Саша Маслов – український фотограф, живе у Нью-Йорку. Знімає для The New York Times, New York Magazine, Wall Street Journal Magazine, Billboard, Esquire, Forbes та інших видань. Один із проектів Саші, над яким він працював п’ять років, присвячений Другій світовій війні. Фотограф відвідав понад двадцять країн, від Індії до Японії, у яких фотографував ветеранів та записував їхні історії. Як шукав героїв для проекту, у яких країнах було найважче працювати й чому спогади людей найважливіші – Саша Маслов розповів "Локальній історії"

Генерація, яка зникає

Не маю особистих історій, пов’язаних із Другою світовою війною. Мене просто цікавило це ще зі шкільних років. Коли переїхав до Сполучені Штати Америки, почав вивчати різні аспекти Другої світової війни і зрозумів, що це питання доволі непросте та громіздке. Хотілося поговорити з людьми, які безпосередньо брали участь у війні з різних сторін і на різних її етапах. Це і солдати, і офіцери, і медичні сестри. На той момент у кар’єрі переходив із документалістики до портретного жанру, тому виникла ідея зняти портрети ветеранів Другої світової.

Дмитро Верхоляк (псевдо “Дуб”), с. Маркова, Україна. У 1947–1955-х рр. воював у лавах УПА. У 1956 р. засуджений радянською владою до 25 років виправно-трудових таборів. Звільнений у 1980 р. Помер 8 січня 2016 р.

Їздив у гості до ветеранів, які мешкають у різних країнах світу. Важливим і таким, що мене мотивувало, було те, що це генерація людей, яка зникає. Їх дуже мало залишилося серед живих. І справді цікаво їх спіймати саме наприкінці життя. Знімав у них вдома, оскільки хотів показати, як вони живуть. Окрім фотографій, записував розмови. У цьому проекті важливі історії, без них він не був би настільки цікавим. Очевидців війни залишилось дуже мало і варто зберегти їхні спогади.

Чарн Сінгх, м. Нангал Такран, Індія

Понад сто тридцять портретів

Героїв для фотопроекту шукав у соціальних мережах, на форумах, через знайомих або ж через журналістів. Коли проект “розігрівся”, шукав нових людей через різні спеціалізовані організації, які вивчають історію Другої світової. Часто контакти знаходив завдяки родичам ветеранів: діти чи онуки писали на електронну пошту, домовлялись про зустріч. До речі, з деякими із близьких родичів ветеранів досі підтримую зв’язок. Так мені вдалось зробити понад сто тридцять портретів.

Датч Голланд, м. Оттава, Канада

Не скажу, що мені було складно говорити з героями, але цікаво. Однак у Німеччині, Австрії чи Італії у силу обставин люди неохоче погоджувались на зустріч. У Китаї, наприклад, не так просто знайти ветеранів. Там своєрідний культурний підхід до комунікації та знімання. На початку роботи над проектом я був вразливіший до особистих історій людей. Потім звик та сприймав наші розмови менш емоційно.

Джек Даймонд, м. Маямі, США

Зв’язок поколінь

Цей проект збагатив мене новою інформацією про війну. Скільки людей – стільки і трактувань історії, тому і працював над “Ветеранами”. На знімання приходили родичі та близькі ветеранів, слухали їхні розповіді. Їм справді було цікаво. Часто просили сфотографувати разом із бабусями та дідусями, і я завжди знімав. Намагався, щоб усі респонденти отримали фотографії. У 90 % випадків листи надсилав звичайною поштою, а не “електронкою”. Ветерани натомість відповідали поштівками, частіше – невеликими нотатками, утім отримував і довгі листи вдячності.

Тривалий час не показував фотографій проекту. Перший матеріал вийшов у New Yorker і до мене відразу звернулись видавці з пропозицією створити книгу. Ще коли починав роботу над портретами, то казав своїм співрозмовникам, що фінальним продуктом буде саме друкована книжка. Ветерани не заперечували. Тож розіслав проект різним видавництвам, вів перемовини із трьома та врешті обрав видавців, які пропонували найкращі умови. Сьогодні проект повністю закінчений, а багатьох ветеранів, яких відзняв та записав, уже немає серед живих.

Урсула Гоффман, м. Познань, Польща

Читайте ще

“Забирайтесь, бо знову репресуємо!”. Історія висланої на Сибір родини Голиків
“Забирайтесь, бо знову репресуємо!”. Історія висланої на Сибір родини Голиків
Акція “Вісла”: тоді й тепер
Акція “Вісла”: тоді й тепер
Іванна Климпуш-Цинцадзе: “Ким був мій дід і за що його назвали ворогом народу – я знала з дитинства”
Іванна Климпуш-Цинцадзе: “Ким був мій дід і за що його назвали ворогом народу – я знала з дитинства”
Про кордон, “легендарну” заставу і невеселу долю Скоморохів
Про кордон, “легендарну” заставу і невеселу долю Скоморохів