Ґрааль кубанського козацтва

Чому козаки дорожили регаліями

Козацькі регалії вивезли з Кубані 100 років тому під час Громадянської війни в Росії, коли стало очевидно, що більшовики остаточно й надовго захоплять владу.

Серед вивезених скарбів були прапори, військові корогви, печатка Війська Запорозького Низового, булави періоду Запорозької Січі. Перлина колекції – грамота імператриці Катерини ІІ 1792 року про пожалування / надання Чорноморському козацькому війську територій від гирла річки Кубань до Усть-Лабинського редуту. Земель, на яких постала остання частина Війська Запорозького.

– Кожна військова організація мала власні регалії. Їх отримувала будь-яка корпорація, що вписувалася в феодальну структуру. Від часів Середньовіччя існувала практика закріплення статусу війська шляхом надавання регалій – і для всього війська, і для окремих його командирів: гетьмана, полковників, бунчужних. До регалій належали статусні грамоти від правителя, які закріплювали ролі сюзерена та васала. Це договір про те, що вояки служитимуть, а сюзерен захищатиме їхні права, – пояснює доктор історичних наук Дмитро Білий.

Науковець розповідає: козаки дуже дорожили символами військового братства. Ці атрибути зберігали в соборі Олександра Невського в Катеринодарі. Із регаліями були пов’язані і традиції.

– Час до часу складали реєстри цих регалій. На великі військові свята виносили хрест, на якому були їхні написи. Із кожного хутора чи станиці приїжджали представники та вбивали срібний цвях у цей хрестик як підтвердження існування привілею, – розказує пан Дмитро.

Кубанські козаки також зберігали цінні речі запорожців. Є згадки, що на Кубань вивезли іконостас із Покровської церкви Нової Січі, Євангеліє 1759 року, іконостас Межигірського монастиря, пірначі, бунчуки, прапори й навіть предмети часів Хмельниччини.

Заповіт отамана

Спершу артефакти кілька місяців ховали під землею – закопали. Коли ж виникла загроза ліквідації Кубанської Народної Республіки, козацька рада вирішила вивезти їх за кордон.

Для охорони та евакуації регалій створили таємну спецгрупу з п’ятьох козаків. Місію очолив генерал-лейтенант Петро Кокунько. До її складу ввійшло ще троє старшин та історик, професор Кубанської політехніки Федір Щербина.

У лютому 1920 року спецгрупа секретно покинула Кубань зі своїми сім’ями. Згідно з переказами очевидців, регалії помістили у 12 дерев’яних скринь. Єдиним шляхом втечі було море. Доїхали потягом до Новоросійська, там сіли на корабель до Салонік. Звідти вирушили до югославського берега. Там вдалося осісти завдяки контактам із Церквою.

Спершу реліквії зберігали у Військово-географічному інституті. У 1938 році правовий та охоронний статус козацького скарбу зріс. Військове міністерство взяло пам’ятки під свою егіду й передало їх до власного музею в Белграді. До того ж югославський уряд задекларував: регалії перебуватимуть під захистом аж до поновлення уряду в Росії або усталення Кубанського козацького війська.

Головним хранителем регалій до своєї смерті 1939 року був Петро Кокунько. У спогадах кубанців є згадки про заповіт генерала, у якому він давав настанову повернути козацькі атрибути на Кубань лише тоді, коли вона знову стане самостійною.

Згодом регаліями заопікувався військовий отаман Кубанського війська В’ячеслав Науменко. Генерал-майор мав неоднозначну репутацію в козацькому середовищі. Дослідник із діаспори Юрій Міщенко писав, що Науменка не визнавали ані Кокунько, ані останній прем’єр самостійної Кубані Василь Іванис. Можливо, через його надмірні симпатії до монархічного руху.

Розбрат на еміграції

Під час Другої світової війни частину регалій втратили.

На початку 1941 року під час бомбардування Белграда кілька снарядів влучило в будівлю музею. На руїни збіглися мародери. Згідно з описом втрачених речей, із козацької колекції зникли срібні труби, тулумбаси, шабля кошового отамана Антона Головатого, солонка-подарунок Катерини ІІ. Залишилися недоторканними документи, прапори тощо. Їх перенесли до "Русского дома" сербської столиці.

У 1944 році бої біля Белграда знову посилилися. Козаки вирішили рятуватися на Заході. Науменко розпочав переговори із німецькою адміністрацією про евакуацію козацьких символів.

Тоді ж довкола регалій спалахнув перший внутрішній скандал. Право власності на ці речі заявила та частина козацької еміграції, яка сподівалася на співпрацю із Третім Райхом. Її представники плекали надію на "всекозацький націоналізм", поєднання всіх козацьких військ Росії і створення "держави вільних козаків" – Козакії. Однак артефакти повернулися до тієї частини кубанців, яка мріяла про відновлення Кубанського козацького війська, – до групи Науменка.

