенка "Наталка Полтавка".

Режисером був американець (виходець із Австро-Угорської імперії) Едгар Улмер. Це, вочевидь, теж підігрівало інтерес до новинки — два роки перед цим, 1934-го, його фільм "Чорний кіт" став найуспішнішою стрічкою сезону кінокомпанії "Universal". А очолив знімальний процес Василь Авраменко — український балетмейстер, який переїхав до Америки. Ідеологічної "пікантності" додавав той факт, що по інший бік Атлантики такий же фільм готував ще один українець — Іван Кавалерідзе. Але знімав його в радянських умовах…

І ось перед публікою на великому екрані — сюжет української літературної класики. Присмачений сценами із українськими піснями та танцями (кому, як не Авраменку було знати, як найкраще їх подати глядачам). А тлом для зображення краєвидів українського села XVIII — XIX століття стала… американська ферма біля Нью-Джерсі.

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

Матеріал ґрунтується на дослідженні історика кіно Станіслава Мензелевського, викладеного у статті "У боротьбі за "національну фільму", або Як українці знімали кіноопери в Америці", що вийшла на Українській правді. Життя

Василь Авраменко

Василь Авраменко (1895 — 1981) 

Фото: wikipedia.org

Ідея зйомки "першої української говорячої фільми" виникла у Василя Авраменка через Велику депресію. Глобальна економічна криза загнала балетмейстера — емігранта з України, який перебрався на американський континент 1926 року, в борги. Позикодавці, які давали митцю кошти авансом на попередні хореографічні проєкти, раптом почали вимагати їх повернення. 

Потрібно було шукати шляхів швидкого заробітку. Тоді Авраменко звернув увагу на сферу кіно — справу на той час уже досить прибуткову, особливо коли мова йшла про музичні фільми, багаті на вокальні партії та танцювальні номери. Тим паче, що балетмейстер уже мав досвід кінозйомок власних танцювальних виступів. 

Та більше для митця значило створити український культурний продукт, який існував би поза виключно діаспорою та водночас поза радянським кінематографом в Україні, який починаючи з 1920-х саме набирав обертів. Останній, на думку Євгена Скоцка, одного з соратників балетмейстера, був "не українським національним духом, а "воняючою" російсько-большевицькою пропагандою".

Року 1934 хореограф створив корпорацію "Avramenko Film Production Incorporated", яка через два роки зняла "Наталку Полтавку". Для популяризації майбутньої стрічки тоді ж заснували часопис "Промінь". Його призначенням, як зазначалося у першому числі, була "українська фільмова і балетна справа та народне життя", а цільовою аудиторією — ті, кому "доводилося соромитися своєї національної ідентичності, бо він належить до невідомої, розколотої раси, з якої всі знущаються".

Avramenko_in_Natalka_Poltavka

Кадр з фільму "Наталка Полтавка". Василь Авраменко в костюмі знімає капелюха під час танцю

Фото: wikipedia.org

Спочатку планували створити українську кінострічку за мотивами української опери, створеною українською мовою за участі українських акторів. Проте все пішло не за планом. Наприклад, український композитор Олександр Кошиць, якому насамперед запропонували долучитися до створення кіно, спочатку вимагав частину суми за роботу авансом, а потім узагалі відмовився від співпраці. Врешті, після тривалих пошуків, музику до кіно написав російський емігрант, колишній викладач Московської консерваторії Костянтин Шведов. 

Режисером фільму теж був не українець — уродженець тоді ще підавстрійського Оломоуца Едгар Улмер, який з кінця 1920-х років почав підкорювати Голлівуд спершу як художник та сценарист, а згодом — як режисер. До появи українського кіно Улмер приєднався невипадково — після успіху кінострічки жахів "Чорний кіт" 1934-го він захопився роботою над більш нішевими ("етнонаціональними") фільмами, які всередині 1930-х років стали альтернативою до англосаксонської гегемонії в Голлівуді. Ось тоді поруч із фільмами, знятими для єврейської та афроамериканської аудиторій у США, розпочали роботу над "Наталкою Полтавкою".

