Іван Сила: голлівудська історія Геркулеса із Закарпаття

Тренер із візитівкою
 

1920 рік. Прага. Голосно грюкнувши дверима, із заводу чеського підприємця пана Прохазки звільнився 21-річний хлопець-вантажник. Цей звичайний сільський парубок із Підкарпатської України, який приїхав до столиці Чехословаччини на заробітки, справив на власника неабияке враження. Як і всі інші робітники, Іван Фірцак, крутячи корбу, піднімав вантажі та вантажив вагони, але значно швидше: норму він виконував за півдня. Тож пан Прохазка запропонував дужому хлопцеві у кілька разів збільшити зарплату, щоб Іван один працював за усіх. Втім реакція парубка була зовсім не такою, як очікував пан. Розуміючи, що своєю згодою він позбавить колег роботи, Іван вирішив звільнитися. Однак через таке принципове рішення юнак вимушений був заробляти на хліб випадковими підробітками: на вокзалі носити валізи та важкі пакунки. Саме так описує життя Івана Сили його перший біограф Антон Копинець.

– До 19 років він сам не знав, що такий сильний, – розповідає Павло Білак, онук Івана Сили.

– У селі він працював вдома як усі діти. Сім’я велика була і бідна. Коли він поїхав на заробітки в Прагу і грузив вагони, то випадково дізнався, що має таку силу.

Одного дня зі скверу неподалік вокзалу юнак почув гамір. Навколо гурту із глядачів просто неба мірялися силою два здоровані. Іще й не просто так, а за гроші. На очах у парубка один із бійців переміг і отримав за це 100 крон. Азартна публіка не вгавала і далі робила ставки: хто здолає цього м’язистого велетня – отримає від переможеного цілих 300 крон. Завагавшись усього на декілька секунд, Іван таки наважився спробувати. Опинившись один на один із суперником, хлопець вчепився за його руки, а після кількасекундного погляду різко закинув здорованя собі на плечі, а потім поклав на землю. Цей момент став доленосний: за поєдинком стежив тренер важкоатлетів Онджей Нейман. Після вражаючої перемоги він дав Іванові свою візитівку та запросив на особисту зустріч. І не спроста! Нікому не відомий заробітчанин із Карпат переборов знаменитого мандрівного борця Вілета, якого ніхто не міг покласти на лопатки. Іван тоді й не здогадувався, як швидко та безповоротно зміниться його життя.

Чемпіон Чехословаччини

1922 рік. Трамвай уже збирався рушити, як в останні двері забіг Іван, тримаючи в руці, наче валізку, 25-кілограмову гирю. Зі своєю металевою супутницею хлопець майже не розлучався удома і на вулиці, наполегливо тренуючи м’язи. Разом із тренером Нейманом він готувався до чемпіонату Чехословаччини з важкої атлетики: щодня – біг, ходіння по садку на руках, піднімання гирі та штовхання ядра.

Така наполегливість і працелюбність принесли неймовірний результат. 150 кілограмів закарпатцю далися завиграшки. Бо йому під силу була вдвічі більша вага, втім тренер вирішив притримати цей козир на майбутнє, бо хлопець все одно став чемпіоном і здобув золоту медаль.

А після кількох перемог поспіль тренер запропонував перспективному вихованцю приємний бонус – поїхати з ним на прогулянку до Карлових Вар. Крім рідного Закарпаття та Праги, Іван особливо ніде й не бував, тому погодився відвідати курортне містечко.  Однак на півшляху автівка потрапила в аварію. Нейман загинув, а Іван опинився в лікарні. Та це ще не все – у всьому звинуватили хлопця. І коли б, здавалося, усе… Івана врятував щоденник тренера, у якому він якнайкраще відгукувався про свого учня. Тож двоюрідний брат О. Неймана вирішив взяти хлопця на поруки, сплативши велику грошову заставу.

“Груди замість ковадла”

Величезний молот завис у повітрі, а зал завмер у тривожному чеканні. Іван лежав горілиць. Асистент з усією силою розмахував молотом і розбивав величезну каменюку на Іванових грудях. Камінь розлітався на друзки. Іван підвівся, позбирав каміння та зник за кулісами. У залі лунали овації.

Після смерті тренера хлопець працював у цирку. Виступав із силовими трюками серед акробатів та дресирувальників. Із “Герцвертов-цирком” Іван гастролював не лише Чехословаччиною, а й усією Європою. Крім знаменитого номеру “Груди замість ковадла”, Іван зубами діставав 20-сантиметровий цвях, прибитий до столу, згинав у форму серця 3-метрову рейку, тягнув зубами платформу з меблями та руками гальмував дві машини. За феноменальну силу він отримав свій сценічний псевдонім – “Кротон”.

Королівський подарунок

Після шестиденних гастролей у Лондоні цирк отримав запрошення від самої королеви Великої Британії. Перебуваючи на відпочинку, Її Величність не лише хотіла подивитись програму, а й забажала, щоб виконавець силових трюків “Кротон” позмагався з їхнім знаменитим боксером Джексоном в п’ятитисячному залі цирку “Тауер”. Іван прийняв пропозицію та вийшов на ринг, не маючи жодного боксерського досвіду. Джексон атакував та наніс потужний удар по “Кротоновій” голові. Ледь встоявши на ногах, “Кротон” стиснув долоню в кулак та щосили вдарив у груди суперника так, що аж тріснула рукавиця. Рефері рахував секунди, а лікар попросив принести ноші. Іван переміг, а Джексона ушпиталили із проламаною грудною клітиною. Втім і сам “Кротон” після того бою мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Іванові діагностували відкритий перелом черепа.

