"Дивлюсь я на небо": Перший український хіт

Неправда з "Правди"

У лютому 1876 року львівський часопис "Правда" опублікував три вірші в рубриці "З недрукованих ще поезій Тараса Шевченка". 

<p>Тарас Шевченко, світлина 1860 року</p>

Серед них був твір, що починався із рядків: "Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю: / Чому я не сокіл, чому не літаю? / Чому мені, Боже, ти крила не дав? / Я б землю покинув и в небо злітав".

Через одинадцять років український літератор Олександр Кониський, автор першої ґрунтовної біографії Шевченка, спростував авторство відомого поета. Він припустив, що редакція надрукувала вірш із Тарасового нотатника. А справжній автор був іншим.

"Доводилося мені чувати, що в таку помилку завів власноручний Тарасів альбом. У тому альбомі власною рукою поета були написани вірші: "Дивлюсь на небо" і "Гарно твоя кобза грає", – писав Кониський у статті для журналу "Зоря". Він наголошував, що "Тарас любив переписовати в свой альбом вірші, які єму подобалися". Правдивого автора Кониський знайшов, зазирнувши в "Южный русскій зборникъ", що видав Амвросій Метлинський у Харкові 1848 року, де поміж "думами та співами" Михайла Петренка був надрукований той самий вірш.

Поет-стряпчий

Михайло Петренко був успішним державним службовцем. З офіційних записів відомо, що в липні 1844 року він вступив на службу канцелярським чиновником до Харківської палати кримінального суду. Згодом працював у чині губернського секретаря, столоначальником, секретарем суду. У липні 1849 року його перевели до Лебедина на позицію повітового стряпчого, тобто прокурора. Там він виконував обов’язки тринадцять років, до своєї смерти.

Поезію "Дивлюсь я на небо" Петренко написав іще до початку чиновницької кар’єри. Magnum opus вийшов друком 1841 року в поетичній збірці "Сніпъ" з титулом "Недоля". Вірш починався з епіграфа – рядків російського поета Михайла Лермонтова: "В минуту жизни трудную / Теснится в сердце грусть".

Року 1848 "Южный русскій зборникъ" опублікував вірш разом з іншими 22 поезіями Петренка. Строфи зазнали незначних редакційних змін, також зник епіграф.

Цікава версія "Недолі" вийшла у брошурі "Holos na holos dlia Halyčyny" у Чернівцях 1861 року. Укладачі надрукували поезію латиницею: "Dyvliu sia na nebo taj dumku hadaju, / Čomu ja ne sokil, čomu ne litaju? / Čomu mini Bože ty kryla ne dav, / Jab zemliu pokynuv i v nebo zlitav!". Авторства не вказали.

Прогалини, підміна, забуття – біографія Михайла Петренка дотепер має багато білих плям. Дослідники не встановили конкретної дати його народження, лише рік – 1817-й. Батьківщиною Петренка вважають Слов’янськ: там працював його батько. Хоча жодних достеменних відомостей про місце появи Михайла на світ немає. До того ж не збереглося жодного зображення автора.

Найактивнішим дослідником біографії поета є його праправнук Олександр Петренко. Він започаткував проєкт "Ідентифікація Петренків", видає книжки, адмініструє сайт. Безугавно спростовує припущення, котрі виникають довкола Петренка-старшого, злиться через фальсифікацію генеалогії. «Вони сконструювали “родину”, у якої немає коріння і немає потомків. Зробили собі “іграшку” і гралися нею понад 20 років», – скаржився якось в інтерв’ю.

Чому Петренка скопіював Шевченко?

Дослідникам не вдалося знайти нотаток Тараса Шевченка з рядками "Дивлюсь я на небо". Сам Кониський, який першим згадав про цей рукопис, також не був категоричним: йому лише "доводилось чувати". 

Завідувач сектору класичної української літератури Інституту літератури НАН України Микола Бондар припускає: Тарас Шевченко, очевидно, читав Михайла Петренка. Він особисто мав би гортати і "Сніпъ" 1841-го, і "Зборникъ" 1848 року. 

"Є в цьому друкарському казусі (Ідеться про плутанину з авторством у львівській "Правді". – Ред.) і глибший смисл. Вміщення твору за підписом автора, якому цей твір не належить, – безперечно, груба едиційна помилка. Але в даному випадку за цією помилкою стоїть і мимовільна оцінка (оцінка висока!) тексту твору", – писав пан Бондар.

Мовознавець Юрій Шевельов вважав Петренка "малим поетом". Але водночас визнавав, що за певними критеріями йому вдалося перевершити Шевченка.

"У створенні “чистої” дикції української поезії, не обтяженої реаліями побуту й подробицями щоденності, Петренко посів своє, окреме місце в історії літератури. В цьому велике принципове значення цього, зрештою малого, поета. Лексика і епітети його можуть нам видаватися малооригінальними. Для свого часу вони були революційні", – зазначав Шевельов.

