Про що писала преса у лютому…

Московський офіцер на маскараді

Вчорашній бал-маскарад був дещо жвавішим, ніж зазвичай. Пожвавлення це було спричинене присутністю якогось московського офіцера, котрий повністю “па формє”, себто в мундирі з хрестами, прийшов прикрасити своєю особою той вечір.

Поява такої помітної фігури, якими зазвичай бувають “прапарщікі і паручікі Єво Вєлічєства”, передбачувано стала приводом для веселих вибриків. Наш гість з-над Клязьми, потрапивши в поле зору охочих до витівок дебард’є і п’єрро, мусив хоч-не-хоч послужити ціллю їхніх дотепів. Особливо ретельно причепився до “ґаспадіна паручіка” якийсь ведмідь, якого провадив на ланцюгу кацап. Даремно намагався втекти від нього офіцер, сморгонський академік не хотів відступити ані на крок, намагаючись висловити своє щире почуття.

Важко вимагати салонової вихованості від ведмедя. “Єво блаґародіє” повинен був це розуміти. Однак вибрики Міся дуже скоро розгнівили “ґаспадіна паручіка”. Очевидно, у такому товаристві нижчого “чину” він розгледів образу для свого “афіцерскава” рангу. Тож, однією рукою притримуючи свої хрести, а іншою вхопившись за ланцюг від Місьового повідка, “єво блаґародіє” спробував московським способом пригадати розчуленому сморгончикові належну вищому “чинові” субординацію.

Але “ґаспадін паручік” не врахував, що Львів – це не Москва, Архангельськ чи Іркутськ, а галицький ведмідь часом буває гордим за свою персону. Обурений таким непрактикованим щодо масок у Європі трактаментом, Місьо кинувся на офіцера і, не зважаючи на “епалєти і крєсти”, витранспортував його з зали в повітрі. Така розв’язка викликала велику втіху у дебард’є і п’єрро, а водночас стурбованість у декількох присутніх у залі політиків. Вони побачили в тому ведмежому вчинкові casus belli (привід до війни) і тепер малюють із тієї редутової авантюрки великі неприємності.

Gazeta Narodowa від 9 лютого 1870 року

Страшна завірюха

Із Борщівського повіту пишуть нам:

Проти ночі 6 лютого лютилася в нашій околиці страшна завірюха. Сього дня відбувається торг в Устю Єпископськім. Багато людей, що вертали з торгу, позамерзали, а багато повідморожувало собі руки і ноги. Наймудріше зробили ті, що, научені досвідом, не пускалися з міста домів. Вони то врятувалися. Багато замерзлих людей знайдено аж по кількох днях. Із Кривча замерзло двоє. Одного з них знайдено на другий, а другого – на третій день. Двох парубків відморозило собі в страшний спосіб ноги. Подібне діялося і з людьми з інших сіл. Всьому тому нещастю винні найбільше наші славні автономічні дороги, котрих в зимі ні сліду не видко.

Також пишуть з Познанки Гнилої в Скалатщині, що дня 6 сього місяця лютилася там метіль до полудня. Коли прояснилося, побачили двірські люде коня на скарбовім лані. Приїхали ближче і застали двох змерзлих жидів. Жиди повертались з Сороцька до Скалата. Блукали 20 годин. Коли привезли жидів на фільварок, удалося одного з них відтерти, але має ноги і руки так відморожені, що їх не чує. Другий, молодший, був вже цілком закостенілий. Здається, що замерз вже кілька годин перед тим, заки його знайшли.

“Діло” від 1 (13) лютого 1895 року

Досить гратися з людським життям

Ввечері та вночі з вівторка на середу перехожих непокоїли гучні карабінові постріли, що повторювалися через короткі проміжки часу, навіть через кожних кілька хвилин. Одна куля пролетіла над головою нашого співробітника. Сталося це на верхній частині вул. Коперника приблизно пів на першу ночі. Очевидно, той самий постріл звернув увагу двох французьких офіцерів. Зупинившись, вони почали оглядатися довкола та шукати, звідки б він міг бути здійснений. Один із них висловив слушне обурення, що така беззмістовна та шкідлива стрілянина може спричинити катастрофу.

Що так і є, свідчать дві жертви: світлої пам’яті Говорківна, яка впала від таємничого пострілу на вул. Сикстуській, і світлої пам’яті поручник Мишковський, який загинув на вул. Оссолінських ще торік влітку. Не згадуємо вже тут випадки поранень, які неодноразово траплялися на периферіях нашого міста, як-от на вул. Кадетській. Але ж одного енергійного розпорядження військової влади, одного показового покарання легковажного псувача могло б вистачити, щоб покласти край цій небезпечній забаві.

Належить звернути увагу на ще один момент. Стежать за нами іноземці, які перебувають у нашому місті як делегати різноманітних місій. Що вони собі подумають і що розкажуть своїм урядам про наші стосунки, про геройське місто, якщо у ньому навіть в мирний час не дуже безпечно висунути голову на вулицю, бо можна випадково ту голову втратити? Було б добре, якби військова влада якнайшвидше вирішила цю дрібну на перший погляд проблему. Тим паче, що постріли повторюються ледь не кожної ночі.

Kurjer Lwowski від 9 лютого 1920 року

На батьківських зборах

Приблизно 200 батьків дітей Щирецької середньої школи зібрались на збори, щоб обговорити підсумки першого півріччя.

Директор школи товариш Бедник розповів присутнім батькам про те, з яким завзяттям їхні діти взялись за навчання у своїй радянській школі. Потім він звернувся до батьків із проханням організувати побут і дозвілля дітей так, щоб їм були створені нормальні умови для навчання, для підготовки до іспитів.

Після цього виступали батьки. Вони проявили великий інтерес до навчальної програми, цікавились багатьма питаннями в роботі школи. Батько шести учнів товариш Фомін у своєму виступі заявив:

–      Радянська школа ставить великі вимоги до учнів, але одноразово створює їм всі умови до навчання. Під час німецької окупації я не пускав своїх дітей до школи, бо знав, що вона їм нічого корисного не дасть, а лише скалічить їх. А зараз я пильную, щоб мої діти своєчасно ходили до школи, перевіряю, як вони виконують домашні завдання.

Батьки у своїх виступах дякували партії і урядові за піклування про радянську школу, про навчання їхніх дітей. Вони зобов’язались надавати школі всебічну допомогу, щоб їхні діти якнайкраще могли закінчити навчальний рік.

“Вільна Україна” від 10 лютого 1945 рок