Восени 1944 року регалії вивезли із Белграда до німецького міста Віллах. Дорогою вони неодноразово наражалися на небезпеку. Бомбардування, простої на станціях, несприятливі природні умови. В австрійському Ройте козаків заарештували американські військовики, а речі конфіскували. Щоб їх повернути, витратили рік. Весь той час артефакти зберігали в монастирі. Кілька ящиків знайшли відкритими; частина речей зникла.

Врешті козаки з регаліями опинилися в американській зоні окупації Німеччини – у баварському Меммінгемі. Влітку 1947 року козаки надіслали командувачу американських сил у Європі прохання про перевезення цінностей до США. Через два роки вдалося організувати переправу.

В Америці регалії змінили кілька адрес. Спочатку їх транспортували до Бостона, потім зберігали в "Козацькому центрі" у Філадельфії, згодом – у нью-йоркському приватному будинку.

Серед кубанського козацтва в американській еміграції трапився розкол. Найпомітніше – після смерті Науменка в 1979 році. Лунали пропозиції передати регалії представникам дому Романових. Інші казали відправити їх до СРСР. Втім основна частина козацьких організацій залишилась на позиції самостійності Кубанського козацтва. Регалії залишили в Америці.

Нью-Йорк був дорогим. Тому козацькі символи перевезли до передмістя, у містечко Говелл-Тауншип. Козаки викупили там приміщення буддійського монастиря й організували резиденцію. При ній 1982 року облаштували і Музей Кубанського козацтва.

Грамота – основа претензій на Кубань

Химерний факт: ані українські історики, ані українська діаспора аж до кінця XX століття не знали про поневіряння регалій Кубанського козацького війська та інших реліквій Війська Запорозького. Як козацьким організаціям вдалося це втаїти? Це при тому, що частина кубанської еміграції тяжіла до української ідентичності. Зокрема голова Кубанського уряду 1920 року Василь Іванис та учасник спецоперації із вивезення реліквій Федір Щербина влилися до української діаспори.

– Ми забуваємо про чинник КДБ. Козаки все робили таємно й не світили своєї діяльності. Українські історики тільки знали, що у 1920 році регалії кудись вивезли, – пояснює журналіст, редактор видання "Музеї України" Віктор Тригуб.

Росія першою дізналася про кубанські скарби. Зі слів російської історикині Наталії Корсакової, російські дослідники почали домагатися повернення регалій на Кубань іще у 1970-х. Це сталося після того, як на контакт із Корсаковою вийшли нащадки Науменка.

В Україні ця історія набула розголосу 2006 року. Дослідниця із Запоріжжя Людмила Маленко під час своєї поїздки до Краснодара дізналася про епопею з регаліями і про те, що Росія починає кампанію з реституції. Пані Людмила оприлюднила подробиці на своєму сайті "Історія козацтва". Тему підхопив Віктор Тригуб і надав цій історії розголосу.

Тригуб з однодумцями ініціював низку звернень до органів влади. У Верховній Раді створили комісію із повернення цінностей. Обговорювали ідею сформувати офіційну делегацію для переговорів із представниками козацьких організацій Америки. Хоча б щоб передали ті реліквії, які стосуються України.

Головний інтерес викликала дарча грамота Катерини ІІ. Один з українських меценатів був готовий викласти чималу суму за придбання цього документа.

– Ця грамота – легітимізація права козаків на землю. Коли козакам, насамперед військовому писарю, а пізніше отаману Антону Головатому вдалося отримати від цариці цю грамоту, то цим підтвердили, що Військо Чорноморське збереже свою автономію, самоврядування і має право на володіння цими землями, – пояснює Дмитро Білий.

– Дарча грамота – це юридичний документ. І якщо кубанські козаки є правонаступниками Запорозької Січі, то дарчу грамоту на Кубань можна трактувати як основу для можливих українських претензій, – додає Віктор Тригуб.

"Зелені чоловічки" у США

Росія почала розробляти план привласнення кубанських скарбів. Їй сприяла кон’юнктура. Покоління кубанських козаків, яке народилося ще в рідних станицях, вимерло. Друга генерація, народжена в еміграції, поступово відійшла від справ. Козацький рух поповнився вихідцями з Радянського Союзу. Різниця в поглядах між проукраїнськими кубанцями і прихильниками монархічного руху ставала дедалі менш відчутною. Емігрантські організації були роз’єднаними, це створило ґрунт для інтриг.

Росії вдалося просунути на посаду головного отамана козацтва в Америці промосковського діяча Олександра Пєвньова. Збільшував свій вплив лідер створеного в Росії "реєстрового" козацтва Кубані Володимир Громов.

Вивезення регалій до Росії курував губернатор Краснодарського краю Росії Олександр Ткачов. Він відомий участю в агресії довкола острова Тузла 2003 року та підтримкою сепаратистських рухів у Криму. Ткачов особисто приїжджав до США провадити перемовини про повернення регалій на Кубань. Спокушав козаків тим, що відновить автентичне місце для зберігання скарбів – собор Олександра Невського у Краснодарі, який зруйнували більшовики.