– Дід сильний був, а техніки не було, – аналізує онук Павло Білак. – Він у боксі не розумівся. У другому раунді переміг, а в першому йому зніс череп той американець. Це мені мама так розказувала. В Америці йому зробили операцію і поставили платинову пластину замість кістки. Королева Британії допомогла, подарувала йому пояс і шолом з діамантами. Я впевнений, що ці архіви мають бути у Великій Британії.

Після операції два місяці атлет ходив із забинтованою головою, але продовжував виступати на сцені в перуці.

“Кротон” – міф?

Та чи справді Іван Фірцак виступав перед королевою і чи перемагав бика на кориді в Іспанії, голіруч вирвавши йому роги, – ці та інші вражаючі епізоди з біографії легендарного “Кротона” ще потрібно дослідити – вважає автор документальної книжки “У пошуках Івана Сили” Олександр Гаврош. Він також є автором дитячої повісті “Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу”, яка вже увійшла до шкільної програми. Проте це лише художній твір. Про історію силача із села Білки О. Гаврош дізнався з біографічної книжки про І. Фірцака “Іван Сила на прізвисько “Кротон”, яку написав закарпатський письменник та журналіст Антон Копинець, який особисто його знав. Книжка А. Копинця нині є чи не єдиним джерелом атлетової біографії, адже записана з його розповідей. У передмові сам біограф зазначає: “Повість в основному побудована на фактичних матеріалах, але в ній використано й легенди та перекази з народних уст”.

– Якби не було книжки Антона Копинця, то, можливо, ми б сьогодні вже не знали про таку людину, як Іван Сила, – розповідає Олександр Гаврош. – Самі родичі багато матеріалів про Фірцака не зберігали, бо не думали, що він стане такою зіркою. Антон Копинець мав доступ до першоджерела – самого Фірцака. Однак силач був відомим дотепником, любив жартувати. Та й сам Копинець був людиною творчою. Його донька розповідала, що він, будучи важко хворим, свій ювілей влаштував заздалегідь. Дружині, старшій за нього, домовився в паспортному столі, аби виправили дату народження. Тож його роман також не є винятково документальним.

Після того, як дитяча книжка Гавроша стала популярною, автор почав досліджувати справжню біографію найсильнішого закарпатця. І з’ясувалося, що перевірити неймовірні факти з життя Івана Фірцака не так уже й легко. Книжка А. Копинця теж подекуди суперечила тим небагатьом документам, які вдалося знайти. Зокрема очі І. Фірцака в романі – зелені, а в офіційній посвідці особи – чорні.

– Насторожує також той факт, що відомий чеський науковець Гануш Йордан, який працює в Національному музеї Чехії і вивчає історію силових атлетів 1920–1930-х років, уперше почув прізвище Івана Фірцака (“Кротона”, Івана Сили) від нас, – аналізує Олексанадр Гаврош. – Серед численних афіш та плакатів музейної колекції нашого Івана не виявилося. Збереглось лише кілька згадок у чехословацькій пресі, але й ці анонси могли бути проплаченими. Якщо Іван Фірцак був таким популярним, то було би більше публікацій і вагоміших. Не пише преса і про його роботу в цирку. Вказують, що він виступав із Далілою, тобто з дружиною Руженою Зікл. В історії Івана Сили чимало білих плям, які потребують окремого дослідження.

Те, що у США Фірцак виконав рекламний номер “Людина під колесом машини”, де автівка переїхала йому горло, і те, що 1927 року він отримав від власників концерну “Форд” іменний автомобіль, – досі факти суперечливі. Приміром, фотографій смертельного номера немає, хоч вони нібито облетіли американську пресу, а про автомобіль, який І. Фірцак привіз на Закарпаття, родичі згадують по-різному. Одні кажуть, що Іван сам його придбав, інші пригадують, що марка автівки була не “Форд”, а “Мерседес-бенц”.

Повернення

Наприкінці 1930-х Фірцак повернувся на Закарпаття, де під час його закордонних гастролей мешкала дружина з дітьми – чеська гімнастка Ружена Зікл. Удома він продовжував показувати трюки на сільських сценах разом із сином Іваном та донькою Зірою, за що сім’я отримувала чималі гонорари. Невдовзі Іван Фірцак заснував закарпатську циркову школу і школу силових мистецтв. А під час Карпатської України у Білках став членом новоствореного українського спортивного клубу.

– Мій тато мав машину “Газ-99”, якось віз нею дрова та й перевернувся, то дід його витягнув, підняв машину сам, – пригадує батькові розповіді онук Павло Білак. – Тато розказував, що в нас вдома, у дворі, на носі в діда гнули ресору від автомобіля. А мама розказувала, що він випивав сорокалітровий бідон зі сметаною за трьома разами. Дід у старості був директором молочарні, а через його апетит там була недостача – до нього навіть приходив народний контроль. П’ятдесят варених яєць зразу з’їдав. Різали гуску – і він цілу уминав її на обід.

Родичі розповідають, що на одному з виступів під час сальто в голову Івана Фірцака забився камінець, який пошкодив платинову пластину. Отвір у черепі  Фірцак заліплював пластиром, однак 1970 року легендарний закарпатський силач помер від зараження крові.