Ті, що плавали в повітрі

Кілометр шовку на політ

Запускання повітряної кулі, що зреалізували брати-французи Жозеф і Етьєн Монгольф’є, навесні-влітку 1783 року сколихнули Європу. Мода, зачіски, парфуми, шафи-армуари, капелюхи, стільці, шпалери, табакерки, клітки для птахів... Балуноманія торкнулася навіть кухні: з’явилися страви "Повітряний крем", «"Балунний" соус до риби» і "Філе a la Монгольф’є". Вже за кілька місяців лихоманка дісталася сучасної України. 

<p>Ігнатій Мартинович</p>

Ігнатій Мартинович — тямущий чоловік із строкатою біографією. Хорват і албанець з походження, угорський патріот, який навчався у кількох університетах, францисканський чернець і абат, пізніше переконаний атеїст і масон. Влітку 1781 року він покинув парафію на Буковині й гайнув у подорож Європою. Наступного року перебрався до Львова, де працював приватним вчителем. Так привернув увагу голови придворного комітету з освіти. Мартиновича взяли до тамтешньої академії, яка через рік перетворилася на університет. Тоді ж він став членом академій у Гарлемі, Гессені, Мюнхені, Стокгольмі та Петербурзі. 

Ігнатій здружився з колишнім королівським лікарем Непомуценом Антонієм Германом. Разом вони взялися конструювати повітряну кулю. Насамперед створили автоматичний пальник на рідкому паливі — більше не треба було брати в кошик солому. Способом, який вони винайшли, у повітроплаванні послуговуються дотепер. Для решти конструкції потрібні були кошти — і то немалі. 

Тільки тонкої шовкової тканини-китайки на оболонку в 700 квадратних метрів необхідно було понад кілометр. Пізніше тканину треба було просочити сумішшю оліфи та воску, щоб зробити матеріал повітро- і водонепроникним.

Пробний запуск влаштували 4 березня 1784 року о 17:00 в парку Більського. Тисячі містян прийшли подивитися на диво. Куля піднялася на сотню метрів всього за хвилину. Стежити за пальником було нікому, він незабаром згас — і аеростат повільно спустився на землю. Другий політ минув гірше: пальник підпалив оболонку. Можливо, саме через цю катастрофу вченим так і не вдалося зібрати кошти на створення кулі своєї мрії. 

Герман у газеті Lwowskie Pismо Uwiadamiajace опублікував цикл "Докторські замітки про повітряну кулю". Стверджував, що польоти — шкідливі для здоров’я. Над землею людину чекає отруйне повітря, наелектризована атмосфера, швидкий рух етеру. Водень, який використовують для надування, може погубити всіх, хто стоїть неподалік кулі. А в перспективі — весь повіт і навіть всю країну. Упереджено до аеронавтики ставився не тільки повітроплавець-невдаха. Висловлювали побоювання, що завдяки повітряним кулям почастішають випадки викрадень молодих дівчат. 

Піднялася і впала

Комендантові фортеці в Кам’янці, військовому інженерові та архітектору Янові де Вітте було вже за 70. Це не заважало йому цікавитися технічними новинками. Ревізори-візитатори, які інспектували тамтешню школу, в листах начальству згадували, що де Вітте "надзвичайно в науках розуміючий муж". 

Дізнавшись про "машину пана Монгольф’є", Ян захотів мати в себе такий пристрій. У листах до закордонних знайомих він просив надати будь-яку інформацію. Генерал Ян Комаржевський надіслав декілька французьких газет зі статтями про повітряні експерименти. Ян відповів: "Газет лише половину отримав з тієї пошти, а цікавився описами машини Монгольф’є, котру тут роблю, але на газ потрапити не можу". Незабаром отримав із Парижа та Варшави малюнки з монгольф’єрами, але й вони не підійшли — занадто схематичні.

Шанс з’явився у травні 1784 року. У подільській столиці зупинився принц Карл фон Нассау-Зіґен, французький авантюрист, російський адмірал і подільський поміщик. Планував мандрівку Дністром до Чорного моря, а далі — до Стамбула. Серед його яскравого почету був маркіз Жан-Франсуа де ла Порте. Той вже літав на монгольф’єрі, під час невдалого приземлення втратив зуб. Та й сам фон Нассау був свідком експериментів братів Монгольф’є у Парижі. 

Ці два пани докладно описали комендантові процес виготовлення повітряних куль.

