Масниця з варениками чи Масляна з блінами, або як відбувається фальсифікація українських традицій?

Свято під назвою Масляна зовсім не властиве для українців і не має нічого спільного з нашою культурою. Для багатьох це твердження може стати відкриттям, оскільки в більшості міст за інерцією, як і в радянський час, відбуваються народні гуляння з випіканням млинців та спаленням солом’яних опудал. Більше того, влаштуванням таких святкувань дотепер часто займається місцева влада, районні адміністрації, відділи культури. Натомість організатори подібних заходів абсолютно ігнорують (свідомо чи несвідомо) власне автентичні українські традиції цього свята, яке має свою національну специфіку і є відмінним від російської Масляної. Натомість  заклади громадського харчування пропонують святкове меню з млинцями, відпочинкові комплекси влаштовують розваги з відтворенням “давніх” обрядів, а засоби масової інформації розповідають про “споконвічні традиції Масляної в українців”. Зусібіч линуть рекламні заклики з нав’язливими пропозиціями долучатися до масових святкувань Масляної у різних форматах і варіантах.

Для того, щоб зрозуміти, як досі відбувається підміна українських традицій слід зробити невеликий екскурс в історію самого свята і його походження. Архаїчне свято завершення зими і початку весни відоме майже всім народам Європи, хоча й під різними назвами. Християнська церква приурочила його до останнього тижня напередодні Великого (великоднього) посту. Саме тому свято не має чітко встановленої дати в календарі, а залежить від дати Великодня, яка, як відомо, є змінною. Зазвичай вона припадає на кінець лютого – початок березня і займає, ніби проміжне місце між зимою та весною. Його відзначення полягає у проведенні гучних святкувань – карнавалів (серед яких найвідоміший Венеційський карнавал з характерними масками і розкішними костюмами). Власне й саме слово “карнавал” походить від латинського carnem vale – м’ясо прощай. У чехів це свято називається Менсопуст, в словаків – Фашіанг, в поляків – Запусти, у росіян – Маслєніца.

Свою автентичну назву має це свято і в українців. В сучасному українському інформаційному просторі найчастіше воно подається під назвою Масляна. Хоча насправді, термін Масляна є похідною словоформою від російської “Маслєніци”. Саме цю назву агресивно нав’язують українцям зусібіч, іменуючи її “давньослов’янською”. Натомість ігноруються власне українські назви свята, серед яких найбільш поширеним здавна була – Масниця. В окремих регіонах побутували також такі назви як Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень.

Святкування Масниці в більшості регіонів України мало громадський характер і передбачало влаштування гучних забав, веселощів, приготування і споживання страв, які на період посту ставали табуйованими, тобто, насамперед, м’ясних та молочних. Символічне значення ритуалу наїдатися перед постом у народній свідомості мало на меті забезпечення добробуту, достатку і багатства.

Самобутні традиції відзначення Масниці в українців зберігалися до середини ХХ ст. Неодмінним атрибутом святкування і найважливішою стравою є вареники з сиром, политі маслом та сметаною. “Почекайте вареники, прийде на вас Масниця”, – говорить українська народна приказка. В той час у росіян стравою-відповідником, маркером свята є “маслєнічниє бліни”, у поляків – смажені пончики з повидлом, у хорватів – булочки з начинкою “крафне”.

Найвідомішим і найцікавішим елементом традиційної для українців Масниці є обряд “колодки”. Колодкою називали дерев’яне поліно, яке прив’язували неодруженим парубкам, символічно караючи їх за те, що вони вчасно (тобто до початку посту) не одружилися. Відкупитися від колодки парубок міг лише одним способом – вгостити жінок горілкою або ж дати грошей. У жартівливій формі громада осуджувала неодружену молодь, заохочуючи до продовження роду. Аналоги цього звичаю у слов’янському світі зустрічаємо в Словенії, Хорватії, Білорусі. Натомість він майже невідомий росіянам.

Ще одним архаїчним обрядом української Масниці було поховання Колодія, відоме у кількох локальних варіантах. В його основі розігрування народження та поховання дерев’яної ляльки – колодки, що уособлювало знищення образу зими. Натомість звичай виготовлення маслєнічних опудал і їх спалювання – явище притаманне для російської традиції і нічого спільного з українською народною культурою немає. У радянський час відзначення Масляної, як свята проводів зими? за російським сценарієм, пропагували державні відділи культури в багатьох українських містах. Отож, не дивно, що нині ми знаємо звичаї північного сусіда краще, аніж свої власні, які мають самобутній національний характер та колорит.