У Львові ніколи не бракувало міських божевільних. Обивателі називали їх вар’ятами або толерантніше – ориґіналами. Дивакуватих персонажів межі ХІХ–ХХ століть описали тогочасні дослідники Франц Яворський і Адам Краєвський. У наші дні їхні пригоди переказують популяризатори минулого Юрій Винничук та Ілько Лемко Пропонуємо читачам "Локальної історії" ознайомитися зі ще трьома випадками, які свого часу мали великий розголос у місті, однак тепер мало кому відомі

Філософ правди

Року 1901 в катедральному костелі тривала традиційна ранкова служба. Біля вівтаря з чашею вина стояв отець Ян Гаусман. Несподівано з гурту парафіян вибіг якийсь чоловік і з розмаху вдарив священика по голові палицею. Той впав на землю, зі скроні потекла кров. Присутні кинулися на допомогу. Пораненого віднесли до ризниці. Нападника скрутили. Про цю пригоду писали навіть столичні часописи. Wiener Bilder опублікував відповідну ілюстрацію на першій шпальті. “Зухвалий напад у львівській катедрі” – йшлося у заголовку.

Коли ж на місце пригоди прибула поліція, нападник цілком спокійно розповів, що його звати Василь Васильчишин, він позичив представникам костелу 5 тис. злотих ринських готівкою, а вони їх не віддали. Через це і вдався до крайнощів. При собі чоловік мав листа, написаного з великою кількістю помилок: “До утців катедральнуго кустелу у Львові, – йшлося там. – Оголошую вирук смерті вам, що клямите по амвонах. Закидаю, що зрубили з мене вар’ята, бо я маю розум від Бога, а не від людей. Пудібно до сина Божого зрузумів і викунав все, що приписали давні філософи в Старому заповіті, аби туманити людей”.

Васильчишин був родом із Великого Любіня, мав 40 років, був одружений. Цілком заможний чоловік, заробляв вантажними перевезеннями, мав декілька пар коней. Регулярно ходив до церкви й уважно слухав проповіді. Фразу “блаженні милосердні, бо їх чекає царство Боже” сприйняв надто близько до серця. Після того зовсім занедбав роботу, продав будинок і коней, а всі гроші роздав жебракам під катедрою. Настанова була виконана, а “царство Боже” так і не настало. Обурений Васильчишин пішов із претензіями до настоятеля катедри.

– Ви обіцяли мені царство, – говорив. – Я зробив все, що ви говорили. Тепер мусите призначити мене царем.

Звісно, отримав відмову. Тоді записався на прийом до намісника, де вимагав, щоб йому або видали корону і трон, або повернули гроші. А заодно – дали помешкання на сім кімнат і четверо коней. Навіть їздив до Відня просити “справедливості” у цісаря. Кілька разів побожного вар’ята відправляли до знаменитого закладу на Кульпаркові та міських арештів. І ось – наступний вибрик нещасного.

Василя Васильчишина знову запроторили до божевільні. Ян Гаусман одужав за кілька днів. На той час йому було 74. Помер через 3 роки.

Оголена красуня

Року 1906 холодного осіннього ранку перехожі на вул. Яґайлонській (тепер – Гнатюка) побачили незвичайну картину. По карнизу третього поверху будинку № 17 прогулювалася дівчина красивої тілобудови, зі симпатичним обличчям, одягнута лише в нічну сорочку. Молодиця ходила поміж вікнами, наспівувала якусь пісеньку й кидала непов’язані між собою фрази. Підійшла до краю карниза і вхопилася руками за ринву. Попри ранній час, дуже скоро під будинком зібрався натовп. Напівсонні мешканці довколишніх кам’яниць з інтересом оглядали навіжену зі своїх вікон.

Якоїсь миті дівчина замовкла й почала знімати з себе сорочку. Та це вдалося їй не відразу. Коли одяг полетів донизу – шалениця залишилася повністю гола. Безладний монолог над прірвою продовжився. Її руки та ноги поступово мліли від холоду. Хтось здогадався викликати телефоном пожежну сторожу. Шестеро рятувальників під командуванням сержанта Якова Мандля прибули через півгодини. Вони розтягнули на вулиці полотно, яке мало пом’якшити силу удару від падіння. Декілька перехожих взялися допомагати.

Дівчина споглядала за цим без особливого інтересу. Тоді показала ногою, щоб пожежники підійшли ближче до стіни. Затулила долонями очі, ніби щойно зрозуміла, що стоїть зовсім без одягу. Підстрибнула і у вертикальній позиції полетіла донизу. Юрба в один голос зойкнула з переляку.

Полотно врятувало життя зухвалиці. Вона лише злегка розбила губу об край натягнутої матерії. Мандль накинув на неї сорочку та загорнув у ковдру. Каретою пожежників молодицю повезли до рятункової станції.