На нотному стані

Михайло Петренко так і не почув самої мелодії до рядків "Дивлюсь я на небо". Музика з’явилася уже після його смерти, орієнтовно у 1870-х роках. Її створила композиторка Людмила Александрова.

Незабутня мелодія народилася за роялем у помешканні слобожанського лікаря Володимира Александрова, Людмилиного батька. Їхній будинок був осередком української культури в Харкові. Там збирався театральний гурток. Приходили Борис Грінченко та Марко Кропивницький. 

Володимир Александров мав талант до музики. Він написав, наприклад, оперету "Не ходи, Грицю, на вечорниці". Батьків талант перейняла його старша дочка Людмила, яка склала музику на вірш Петренка. Року 1887 Володимир Александров уклав "Народний пісенник з найкращих українських пісень" і додав ноти. Пісня "Дивлюсь я на небо" ввійшла до збірки під номером 77.

Згодом авторство Людмили Александрової теж губилося. Пісню почали вважати народною.

Ще одне забуте прізвище

У другій половині XIX століття в Києві на місці сучасного входу в метро "Хрещатик" діяла книгарня "Леон Ідзиковський" – власність однойменної київської видавничої фірми. Там працювала найбільша й найпопулярніша в Києві приватна бібліотека. Вишуканий читальний зал зі скляною стелею міг одночасно вмістити майже 500 осіб. А фонди налічували понад 173 тисяч видань різними мовами.

Родина Ідзиковських надавала великої уваги музиці. У видавництві виходили твори багатьох польських і українських композиторів. Там публікували ноти і Владислава Заремби, композитора, піаніста, педагога. Серед них була композиція "Дивлюсь я на небо". 

У дужках із назвою пісні нечітко зазначено: "Аранжировалъ Г. В. …скій". Автора слів не вказували, писали просто "малоросійська думка". Далі ноти друкували в аранжуванні тільки Заремби.

До середини XX століття ані автора віршів Михайла Петренка, ані композиторки Людмили Александрової майже ніколи не згадували.

Один із найвідоміших виконавців "Дивлюсь я на небо" Дмитро Гнатюк був переконаний, що музику до пісні написав саме Заремба.

У космосі й на Карачуні

Перша грамофонна платівка із записом "Дивлюсь я на небо" з’явилася у 1903–1904 роках. Дослідникам відомо про десять записів пісні, здійснених до 1917-го.

Українські емігранти на початку XX століття долучилися до поширення балади по всьому світу. Зокрема, композиція ввійшла до "Четвертого альбому двадцяти п’яти найкращих українських пісень", виданого 1918 року в Нью-Йорку.

Думка про небо належала до улюблених пісень радянських вождів. У 1949 році співак Дмитро Гнатюк виконав її на урочистостях з оказії 70-ліття Йосипа Сталіна. "Я вийшов… Як ішов, не пам’ятаю: немовби під наркозом був. Полегшало, вже коли заспівав. І ви знаєте, все затихло. Напевне, добре співав", – пригадував Гнатюк.

Текст "Дивлюсь я на небо" активно друкували в українськомовній пресі в роки гітлерівської окупації. Зокрема, 1943-го його опублікували в "Донецькій газеті". Рядки пісні цитували і в "Українському голосі", що видавали в тодішньому Проскурові (нині – Хмельницький).

Не сокіл, а астероїд!

"Дивлюсь я на небо" вважають універсальною піснею: вона підходить для різних голосів. Серед виконавців думки – Іван Козловський, Борис Гмиря, Анатолій Солов’яненко.

Найвідоміше виконання пісні пов’язане з радянським космонавтом українського походження Павлом Поповичем. 12 серпня 1962 року Попович вирушив у триденний політ у космос на борту корабля "Восток-4". Під час одного з сеансів зв’язку із Землею льотчик з Узина затягнув "Дивлюсь я на небо".

Року 2017 в Україні відзначали 200-ліття від дня народження Михайла Петренка і 55-ту річницю виконання пісні в космосі. У жовтні того ж року на горі Карачун поблизу Слов’янська відкрили пам’ятник українській пісні, викарбувавши на ньому два перші рядки думки. Праправнук Олександр Петренко та редактор газети "Культура і життя" Євген Букет видали "книгу одного вірша" – збірку перекладів "Дивлюсь я на небо" різними мовами. Тоді ж виникла ідея 12 серпня відзначати День української пісні. Однак задумка не втілилася в життя.

Мрія Петренка про небо частково втілилася вже у ХХІ столітті. Проти ночі 25 серпня 2009 року вчені Андрушівської обсерваторії відкрили астероїд. Згодом його назвали Mykhailopetrenko.