Історія галицьких міст і містечок досліджена фрагментарно. Не дивно, що в плеяді відомих постатей будь-якого населеного пункту знайдеться чимало імен, несправедливо забутих на своїй малій батьківщині. З-посеред видатних уродженців Судової Вишні таким, серед інших, є Євстахій Габа (1930–2010), активна діяльність якого добре відома нашим олімпійським спортсменам, починаючи з 1990-х років. У рідному місті, яке Габа покинув 1943 року, про нього згадують нечасто. Його імені немає ані на сторінці міста у Вікіпедії, ані на офіційному сайті Мостиської районної ради

У рідному містечку

Євстахій Габа народився 26 квітня 1930 року в Судовій Вишні у сім’ї Михайла Габи та Стефанії Помірко. Батько був майстром вишколу коней (у місті діяла племінна станція – Państwowe Stado Ogierów, PSO) і славився своєю вправністю у цьому ремеслі. Стах був другою дитиною після старшого брата Володимира.

На станції Państwowe Stado Ogierów, Судова Вишня, 1930-ті. Джерело: forum.ioh.pl

У той час в Галичині футбол ставав все популярнішим, і аматорські футбольні дружини поставали у багатьох повітових містах, містечках та селах. У Судовій Вишні такими були українські “Сокіл” та “Богун”, у повітових Мостиськах – українська “Скала” та польський “Чувай”. Не дивно, що захоплення футболом у Стаха прокинулося з ранніх літ. Чи не перший друг Стаха Зенко Татарський, теж судововишнянець, згадує: “У місті був популярний копаний м’яч. З центру міста вела дорога мостом понад ріку Вишня на північний берег, де неподалеку по лівій стороні дороги було і ще існує сьогодні поле копаного м’яча. Тут команда міста грала проти команд сусідніх місцевостей. Мій батько був присутній на кожних змаганнях, щоб давати контуженим першу допомогу, бо в той час у Судовій Вишні не було лікаря. Тут також “копали м’яч” молоді Володимир Івашко, Володимир Помірко і Михайло Габа. Згодом на це поле приводив Михайло Габа свого синочка Стаха, а відтак Стах, як юнак, удосконалював тут до майстерности свої натуральні здібності до гри копаного м’яча”.

 Футболісти польської команди, Судова Вишня, 1938 р. Джерело: forum.ioh.pl

У 1943-му старший брат Стаха, 15-літній Володимир вступив в ряди Українських Юнаків, відтак – до дивізії “Галичина”. Незабаром сім’я покинула рідне містечко і подалася шукати Володимира, спочатку до Австрії, а пізніше – до Німеччини, де й відшукали дивізійника.

У таборі біженців Гайденау

Сім’я Габів зупинилася в таборі біженців Гайденау (табір Ді-Пі (Displaced Persons) у британській зоні). Таборами переселенців опікувалася Організація Об’єднаних Націй, а від 1947 року – Міжнародна організація втікачів. Тільки для Ді-Пі з України – а їх нараховували понад 300 тисяч осіб – обладнали близько 250 таборів. У тимчасовому поселенні в Гайденау було організовано дитсадок, школу, гімназію, ремісничу і музичну школи, народний університет, бібліотеку; діяли драматичний гурток, хор, оркестр, балет, громадські організації, братства при церквах, виходили часописи (“Луна”, “Наша Пошта”, “Останні вісті”). Працювало видавництво “Заграва”, у якому друкували твори українських письменників та шкільні підручники для українських шкіл у Німеччині. Саме у перехідному таборі Стах Габа закінчив гімназію, там же включився у пластове життя. У 1948 році отримав нагоду бути учасником пластового табору у Франції.

Кожний раз, коли він проривався з м’ячем до воріт суперника, ми кричали: “Ста-хо! Ста-хо! Ста-хо!” – згадував Зенко Татарський.

У таборі в Гайденау – цьому “маленькому українському місті” на три тисячі людей – з 1946 року організовувались спортивні змагання. Один з таких епізодів запам’ятався Зенкові Татарському: “Стах став з нами до бігу на 60 метрів. Друге місце зайняв учень, який був 10 метрів від фінішу в моменті, коли Стах перетяв його стрічку. Він дав про себе знати. Стах спочатку грав у ґімназійній команді копаного м’яча, однак йому не було цікаво грати з купою таких паталахів, як я чи як Андрій Добрянський (Андрій пізніше багато краще співав у Нью-Йоркській Метрополітанській Опері, як він грав копаного м’яча у Гайденав)”.

Талант Стаха помітили взяли хлопця у першу команду табора. Саме тут він вперше став “королем стрільців”, тобто кращим бомбардиром. Поступово питання біженців із тимчасових таборів наприкінці 1940-х років почало загострюватись. Влучно його охарактеризував Улас Самчук:”Перед нами дві дороги. Назад – це Сибір, вперед – Америка. А третьої нема”. 1948 року Габи емігрували до Канади. Спочатку поселились у селі Чок-Рівер округу Ренфру провінції Онтаріо, відтак переїхали у Торонто, який був центром українського життя регіону.