Зйомки стартували у жовтні 1936-го у містечку Флемінґтон (штат Нью-Джерсі) на українській фермі за технічної допомоги друзів із Профспілки фінських теслів із Нью-Йорка. 

В образі Наталки Полтавки постала Талія Сабанієва, Петра — Дмитро Креона, Миколи — Тарас Свистун. Сам Авраменко зіграв декілька другорядних ролей одночасно. Музичні епізоди записували у приміщенні колишньої кіностудії Томаса Едісона у Бронксі.  

Edison_Studio_Bronxbis

Студія Едісона в Бронксі, 1912 рік

Фото: wikipedia.org

Урешті, коли на Бродвеї відбувся пілотний показ фільму перед майже сотнею осіб, які долучилися до фінансової підтримки кінокартини, всі вони були задоволені результатом. 

Едгар Улмер згадував: "Коли вони побачили перші кадри, то впали в екстаз — запитайте в моєї дружини: я не міг вийти з проєкційної, бо мене всі цілували та обіймали. Я лише бажав спекатися цих шалених… Фільм мав одну особливість, якої потім мені так і не вдалося зафільмувати більше ніколи — ентузіазм тих шаленців, яких ви бачите на екрані".

Упродовж наступних двох місяців після різдвяної прем’єри фільму у Нью-Йорку кінострічку показали в Бостоні, Філадельфії, Чикаго, Баффало, Клівленді. Після перешопоказу кіно 4 березня 1937-го у Вінніпезі розпочалася мандрівка стрічки Канадою. 

Секретар фільмової корпорації Микола Новак згадував, що з метою промоції кінокартини "крім летючок різних, афішів, оголошень в пресі, найняли ми фермера з білими кониками, збудували на його санях "українську хату", а на хату начепляли різні великі реклами, попросили дві дівчини, які через мікрофони голосили кожного дня пополудні про прем’єру фільму "Наталка Полтавка".

постер Наталка Полтавка

Рекламний постер фільму "Наталка Полтавка" Василя Авраменка

Фото: life.pravda.com.ua

І це дало свій результат — лише за три дні прокату кінокартини її переглянуло 10 тисяч глядачів. Навіть попри те, що ціна на квиток була 50–75 центів у той час, як інші фільми можна було переглянути за 15–25 центів.

Та хоч відгуки глядачів та українських діаспорних і американських медіа були хорошими, фахові кінокритики наголошували і на хибах першої фахової спроби у сфері художнього кіно Василя Авраменка. Критикували недовершеність сценарію, несхильність балетмейстера до компромісу в переробках драматургічної основи, несмак та технічні недоліки деяких епізодів. Вочевидь далися взнаки відсутність режисерського досвіду та фахового сценарію, організаторських здібностей Авраменка виявилося замало. 

Тому, попри початковий успіх, надалі прокат кіно провалився. Іронія долі: з-поміж іншого вплинуло й те, що "Наталка Полтавка" українського режисера з УРСР Івана Кавалерідзе після прем’єри в Радянському Союзі вийшла в американський прокат. Дистриб’ютор радянських фільмів у США "Амкіно" випустила стрічку Кавалерідзе на початку лютого 1937-го. 

Як відповів Авраменко? Просто вирішив повернутися до Канади, де в грудні 1937 року розпочав кампанію збору коштів для нової екранізації — "Запорожця за Дунаєм". Паралельно над нею працював у Радянському Союзі все той же Кавалерідзе. Але це вже зовсім інша історія. 

Схожі матеріали

krasa_tekst-5.original.jpg

"До добра і краси" Юліана Дороша. Перший повнометражний галицький фільм

600.jpg

Дзиґа. Обертання та падіння

600.jpg

"Це голос Довженка". Юрій Шаповал про справу кінорежисера з архівів радянських спецслужб

600.jpg

Тіні Івана Миколайчука

600.jpg

А хто твій сусід насправді? Ким був Іван Дем'янюк

600-+.jpg

Як у 30-х роках ХХ століття знімали кіно у Верховині

сео фільм

"Я і Фелікс": світле кіно про важкі часи

600.jpg

Chornobyl Files або як розповідати про українську історію Західній аудиторії

800.jpg

Кіно без гепіенду. Історія акторки Віри Холодної