– Тільки не віддавайте мене на Кульпарків, – благала лікарів.

Зухвалицею виявилася 21-річна Стефанія Ф***, родом із Варшави. Вона періодично виявляла ознаки психічної хвороби. Батьки навіть віддали її до санаторію в Берліні. Там дівчина зуміла пролізти між ґратами вікна своєї кімнати й опинилася на краю прірви. Пожежники мусили знімати її за допомогою драбини.

Протягом року Стефанія мешкала у своїх родичів на Яґайлонській. Зазвичай поводилася тихо й мирно. Але періодично траплялися напади шалу. Якогось дня вона повикидала через вікно увесь посуд, подушки, сорочки. Знаючи про поведінку бідолахи, господар розпорядився забити дошками її вікно, залишивши лише невеличку кватирку для провітрювання. Але дівчина все ж зуміла прослизнути назовні.

Відлюдкуватий літератор

Року 1912 по обіді з готелю “Жорж” вийшов його власник Леон Боґосевич. Він рушив у бік вул. Карла Людвіґа (тепер – пр. Свободи). Сотню метрів за ним слідував якийсь молодик. Несподівано прискоривши крок та зрівнявшись з Боґосевичем, він дістав із кишені револьвера і двічі вистрелив тому в голову. Пораненого відвезли до приватної клініки. Рани були несмертельними. Нападника затримав поліціянт. Ним виявився літератор Ян Гусковський, що мав 29 років. Він взявся розповідати несусвітні речі: мовляв, живе дуже бідно, постійно голодує, а винен у всьому Боґосевич, який прогнав його з роботи в готелі “Імперіал”, який утримував його раніше. Поліціянтам стало зрозуміло, що перед ними – не сповна адекватний чоловік.

Гусковський народився у Великих Пісках (тоді – Російська імперія, тепер – Польща). В якийсь момент він перебрався до Кракова, потім – до Львова. Тут підпрацьовував актором у театральних трупах. Пізніше влаштувався кур’єром до готелю “Імперіал”.

Писав польською мовою. 1907 року вийшла друком його збірка поезій “По дорозі”. Присвятив її своєму товаришеві-літератору Корнелю Макушинському. Згодом опублікував дві збірки новел і роман. Ці твори часто називають первістками польськомовного фентезі. Однак авторові сучасники сприйняли їх насторожено. Одні – порівнювали Гусковського з Едгаром Аланом По, інші – вважали диваком без особливого таланту.

“В його творах видно прояви певної хворобливості, – аналізував часопис Kurjer Lwowski. – У центрі його оповідань зазвичай стоять штучно вигадані психічні процеси, забарвлені в понурі тони. Його герої – це люди, що більшою чи меншою мірою залежні від якоїсь манії. Вони ведуть розлогі дискусії, непропорційні розмірами до дрібної ваги порушених ними тем. Чоловік, який це писав, точно не сповна здоровий”. 

Творчі невдачі вплинули на психіку бідолахи. В Гусковського почала проявлятися манія переслідування. Він майже перестав спілкуватися з колегами, втратив роботу в готелі. Бідував, однак літературної праці не припиняв. Його драму “Справа” навіть інсценізував місцевий театр.

Гусковський мешкав у готелі “Метрополь” з якимось актором. Переказували, за день до стрілянини погрожував револьвером своєму співмешканцеві, а вранці заявив, що хоче вбити Макушинського. Саме його чекав під готелем “Жорж”. Коли ж побачив Боґосевича, то швидко змінив плани. Як склалася подальша доля нашого героя – невідомо. Наступного року після нападу про нього згадали укладачі довідника про польських митців, який саме готували до друку. Надіслали листа з анкетою, яку попросили заповнити. Відповіді не надійшло. Швидше за все, бідолаха безславно помер десь у закамарках кульпарківського закладу.

“Він був співцем самотності в місті, яке кохав і ненавидів водночас, – писав критик Карл Іриковський. – Літературний пролетар, спраглий ніжного почуття приязні та любові, відчував нестерпний контраст між мріями та реальністю. Він почувався так, ніби несе в собі дорогоцінний скарб, натомість перебуває в оточенні злодіїв. Поводився насторожено і похмуро, в товаристві обтяжував усіх своєю вічною мовчанкою. Це був чоловік оборонної волі, жорстокої та безсилої, наче полум’я на вологому ґрунті”.

Читайте ще

“Екс” під Бібркою, або Четверо друзів Головінського
“Екс” під Бібркою, або Четверо друзів Головінського
Вплив епідемій на культуру людства.
Вплив епідемій на культуру людства.
Знаки смерті Личаківського некрополя
Знаки смерті Личаківського некрополя
Пройдисвіт із Золотого потоку
Пройдисвіт із Золотого потоку