За лаштунками КДБ

Подряпані етикетки з генсеком Леонідом Брежнєвим

Неналежне ставлення до портретів комуністичних лідерів у СРСР вважали своєрідним “святотатством”, винуватців якого могли суворо покарати. Комітет держбезпеки регулярно звітував про подібні речі незалежно від того, була “наруга” цілеспрямованою чи випадковою.

“КГБ при РМ УРСР має дані про те, що взуттєва фабрика № 20 міста Києва при виготовленні етикеток на коробки для пакування виробленої продукції використовувала плакати з портретами керівників Комуністичної партії Радянського Союзу та Радянського уряду”, – йшлося у повідомленні, що датоване листопадом 1966 року.

Коробки з такими етикетками знайшли напередодні у львівському спортивному магазині. У них запакували чоловічі велосипедні туфлі. Серед тих, чиї обличчя працівники “контори” побачили на звороті подряпаних етикеток, був генсек Леонід Брежнєв. Ймовірно, плакат був надрукований ще тоді, коли країну очолював його попередник Микита Хрущов. Адже самі туфлі, як уточнює КДБ, виготовили в 1963 році.

Чи знайшли винуватця та що з ним було, цього ми, на жаль, не знаємо.

Ефіопи, сирійці та провінція Еритрея

Неабияку увагу КДБ надавав інцидентам за участі іноземців, які перебували в СРСР – зазвичай це були студенти з країн Азії та Африки. Особливо, якщо це були конфлікти на політичному чи релігійному підґрунті, що могли призвести до масового протистояння.

Ввечері 4 травня 1980 року в Одесі побилися курсанти місцевого військового училища протиповітряної оборони – ефіопи та сирійці. У сутичці, що сталася біля навчального закладу, зійшлося майже 50 людей.

Троє сирійців потрапили до лікарні з ножовими пораненнями. Земляки потерпілих зажадали помсти. Про те, що сталося, вони розповіли іншим курсантам-арабам (з Іраку, Лівії, Ємену). У результаті вночі півтори сотні розлючених молодиків кинулися “штурмувати” гуртожитські кімнати, у яких жили ефіопи. Насилу адміністрації вдалося не допустити розправи.

Наступного дня майже три сотні арабських курсантів не вийшли на навчання. Всіх ефіопів (загалом 36 осіб) керівництво училища “від гріха подалі” вивезло за місто – до літніх таборів. 

КДБ почав з’ясовувати, що ж не поділили між собою два земляцтва. Виявилося, історія почалася трьома тижнями раніше, коли сирійці святкували День незалежності своєї країни. Вони вивісили в училищі карту, на якій усі арабські країни були позначені одним кольором, мовляв, треба єднатися. Але так само до арабських земель на мапі віднесли і одну з провінцій Ефіопії – Еритрею.

Уже другий десяток років тривала війна за незалежність цього регіону. Еритрею не вважали частиною “арабського світу”, хоча арабська мова там є однією з найпоширеніших. Ймовірно, хтось із сирійців вирішив у такий спосіб “потролити” ефіопських курсантів. Але невдалий жарт призвів до того, що пролилася кров.

Чекісти та адміністрація закладу змогли припинили конфлікт. Через 13 років Еритрея стала незалежною державою.

“Небезпечний” товар

Сьогодні на полицях будь-якої “східної” крамниці поряд із біжутерією та статуетками можна знайти індійські ароматичні палички. У масовому продажу в СРСР (зокрема в Україні) вони вперше з’явилися на початку 1980-х років. Одні свідки тих часів пригадують, що палички страшенно смерділи, інші – що деякі люди не здогадувалися їх підпалювати, просто клали для ароматизації у скриньки з випраною білизною.

Практично одразу до нового екзотичного товару почали придивлятися кадебівці. Чим завинив такий, здавалось би, невинний предмет?

Річ у тому, що вже кілька років у СРСР існували невеликі групи послідовників Міжнародного товариства свідомості Крішни, яких зазвичай називають крішнаїтами. Цей релігійний рух, як і десятки інших, не мав офіційного статусу в Радянському Союзі, тобто фактично перебував у підпіллі. Деякі віряни ставали жертвами каральної психіатрії.

В індійських паличках Комітет насамперед бачив “предмет культових обрядів “крішнаїтів”. У повідомленні спецслужби було наголошено, що на упаковках зображений Крішна, а також є напис “Guru” (духовний наставник в індійських релігіях).

“Вказані вироби можуть бути використані “крішнаїтами” для активізації залучення в цю секту інших осіб”, – вважали чекісти.

В Україні “небезпечний” товар вперше помітили в ювелірному магазині № 3 в будинку № 36 на вулиці Леніна (тепер – Богдана Хмельницького; магазин є досі). Виявилось, що в Україну від московського постачальника надійшло майже 95 тисяч пакетів таких паличок, з яких 27 тисяч протягом року не продали.

У тому ж документі йдеться і про постачання з Індії іншого “сектантського” виробу – статуеток богів. Кумедна деталь: наводячи приклади цих богів, поряд із Крішною, Шивою та Вішну “комітетчики” згадують Зіту – героїню популярного в СРСР індійського фільму “Зіта і Гіта”.

Чи планували вилучати палички та статуетки, КДБ не повідомляє.

Бомба Володимира К.

З подвійною пильністю радянські органи держбезпеки мали працювати напередодні святкових дат. Влада побоювалась, що під час урочистостей, при великому скупченні людей хтось влаштує теракт або якусь антирадянську акцію. Тому чекісти завчасно проводили профілактику, зокрема занотовуючи те, що говорять люди про чергову річницю.

У жовтні 1967 року, перед 50-літтям Жовтневої революції, в поле зору спецслужби потрапив першокурсник Луцького педінституту Володимир К. Тоді на будмайданчику місцевого Центрального універмагу робітники знайшли стару бомбу. Розглядаючи її разом з іншими студентами, К. заявив, що було б непогано підірвати її як “подарунок” на 7 листопада, і додав, що сам би залюбки це зробив.

Незабаром студент здивував присутніх ще більше, сказавши: “Було б добре, якби на жовтневу річницю було б щось таке, щоб увійшло в історію. Ось, наприклад, якби підірвали Кремль”.

Вислови К. передали “куди слід”. З 19-річним хлопцем провели бесіду. Раніше він ніякою “антирадянщиною” не займався – навпаки, був членом бюро райкому комсомолу. Хлопець запевнив, що насправді ніякий Кремль (і навіть бомбу біля універмагу) підривати не збирається, і йому дали спокій.

Свині на базі радіоконтррозвідувальної служби

Іноді КДБ доводилось займатися зовсім нетиповими для спецслужби справами. Наприклад, розводити свиней. У березні 1982 року лідер української Компартії Володимир Щербицький отримав від чекістів звіт про побудову свиновідгодівельного пункту. Це робили для того, щоб виконати рішення партії та уряду: збільшити виробництво м’яса.

“Комуністи, весь особовий склад Комітету держбезпеки України з глибоким розумінням та відповідальністю ставляться до створення рентабельного свиновідгодівельного пункту, зроблять свій скромний внесок у реалізацію продовольчої програми, наміченої XXVI з’їздом КПРС”, – зазначали автори документа.

Об’єкт спорудили на базі одного з підрозділів комітету – радіоконтррозвідувальної служби. Пункт коштував КДБ – 341 тисячу рублів. Його потужності давали змогу одночасно вирощувати 250 голів свиней. Окрім комбікорму, тварин годували харчовими відходами з їдалень, лікарень, дитсадків та будинків, де жили чекісти. М’ясо віддавали державі та продавали співробітникам спецслужби.