“Скитальці” (“Переміщені особи”). Картина Якова Гніздовського, 1948 р.
Джерело: twitter.com

Футбольна кар’єра Стаха Габи

У Канаді Стах Габа став провідним гравцем команди Спортивного Товариства “Україна” (засноване 30 червня 1948 року, спочатку як СК “Скала”), неодноразово отримував особисті нагороди. Старший брат Володимир займався боксом і теж мав неабиякі успіхи. За звичаєм СТ “Україна” на закінчення літнього сезону щороку влаштувало спортовий бенкет для змагунів усіх ланок, членів та симпатиків товариства. Спортсмени, які вирізнялися в сезоні, отримали нагороди. В 1951 році з команди “сеньйорів” нагороду за здобуття найбільшої кількості воріт одержав Стах Габа.

На першу половину 1950-х років припадають головні досягнення Габи-футболіста. Зокрема, 1953 року “Україна” здобула чемпіонство Національної футбольної ліги (НФЛ). Моторами дружини була “залізобетонна” одинадцятка червоно-чорних (домашня форма, виїзна – жовта) у складі: Мисаковець, Вртік, Ригайло, Ерцеговіч, Стецьків, Шапка, Габа, Закалужний, Лесюк і брати Левко й Володимир Дичковські. Впродовж цілого сезону команда зіграла 36 матчів, з яких виграла 21, звела внічию 9, та програла 6. Більше 30 разів в основному складі на полі з’являлись: Габа і Ерцеговіч – по 35 матчів, Ригайло та Стецьків – по 34, та ін. Найбільше голів здобули – Левко Дичковський – 21, та Стах Габа – 17.

У кар’єрі Стаха Габи було чимало пам’ятних матчів. Так, у сезоні 1954 року вартісною перемогою була “велика гра” з клубом “Олстер-Юнайтед”, в рядах якого виступав колишній професійний ірландський футболіст Медлі. У тому поєдинку у складі “України” відзначився саме Габа, який своїми “блискавковими рейдами під ворота противника зв’язував при собі часто навіть чотирьох противників”. Швидкість була його головним козирем. У збірнику, присвяченому 35-річчю СТ “Україна” Габі дали таку характеристику: “Надзвичайно швидкий та витривалий на повних 90 хвилин гри. Мав однак і слабу сторінку, яка проявлялася в безпляновості акцій. Він не вмів опанувати гри. Його ноги швидше мандрували під ворота противника, ніж його задуми, – і виглядало, що його ноги мандрували самі, без голови. Але поминаючи вияви його незорганізованости, – він часто ставав пострахом оборони противників”.

Давньому другу Стаха Габи Зенкові Татарському (1954 року приїхав до своєї сестри Ірени в Торонто) пощастило побувати на славному матчі “України” проти “Італії”, куди його запросили товариші по “гайденавській гімназії”. Та пам’ятна гра закінчилася перемогою української дружини, не без вирішальної участі Габи.

“Не треба було довго чекати сенсації. Раптом я побачив молодого змагуна України, який біг, “як стріла”, в напрямі італійських воріт. За ним летіла подача. Він спритно зупинив м’яч, обдурив рухом тіла двох оборонців та, дивлячись у правий ріг воріт, “забив ґоля” у лівий. Я зрозумів. Це був наш Стах! Під час цієї блискавичної акції українська публіка скандувала “Габа, Габа…” і шаліла, а ми три, як божевільні, верещали: “Ста-хо! Ста-хо! Ста-хо!” – зі спогадів Зенка Татарського про гру проти “Італії”

Футбольна кар’єра Стаха Габи була яскравою та, на жаль, недовгою. У 1957 році, у 27-річному віці, він отримав серйозну травму коліна. Попри завершення виступів в “Україні”, цей рік все ж був щасливим для Стаха – він одружився з Надею Волошин, з якою виховав трьох дітей – Анастасію, Ореста та Андрія. Сім’ю забезпечував працею у компанії Seagrams на посаді регіонального менеджера з продажу.

Тренерський тріумф

Крайній справа Стах Габа, Канада, 1950–1960-ті. Джерело: infoukes.com

Упродовж життя Стах Габа ніколи не покидав спорт. Після завершення виступів за “Україну”, він почав активно ангажуватися в справи Спортивного товариства. На засіданні проводу СТ “Україна” в Торонто 1976 року за пропозицією голови до проводу було кооптовано 3-ох нових членів, а саме: Євстахія Габу, Володимира Семегена і Михайла Яремія. Після розподілу функцій, Габа, який на той час мав багатий досвід у торгівлі, потрапив у фінансово-господарський сектор.

