Забуття має дуже конкретні виміри і не є абстрактним поняттям. Забуття – це руїна і зникнення. Це гріх знищення. Нещодавно я побував у Добромилі. Чудове містечко в передгір’ї Бескидів: спокійне, розважливе, трохи сонне. Піднявся на Чернечу гору до монастиря святого Онуфрія Великого, де розпочинав своє чернече життя Митрополит Андрей, помилувався неймовірним краєвидом з гори на довколишні вершини, місто в долині, вежі і бані церков. Хотів навідатись на Сліпу гору, де, опираючись часу і байдужості людей, все ще стоять рештки замку Гербуртів. Але до твердині йти ще 4 кілометри, а сонце вже горнулось до гірських долонь Бескидів. Тож вирішив вертати в Добромиль і навідатися до найстарішої будівлі міста – арсеналу, що постав на початку ХVІ-го століття. Я раніше ніколи про нього не чув, аж поки весною не прочитав, що старовинний добромильський арсенал руйнується, бо завалився дах. Тоді місцева інтеліґенція, знані люди Львівщини закликали владу врятувати найстарішу пам’ятку Добромиля і створити в ній музей.

Тож я взявся розпитувати перехожих про арсенал і його місцезнаходження. На жаль, ніхто не зміг мені допомогти. Жодна людина. Тоді вирішив заглянути у крамниці, розпитати продавчинь, відвідувачів, молодих і не дуже. Але ніхто не знав про найстарішу пам’ятку тут. Ніхто! Висували припущення, що найстаріші в Добромилі – вокзал, або колишній пивзавод, хоч вокзал постав наприкінці ХІХ-го століття, а пивзавод – за совєтчини.

Спацеруючи вуличками довкруж Ратуші, помітив, як робітники кладуть нову бруківку біля пам’ятника… Швейку! Швейкоманія докотилась і до Добромиля. Не маю нічого проти. Більше того – люблю книжку про нього і часто її перечитую. Мені просто болить історична пам’ять. Тепер в Добромилі є погруддя Міцкевичу, яке поставили поляки й пам’ятник Швейку за кошти чехів. А що ж українці? У Добромилі бував Франко, навіть від цього краю висувався до Австрійського парламенту. Стефаник теж не минав цих місць. Я вже не кажу про величну постать митроплита Андрея. А як щодо Яна Щасного Гербурта, який заступався перед польським королем за українців, писав вірші українською мовою і називав себе русином – хіба він не вартий увіковічнення?

В усякому разі тепер у Добромилі більше знають про Швейка, ніж про найстарішу споруду – міський арсенал. І будь-хто покаже дорогу до його пам’ятника, натомість цілком можливо, що до арсеналу її не буде, бо його самого не буде. Незнання руйнує. Навіть 500-річну будівлю, що пам’ятає Гербуртів, татарські напади, австрійців – усіх, хто залишив слід в історії Добромиля.

Це незнання і байдужість добивають стару будівлю солеварні австрійських часів, непересічний вокзал 1872 року, руїни замку Гербуртів на Сліпій горі. Тепер настала пора і старого міського арсеналу. Можна знайти сотні причин, щоби пояснити, чому так зникають пам’ятки, але всі вони не варті слів і часу на їх пошук. Бо це лиш звуки, а не вчинки.

Читайте ще

Віталій Ляска: Heť vid sebe?
Віталій Ляска: Heť vid sebe?
Синдром Мюнхгаузена
Синдром Мюнхгаузена
Отруйна цибулина комунізму
Отруйна цибулина комунізму
Село з космосу
Село з космосу