Про що писала преса…

Вовки

Цієї зими дуже часто з’являються вовки групами від трьох до 11. Особливо багато їх в лісах біля Седлиськ, Гребенного і Рави. Вони бігають за переїжджими по цісарському гостинцю. Днями четверо вовків через цілий ліс переслідували офіцера, який їхав з Рави до Седлиськ. Минулого тижня 11 вовків ледь не загризли двох єгерів біля Малих Мостів – щастя, ті вчасно застрибнули на сани. Вісник, який їхав до Рави по священника для хворого, побачив вовка, що сидів посеред гостинця, і був змушений повернутися назад.

Мороз і голод виганяють тварин з лісів до сіл. Вони навіть наробили біди жителям Рави і Рати. На подвір’ї власника Рави днями гналися за вовком. Вся околиця шумить і боїться. Найкращі стільці зголосилися до господаря Седлиськ, Рави і Гребенного, щоб провести облаву, але той відмовив їм. Просимо пана влаштувати порядну облаву, інакше будемо змушені розголосити причини, через які він цьому противиться. Для нього це може бути неприємним. Нехай пригадає собі, що три роки тому в сусідніх лісах вовк покалічив 17 людей, які потім померли у львівському шпиталі від сказу.

Один від імені всіх.

Gazeta Narodowa від 8 березня 1870 року

Публічне насильство, помста, введення власті в блуд

Львівська поліція вислала свого агента Базюка до Бірків Янівських для переведення ревізії і слідства в мешканні Лейби Туха, котрого кельнер Туне обжалував про крадіж перел і діамантів.

Агент пішов поперед всього до війта і показав йому урядовий наказ. Війт, прочитавши письмо, заявив з цілою повагою, що арештує як агента, так і його товариша, і завтра віддасть жандармерії. Замкнув двері, сховав папери агента до скрині, поспускав пси і оголосив слідуючий приказ:

– Тепер дістанете соломи, віддайте палицю і лягайте спати! Як не підете спати, то бити буду.

Агент висадив двері й утік надвір. За ним вибіг війт з криком:

– Мойсею! Василю! Давайте коли!

Люде позбігалися і побили агента. Пси помагали при тій операції. В кінці удалося агентові втекти. Заступник війта дав йому потрібну асистенцію і він перевів ревізію, однако не знайшов ні перел, ні діамантів.

Слідство виказало, що Лейба Тух не міг їх украсти, бо мнимі пошкодовані ніколи не мали ніяких діамантів, а обжалували свого шурина лише з помсти за те, що він перейшов на католицьку віру. Цілу родину Тун скіів ув’язнено за введення власті в блуд. Проти війта заряджено слідство про надужиття урядової власті і публічне насильство.

“Діло” від 18 (30) березня 1895 року

Картопляні спекуляції

Днями до нашої редакції явилася якась заплакана жінка. Вона нарікала на визиск перекупок на вугільній торговиці. За 3 кілограми картоплі заплатила вранці 18 крон. Вдалося їй відшукати торгового контролера, який пішов з нею до перекупки і наказав повернути надлишок 9 крон. Перекупка відповіла на те:

– Пан же знає, що я маю ту картоплю від пана Ноймана.

Контролер нічого не відповів на те, а перекупка повернула бідачці тільки 6 крон, тобто взяла за 3 кілограми 12 крон, по 4 крони за кілограм.

На нашу думку, контролер вчинив неправильно. Він повинен був з’ясувати, що означає “маю картоплю від пана Ноймана”. Виглядає так, що пан Нойман – це постачальник і торговець картоплею. Спіймавши перекупку in flagrant (зухвало) на визиску, контролер мусив забрати її разом з картоплею до торгового або лихварського уряду, списати протокол і притягнути її до кримінально-судової відповідальності. Того всього він, однак, не зробив. Більше того, дозволив перекупці далі провадити визиск.

На жаль, такі справи у нас трактують з великою байдужістю. Толерують нечуваний визиск і закривають очі на нахабне здирство. Якщо ж хтось енергійний кинеться в погоню за контролем і вдасться йому когось схопити, пан контролер береться до справи з гідною подиву толерантністю. Спіймавши когось на гарячому вчинку, не виконує свого обов’язку.

Було б добре, якби відповідні магістратські сфери пояснили своїм контролерам їхні найпростіші обов’язки. Їхнє завдання – вберегти споживачів від нечуваного визиску і виступити максимально енергійно проти спекулянтів. Влада, яка себе поважає, повинна стежити, щоб її розпорядження і тарифи якнайбільше респектували. Чому ж дивуватися, коли публічність бачить, що її скарги і докори не допомагають, доходить до розпачу і вдається до демонстрацій і авантюр?

Kurjer Lwowski від 11 березня 1920 року

Витівки Бляшинського

Непривітно зустрічає приїжджих львівська “Народна гостинниця”, що по вулиці Костюшки 1. А приїжджих буває багато, і всіх спочатку дивує, а потім обурює діяльність директора готелю товариша Бляшинського.

Прибувають в готель нові люди, займають номер і одразу ж відчувають, який то дбайливий і гостинний товариш Бляшинський. Доводиться лягати в ліжко, вибачте, не знімаючи пальто. Є сподівання, що далі буде краще. Але минає друга, третя ніч – не теплішає в кімнаті, не розтає вода, яка давно замерзла в умивальнику. Йдуть до директора скаржитись.

– Коли ж ви будете топити, товаришу Бляшинський?

– Топити? Ніколи.

– Чому ж це так?

– Дров немає.

– А то що за дрова на подвір’ї?

– Лише для нас. Від вас же – півлітра горілки – і буде тепло.

Через кілька хвилин прийшов до товариша Бляшинського скаржитись інший жилець. Відвівши його в бік, директор шепнув на вухо:

– Горілка зігріє…

– Як то: “горілка зігріє”?

– А так: принесете півлітра – тепло буде. А якщо літр – буде жарко.

– Вибачте, добродію, тут не про ярмарок.

– Прошу, прошу. Живіть в холоді.

Потім приходили треті, четверті, ще й ще. Всі мешканці готелю приходили – і всім без ніякого сорому товариш Бляшинський пропонує принести хабаря “хоч півлітра”. Але ніхто приносить, і вода у всіх номерах замерзла.

Багато жильців ходило скаржитись на це до керуючого готельним трестом товариша Коршунова.

– Все буде в порядку! – завжди і всім патетично заявляє керуючий.

А Бляшинський продовжує вимагати хабарі.

“Вільна Україна” від 14 березня 1945 року