Рівночасно Стах займається тренувальним процесом і незабаром добивається блискучих результатів. Він був тренером юнацької команди “України”, яка 1990 року здобула перше місце у Національній Канадській Юніорській Лізі. А уже через рік, у 1991-му, був наставником першої команди СТ “Україна”. Тоді українська дружина здобула перше місце Ліги, не програвши жодного матчу. Габа отримав заслужену нагороду “Тренер року”. У 1993 році він став Головою СТ “Україна” (Торонто) і переобраний на цю посаду в 1994–1998 роках.

Канадський приятель українських олімпійців

Останній період спортивної кар’єри Габа присвятив підтримці українських спортсменів, головно тих, які виступали на олімпіадах. Відразу коли Україна здобула незалежність, він спрямував усі свої зусилля для допомоги українським спортсменам, які вперше почали виступати на світових аренах під рідним синьо-жовтим прапором. Як голова “Канадських Приятелів Національного Олімпійського Комітету України”, Стах невтомно працював для успіху українських спортсменів. Як згадує Габа, вперше діаспора надала допомогу українським спортсменам “у Ліллехаммері 1994 року (XVII Олімпійські зимові ігри у Норвегії. – Ред.). Побачили, що наші посланці не мали навіть єдиної форми. Поки йшли змагання, замовили та пошили її. Зате, яка радість огорнула наші серця, коли побачили, як українці крокують на параді закриття в гарних одностроях. Плакали геть усі, коли лунав наш Гімн і на щоглі здіймався вгору синьо-жовтий прапор”.

“Як Бог нам дасть, ми будемо сподіватися на краще. Але як буде, так буде. Вже те, що Україна виступає як держава в Олімпіаді, є гордість. Ми також горді, що вперше України виступає в хокеї, це до того ще не було. У змаганнях з національної ліги з Канади і Америки мають виступати з Україною. Так що це буде велика поміч для української команди. Також маємо прекрасний “фрі-стайл”… Це сподівання, а що вийде, це вже Божа ласка”, – казав Габа в одному із інтерв’ю напередодні Олімпіади в Солт-Лейк-Сіті.

Стах Габа навіть був членом української делегації на літніх Олімпійських іграх 1996-го в Атланті і зимових Олімпійських іграх 1998-го в Нагано. На іграх в Атланті Габа особисто відповідав за вітрильників, які змагалися у Саванні. Також супроводжував спортсменів на чемпіонат світу у Торонто. Пізніше допомагав українським спортовцям у Сіднеї (2000), Солт-Лейк-Сіті (2002) та Афінах (2004). Зокрема, українські спортсмени мали змогу виїхати до Солт-Лейк-Сіті кількома тижнями раніше завдяки канадським приятелям Олімпійського комітету України, очолюваних Стахом Габою. Аби винайняти в олімпійському містечку помешкання, яке би дало змогу учасникам української збірної адаптуватися тут і провести попередні тренування, було зібрано 40 тисяч канадських доларів.

Поза спортом

Стахові Габі вистачало часу й енергії брати діяльну участь у культурно-просвітницькому житті української діаспори. Він був головою Культурного Центру імені Тараса Шевченка в Етобіко, членом Президії Конгресу Українців Канади, відділ Торонто, головою Комісії Спорту Світового Конгресу Українців, заступником голови Української Спортової Централі Америки і Канади, а в 2007 році – обраний головою Церковного комітету при парафії Успення Пресвятої Богородиці, Міссіссага. Коли не займався спортом та громадськими справами, Стах залюбки співав у хорах “Бурлаки” і “Прометей”.

За його віддану працю, українська спільнота гідно оцінила зусилля Стаха та щедро нагородила його численнми відзнаками та нагородами. Поміж головних – Медаль св. Володимира Великого від Світового Конгресу Українців, Шевченківська медаль від Конгресу Українців Канади, Признання з нагоди 100-ліття поселення українців в Торонто “за визначну працю у розвитку спортивного життя діяспори та за підтримку олімпійського спорту” від КУК (відділ Торонто), Орден “За заслуги” ІІІ ступеня від Президента України Віктора Ющенка “за особливі заслуги у розвитку олімпійського руху в Україні”, а також Почесна грамота Кабінету Міністрів України.

В 2005 році Євстахій одружився вдруге, з Дзвінкою Максимець (з дому Гошоватюк), товаришкою з молодих літ.

Відійшов у вічність після важкої недуги 3 липня 2010 року на 81-му році життя, похований на цвинтарі св. Володимира (Оквіл).

 Євстахій Габа з Президентом України Леонідом Кравчуком, поч. 1990-х. Фото з книги З книги В. Кулика “Олімпійський у серцях вогонь” (Київ, 2007).

Читайте ще

Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
“Пласт” за Карпатами
“Пласт” за Карпатами
Як починався український спорт на Галичині
Як починався український спорт на Галичині
Іван Сила: голлівудська історія Геркулеса із Закарпаття
Іван Сила: голлівудська історія Геркулеса із Закарпаття