Аеростат запустили в небо 20 травня 1784 року. Він був приблизно 7,5 метра заввишки й майже 6 метрів завширшки, піднявся на висоту 1,5 кілометра і пролетів до 400 метрів, після чого впав у річку Смотрич. Артилерист Бенедикт Маґер ділився у листі до брата: "Інакше не можна сказати, тільки те, що вдалося нам дуже добре. Справжньою розвагою була праця над тією повітряною кулею. Я можу себе похвалити, що працював при тому найбільше, бо був звільнений на кілька днів від служби". Через 8 днів на дещо більшій кулі влаштували політ над Хотином, що належав туркам. Маґер писав: "Піднялася вгору сильно і впала на тому ж місці. Дивилися зі страхом на це, бо нам здавалося, що впаде на саме місто, що б наробило туркам чималого феєрверка". А ще жартував: "Кулі вмію вже робити добре, тож можете мене очікувати у Варшаві раніше, ніж сподівалися". 

Експерименти тривають

Комендант де Вітте не хотів зупинятися на досягнутому. Він прагнув підняти в повітря людину. Для цього треба було збирати нову команду. Нассау поїхав у свою експедицію. Маркіз де ла Порте втопився у Дністрі, коли по нього прийшли вояки принца — чомусь вирішив, що його хочуть арештувати. Підпоручик Маґер серйозно захворів. 

Місцева рукописна газета дещо в’їдливо писала: "Декілька місяців морочилися тут над черговим запуском кулі, на котрій Каспровичу, вчителю фізики, із солдатом від гренадерів було наказано плисти у повітрі. Нічого з того не вийшло, куля згоріла, а ті, хто бажали летіти, лишилися на землі".

Газета називає датою невдалого запуску 21 серпня 1784 року. Інші джерела вказують, що це сталося 18 серпня. Кошти на експерименти дав де Вітте. Третя куля була значно більша: діаметром 15 метрів, важила 400 кілограмів, виготовлена з подвійного проклеєного паперу. 

Під час наповнення газом в оболонці з’явилася діра. Від польоту відмовилися. Куля піднялася без пасажирів на висоту майже 240 метрів, після чого тріснула і впала.

"Солдатом від гренадерів", можливо, був хтось із підлеглих підхорунжого Якубовського. А вчитель фізики Мацей Каспрович був тієї ж породи, що і Ян де Вітте — цікавився технічними новинками й експериментами, спостерігав за природними явищами та катаклізмами. 

Небесна реклама

Львів теж довго чекав на політ людини. І здійснив його чужинець. У червні 1792 року до міста з гастролями прибув ще один хорват, на прізвище Моранович. Губернатор дозволив йому запустити повітряну кулю. Для старту вибрали сади Яблоновських, де часто проводили театральні постановки. Глядачів зійшлося так багато, що довелося встановлювати для них додаткові місця.

Насамперед Моранович запалив мініпіч, у якій горіла синім якась рідина. Рівно опівдні обережно переніс цей прилад у коло, над яким уже була закріплена оболонка. Тоді чимось, що нагадувало невеликі ковальські міхи, став накачувати повітря з пальника. Через пів години оболонка почала розпрямлятися, на ній можна було прочитати якісь написи. Можливо, це була реклама. До кулі прив’язали гондолу для пасажирів і баласту. Музиканти військового оркестру гренадерського полку награвали марші.

О 14:00 Моранович відчинив дверцята гондоли, вклонився глядачам і віддав ще кілька команд. Вдарили литаври, оркестр стих. Гондола відірвалася від землі. Авдиторія затихла, а тоді вибухнула криками, свистом й оплесками. 

Уперше над Львовом піднялася людина! Ось вже і крони паркових дерев залишилися під кулею, ось уже складно було розглянути в ній повітроплавця, який вітально махав містянам...

Моранович був першим комерсантом від аеронавтики, якого бачив Львів. Але не останнім. 23 серпня 1796 року піротехнік Терці, який називав себе учнем повітроплавця Йоганна Георга Стувера, здійснив перший у місті нічний політ аеростата. 

Піднятися в небо мріяли й у провінції. У вересні 1786 року доктор Желіховський запустив монгольф’єр у маєтку князя Любомирського в Чечельнику Брацлавського воєводстванині  Вінницької області. А ось підданих Російської імперії польотами куль не розважали. Уже в квітні 1784 року цариця Катерина II підписала "Указ про заборону запускати повітряні кулі в теплу пору року — з 12 березня по 12 грудня — через небезпеку виникнення пожеж".