Кілька міркувань Олександра Мотиля, професора політології Ратґерського університету, про сучасну українську історичну науку та дискусії навколо її інструменталізації

Про політичну реабілітацію та героїзацію ОУН та УПА

Бачення  в Україні про ОУН/УПА ніколи не було вироблено українцями. Швидше за все, домінуючі наративи були радянськими, польськими, російськими, німецькими або єврейськими. Ці наративи мають право на існування, але всі вони загалом демонізували український націоналістичний рух, хоча часто і з різних причин. Поточна “ревізія” – це не стільки перегляд, скільки озвучення більш «нюансованого» погляду, яке враховує чітко українську перспективу. Багато націоналістів справді були героями і заслуговують на те, щоб бути визнаними такими. Деякі з них, як наполягають основні наративи, справді були негідниками. Український націоналістичний рух у всій його повноті потрібно трактувати таким, яким він був – національно-визвольною боротьбою, що була дуже схожа на боротьбу євреїв, поляків, палестинців, ірландців та багатьох інших народів. Усі вони заслуговують на те, щоб бути визнаними та періодично ставати «героїзованими». Природно, що це робота істориків та інших фахівців нагадувати людям, що надмірна героїзація взагалі та надмірна героїзація певних людей – це не надто добре. На краще чи на гірше, проте, ставлення України до ОУН / УПА мало відрізняється від інших країн.

Декомунізація в Україні: провал чи успіх?

Насамперед, декомунізація, як і денацифікація, була необхідною. Жодна країна не може процвітати, допускаючи офіційного прославлення жахливого тоталітарного режиму, який вчинив численні геноциди. Прибрати пам’ятники, перейменувати вулиці та міста – це все добре. Чи відбулася декомунізація розуму поглядів людей? І так, і ні. У будь-якому випадку, на таке звільнення завжди потрібні роки, можливо, десятиліття. Але цей процес варто починати.

Якою має бути політика пам’яті у сучасній Україні

По-перше, Україна повинна написати свою історію заново. Занадто довго українську історію писали інші. По-друге, пишучи свою історію, Україна повинна враховувати усі погляди щодо певних рухів та осіб. І робити це незалежно від того, чи ці погляди є вони хвалебними, чи критичними. По-третє, Україна повинна протистояти болісним істинам і обговорювати їх відкрито. По-четверте, українці мусять визнати справжні внески до їхньої історії.  Навіть,  якщо їх робили недоброзичливі люди або рухи.

Які уроки Україна може здобути з минулого, щоб будувати краще майбутнє?

Є два ключові уроки з української історії. Один стосується Росії – хоча співіснування з Росією є географічно неминучим, і мирні відносини бажані – вона завжди буде проблемою та потенційним чи справжнім противником для України. Така ситуація принаймні триватиме до того часу, поки Росія не стане консолідованою ліберальною демократією та позбудеться своїх імперських прагнень. Микола Хвильовий добре це означив своїм гаслом “Геть від Москви”. Другий урок стосується українців, які мають яскраво виражену схильність думати про політику нереально, ідеалістично, а, отже, неефективно. Мрії – це не спосіб побудувати демократичну, процвітаючу націю і державу. Для цього потрібна наполеглива праця та здатність йти на компроміс.

Джерело: uainfocus.org

З англійської переклала Мар’яна Байдак

Читайте ще

“Зачєм вот ето всьо?”
“Зачєм вот ето всьо?”
Декомунізація. Дерадянізація? Деколонізація!
Декомунізація. Дерадянізація? Деколонізація!
Синдром Мюнхгаузена
Синдром Мюнхгаузена
Антон Дробович: "Перезавантажити стосунки з поляками – це те, до чого ми готові"
Антон Дробович: "Перезавантажити стосунки з поляками – це те, до чого ми готові"