Репресії_3

«Такий був Процик (голова сільради, — авт.) … все мене піддав до тих Шніцарів (Олекси і Миколи, вояків УПА, насправді, у списках поданих сільрадою виникла плутанина,— авт.), ну та я була Шніцар, але я ше в ні чім не була, бо я був бахур, але вже потім був такий дівчук. Все ті мене потєгнули і за пару днів пустили… перший раз арештували, но прийшли москалі, в перший раз в Перемишлєнах, а другий раз вже в Поморєни… мене гнали, звідси їхали на саньох до Дунайова, з Дунайова йшли пішки аж до Поморян, було всьо на мені мокре. Там тримали людей, ше більше було таких: дєчиха Домна наша… тримали під тим домом, де ми мали сидіти, а там вже було повно людей, навіть не мали де подіти… всьо було  позамерзало, як нас запхали там. Кілько я була не знаю, тиждень не була, вітам прийшла, відразу лягла на тифус».

Анастасія Чопик (у дівоцтві Шніцар), 1923 р. н.

0