Серце Галичини… Чимало міст і місць претендує на цей статус. То де ж воно знаходиться, як його віднайти? Якщо все трактувати геоґрафічно – то можна припустити, що осердя галицьких земель знаходиться на перетині трьох областей – Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської. Щоб знайти цю символічну місцину ми з давнім приятелем Ільком Лемком вирушили в село Бачів на самісінькому краєчку Львівщини.

Полудень літа… Опільські пагорби та луки вкриті квітучим різнотрав’ям, небо високе і погідне, дорога стелиться поміж височенькими горбами з доста крутими схилами і бавиться з нами в хованки – несподівано з’являючись з-за дерев і раптово зникаючи поміж трав. У пошуках цієї дороги ми всрягли поміж височезних хащів м’яти, впершись у невидимий потічок, якого було лише чути десь в гущавині. Але вдалось таки форсувати водну перепону, щоб знову пнутись вгору. Десь унизу гуркотів комбайн на пшеничному полі, око милували стиглі ниви і кучеряві ліси на овиді. Довкола пахло так, наче ми опинились в пакунку трав’яного карпатського чаю! Раптом Ілько заспівав:

“Nieutulony w piersi żal,
bo za jedną siną dalą – druga dal.
Nie spoczniemy, nim dojdziemy,
nim zajdziemy w siódmy las,
więc po drodze, więc po drodze,
zaśpiewajmy chociaż raz.”

Легендарна пісня Северина Краєвського і “Червоних гітар” в тут хвилю дуже пасувала до нашої мандрівки. Ми продовжували шукати свій “сьомий ліс”, торуючи шлях незнаними стежками і селами.
Під полудневим сонцем нарешті дістались до Подусільної – величенького села на перетині трьох областей. Село славне тим, що тут народився Василь Івахів – перший командир УПА на Волині, Лицар Золотого Хреста Бойової заслуги. Загалом цей край уславлений борнею з окупантами – у 44-му році 40 довколішніх сіл контролювались повстанцями. Справді легендарні місця.
Мапа показувала, що за Подусільною починається село Рівна, а далі вже Франківщина! Але виявилось, що так село назвав якийсь жартун, бо воно зовсім не рівне, а якраз навпаки – дороги круті, майже карпатські, що в’юняться поміж лісами і луками.

Захекані вийшли з лісу на гору і опинились в Пилипівцях уже на Франківській землі. Звідсіля відкривалася велична панорама на опільські пагорби, Студений потік і далекий Стратин в долині. Колись це було багате і славне містечко – із замком та ратушею. Тут діяла одна з перших в Україні друкарень, заснована єпископом Гедеоном Балабаном, тут побачили світ “Требник” і “Служебник”, видані славним Памвою Бериндою… А ще побутує легенда, що в цих лісах любив полювати кололь Данило. І якось так захопився ловами, що аж корону загубив!

Піднявшись трохи вище горою, ми сіли полуднувати, втішаючи шлунок канапками, а очі – розкішними краєвидами. Десь тут в ліску і знаходиться серце Галичини, тут перетин адміністративних меж трьох галицьких областей. І саме тут розумієш якими ж умовними є ті межі… І все ж, хотілось би побачити тут якийсь символічний знак, камінь, вежу, пам’ятник – що нагадував би про єдність краю та спільну його історію. Може б тоді до нього й дорогу зробили, бо наразі там проїде хіба “уазик”, або фіра.

Хотілось якнайдовше розкошувати в цьому райському місці, але нас кликала дорога, бо попереду ще було Тернопілля. Тож швиденько зібрались і знову почимчикували в Подусільну. За селом почався довжелезний підйом поміж пшеничними, житніми і ячмінними ланами. Хвиляста лінія небокраю вабила ледь помітною крайкою лісу, що обіцяв затишок і прохолоду.
Дорогою назустріч спацерувала опасиста пані, поруч якої дріботіла мацьопа собачка.

– Слава Йсу! – привітались ми.
– Слава навіки! А то ви де йдете? Я чула, що то проща має бути…
– Та ні, ми отак з Франківщини перейшли Львівщину і йдемо на Тернопілля. Та дорога нас туди виведе?
– Та, отакво будете йти, то направо буде Куляби і вліво – Шайбівка. То останнє село, бо за ним вже львівська Болотня. А я до мами йду з Шайбівки…
– Дякуємо щиро! Будете нам за компас! – попрощались з несподіваною супутницею і почвалали собі далі.

Отак несподівано опинились на Тернопіллі. Цікаво, що на мапі позначено село Дуляби, хоча насправді воно називається Куляби. Якась одруківка в “паспорті”…
За Шайбівкою нарешті побачили позначки, що свідчили – ми залишаємо тернопільську землю і знову ступаємо на рідну Львівщину. Нам таки вдалось побувати в трьох галицьких областях за один день і знайти місце, де перетинаються їх межі. Наче й нічого особливого, але 20 кілометрів мандрівки пречудовими місцями з розкішною природою компенсували втому і гул в ногах.
Ми таки знайшли серце Галичини. Воно б’ється в грудях кожного, хто любить і шанує цю землю.

Читайте ще

Баличі. Село серед ставків
Баличі. Село серед ставків
З недавніх мандрівок. Монастир св. Герарда в Гніздичеві: розкіш святості і сецесії
З недавніх мандрівок. Монастир св. Герарда в Гніздичеві: розкіш святості і сецесії
Рудки: родове гніздо Фредрів-Шептицьких
Рудки: родове гніздо Фредрів-Шептицьких
Старе Село в короні замку
Старе Село в короні замку