У травні 2005 року представники "реєстрового" козацтва прибули до Говелла, щоб проінспектувати експонати та підготувати їх до транспортування.

Щонайменше троє козацьких старійшин – Петро Батенко, Анатолій Сінченко та Віктор Бандурко – категорично виступили проти вивезення всіх регалій до Росії. Пропонували передати Україні ту частину, яка пов’язана з історією Запорожжя й Чорноморського козацького війська.

Козаки дали інтерв’ю, у якому звинуватили Пєвньова в отриманні хабара від Ткачова. Називали суму: 50 тисяч доларів. Підозрювали, що козаки Громова – колишні радянські службісти.

Лідер незалежників Анатолій Сінченко очолював ревізійну комісію козаків. Ревізія під його керівництвом виявила недостачу експонатів. Частина речей була пошкоджена через неналежне зберігання. Якраз у той час, коли Громов і Пєвньов у Краснодарі підписували меморандум про передачу цінностей, Сінченко поставив процес на паузу й наказав тримати регалії під замком до скликання козацької ради.

Рада не підтримала ідеї про передачу регалій. І суперечка між різними козацькими осередками перейшла в судову тяганину.

Приблизно тоді в гру і вступила Україна. Представник проукраїнського козацтва в Америці Сергій Цапенко підтримав публічні звернення, які ініціював Віктор Тригуб. Фактично українська сторона виголосила свої претензії на історичні цінності. Пролунали навіть хвалебні відгуки – мовляв, українці втерли носа Росії та ФСБ.

А далі почався "екшн" у стилі "зелених чоловічків". У жовтні 2006 року печатки з музею були зірвані. Більшість реліквій зникла. Виявилося, їх вивезли до російського консульства в Нью-Йорку, а вже звідти – до Росії.

Формально розпорядником майна була група Пєвньова. Цим вона і скористалася.

– Прилетіли шість спецназівців – "туристів із Росії". Взяли броньований інкасаторський автомобіль і вночі фактично пограбували музей, – переповідає Віктор Тригуб.

Пан Віктор стверджує, що ФБР стежила за активністю росіян. І завдяки цьому викрила цілу мережу московської агентури на своїй території.

– Зрештою, росіяни таємними стежками морем, через Канаду, переправили регалії до Росії, – підсумовує Тригуб.

"Це був стьоб"

Російська сторона заперечила факт викрадення. Подавала це як офіційне передання регалій. Тригуба і Цапенка на російських форумах назвали провокаторами та самозванцями.

Оборудку легалізували "заднім числом". Росія змогла зорієнтувати козацькі організації в Америці на себе. На козацькій раді отаманом знову обрали Пєвньова. Збори постфактум санкціонували вивезення регалій до Росії. Найпринциповіших опозиціонерів усунули з посад.

Американський суд постановив, що суперечка щодо регалій є внутрішньою справою козацьких організацій Америки.

Тригуб вирішив посміятися з російських хитрощів. Щоб подратувати Росію, взяв участь у кількох авантюрах. Зокрема став біля витоків Кубанської Народної Республіки в екзилі, а сам здобув титул "президента".

– Виявилося, що Росія здатна на підлість. І варто було хоча б якось це показати. Створили Кубанську та Стародубську народні республіки, я в обох став президентом. Це був стьоб. У Росії з цього приводу нервувались, – згадує він.

Реліквії Запорожжя

Достеменно не відомо, що саме росіяни вивезли зі США і що залишилося у Говеллі.

Зі слів росіян, центральний експонат зібрання – Катеринина грамота – нині зберігається у Краснодарському державному історико-археологічному музеї-заповіднику, як і більшість колекції. Втім українські фахівці переконують, що оригінал – у московському "спецхрані".

На сайті музею є фотографії експозиції кубанських регалій. Серед них – грамота Миколи ІІ. Однак немає катерининської. Фотографія, яку тиражують в інтернеті, насправді походить іще з 2000-х років. І зняли її на звичайний фотоапарат.

То що залишилося у говелльському музеї? Достеменних відомостей бракує. Але є інформація, що там зберігається кілька прапорів. На сайті Краснодарського музею повідомлено, що зі США перевезли 99 знамен. Сім стягів залишилися в Америці. Тепер Росія знову на них полює.

– Їх не цікавили речі часів Запорозької Січі. Вивезли речі суто кубанського періоду та речі після розгрому Січі. Тому в США залишилося багато запорозьких прапорів, – переконує Віктор Тригуб.

Веб-сайт музею-бібліотеки Кубанських козаків у Говеллі порожній. Крім назви, там тільки біле тло.

– Було би добре вивчити фонди говеллського музею. Він у статусі громадського. Ще трохи і вмруть козаки з останніх хвиль еміграції. Що буде з експонатами?.. І так раніше розпродали багато речей, – тривожиться Тригуб.