Вовків мене завжди дивує. Щоразу, коли приїжджаю у це прадавнє підльвівське село, яке свого часу було містом – дивуюсь якимсь цікавинкам, новим відкриттям. І цього разу Вовків не розчарував.

Я вже торік писав, що старовинну дерев’яну церкву Введення Пресвятої Богородиці (1702 р.) в селі почали реставрувати, вкриваючи її ґонтом. І мені страшенно нетерпілось побачити церковцю уже з новими шатами. Тож, не марнуючи час на святочні шинки і ковбаси – сів на маршрутку, що відправляється з Привокзальної, і за якусь годину уже спацерував затишним селом.

Було сонячно і весняно. Дивна погода для середини зими. Але мандрувати такого дня – сам смак. Минувши кілька хат, нарешті на узгірку побачив церкву… Ой, я просто остовпів! Раніше під бляхою храм видавася приземистим, наче приплюснутим, а тепер, із деревяним накриттям, церква розправила плечі, випросталась, потягнулась до сонця. Що й казати – добра робота майстрів з Гуцульщини (з передмістя Яремча Дори), які оновлювали храм.

Взявся фотогафувати святиню, аж тут із церкви вийшов який чоловік. Виявилось, що це тутешній паламар. Познайомились і мені дозволили познимкувати у самій церкві. Крім того, пан Богдан знав практично все про роботи, що тут провадились.

– Майстри, що тут працювали, дуже порядні були, добрі майстри. Зрання, як ставали до роботи – молились, не пили. І жадного поганого слова від них не чув!

Як з’ясувалось, спочатку планувалося просто бляху замінити ґонтям, але, уже під час роботи, виявилось, що заміни потребувала і підлога, і, навіть, підвалини. Відтак, роботи затягнулись і суттєво подорожчали. А зараз на черзі реставрація, оновлення інтер’єру та вівтаря із старовинними іконами. До речі, тут збережений автентичний живопис Федора Сеньковича. Є й розп’яття та фіґура Матері Божої, врятовані із місцевого костелу, що, на жаль, руйнується.

Церква невеличка, але наповнена світлом і святістю, тут надзвичайно затишно і тепло, наче потрапив в давню оселю предків, в якій дуже давно не був. У новітніх храмах важко зловити сю світлу нотку небесної мелодії єднання з Богом, а тут вона звучить легко і світло… 

Пан Богдан дозволив мені піднятись на теж оновлену дзвіницю – звідтіля відкривалась мальовнича панорама на довколишні пагорби і долину річки Зубри. Не дарма у Вовкові любив бувати Іван Франко.

Можна лише вклонитися отцю Петру Терлецькому, який переконав прочан відновити ґонтове покриття церкви, багато часу і зусиль доклав до оновлення стародавньої святині, усій громаді села Вовків за пожертви і допомогу, а також доброчинцям та фахівцям, які наглядали за порятунком церкви. Сподіваюсь, цей приклад повернення храму первинного вигляду, максимально наближеного до автентичного, слугуватиме дороговказом для інших. Наразі такі випадки поодинокі. Але, побачивши на власні очі оновлену церкву у Вовкові, розумієш яким шляхом треба йти, щоб українська спадщина зберігалась для наступних поколінь.

Читайте ще

Ґрот Прийма. У гостях в неандертальців
Ґрот Прийма. У гостях в неандертальців
З недавніх мандрівок. Монастир св. Герарда в Гніздичеві: розкіш святості і сецесії
З недавніх мандрівок. Монастир св. Герарда в Гніздичеві: розкіш святості і сецесії
Закарпаття: далекий і трохи дивакуватий родич?
Закарпаття: далекий і трохи дивакуватий родич?
Старе Село в короні замку
Старе Село в короні замку