Гаківка: на ледовище з тремою

Кривулі з гаками

"Гаківка – спорт зимовий, в нашому краю поки що мало відомий, – йдеться в альманасі, виданому з нагоди 25-річчя спортивного товариства "Україна" 1936-го. – З причини недостачі штучних ледовищ гаківковий сезон у нас триває доволі коротко, ледви кілька зимових місяців. У нас цей спорт тісно зав’язаний з погодою, тому кожний гаківкар бажає собі доброї і гострої зими. Мало є спортів, що уміли б так скоро поширитися серед молоді. Про виховні вартості гаківки свідчить той факт, що вона добула собі повне право в школах, які уважають собі за обов’язок і честь мати в зимі свої власні гаківкові дружини".

Перша спроба ознайомити галицьких українців з хокеєм була перед Першою світовою війною. Року 1909 невтомний популяризатор спорту, викладач академічної гімназії Іван Боберський придбав два комплекти ключок для цієї гри. Влітку на просторих галявинах Кайзервальдутепер Шевченківського гаю. – Ред. гімназисти бавилися в хокей на траві. Взимку йшли на став СобкаПростягався уздовж сучасної вулиці Академіка Сахарова. – Ред. і вправлялися на льоду.

Боберський шукав для переважно англійських спортивних термінів українські відповідники. Так футбол став "копаним м’ячем", волейбол – "відбиванкою", баскетбол – "кошиківкою", бокс – "стусаном", а теніс – "сітківкою". Назву для хокею підказали вже згадані ключки – "кривулі". Вони мали вигнуті завершення, подібні до гачків. Тож нову гру професор іменував "гаківкою". Так і називали хокей на Галичині до радянського вторгнення.

У середині 1920-х хокейні команди виникли при польських спортивних товариствах – "Поґонь", "Чарні", "Легія", а також при єврейській "Гасмонеї". Вони проводили першість Львівської округи, переможці якої змагалися з найкращими командами інших округ за звання чемпіона Польщі. Небезуспішно: 1933-го цей титул здобула "Поґонь", 1935-го – "Чарні".

Перші успіхи

Спортивне товариство "Україна" заснували 1911 року випускники Академічної гімназії, які навчалися в Університеті та Політехніці. На початках вправляли футбол і легку атлетику. З часом при клубі виникли секції з інших видів спорту.

Організувати хокейне відділення вдалось наприкінці 1929-го. Ініціаторами були Олександр Радловський і Степан Конашевич. Вони знайшли необхідні кошти та запросили до команди хокеїстів-українців, які до того грали за польські клуби.

"Найважнішою перешкодою при організуванні нової секції був брак грошевих засобів, бо гаківковий спорт вдесятеро дорожчий від копаного м’яча чи інших спортових ділянок, – згадував гравець команди, магістр права Роман Дицьо. – Тоді виринає думка відкликнутися до українського громадянства, до наших установ за матеріяльною допомогою для новозаложеної секції. На цей відклик численні наші установи та поодинокі громадяни поспішили з грошевими датками і таким чином причинилися до створення нашої секції".

Перший матч команда зіграла 12 січня 1930 року проти "Гасмонеї". Підсумок – 2:0 на користь українців. Певною мірою несподіванка – при єврейському товаристві хокейна секція діяла уже третій рік. У наступному сезоні "Україна" виграла першість округи у класі "Б" і перейшла до класу "А", де змагалися найсильніші команди краю.

Дограти без зубів

"Незрівнянний Труш був героєм дня, а його гра викликувала у глядачів подив і признання», – описує газета "Діло" матч проти "Гасмонеї". Підсумок – 4:0. Усі чотири шайби закинув Мирон Труш.

Син художника-імпресіоніста Івана Труша пробував себе в різних видах спорту. Їздив на чемпіонат світу зі стрільби з лука у складі збірної Польщі. У футбольній команді "Україна" стояв на воротах. Після кількох невдалих матчів і розгромних рецензій у пресі покинув копаний м’яч. Зате сповна реалізував себе в хокеї. Мало який матч минав без шайби у виконанні Мирона. Не пас задніх і його молодший брат Роман – також вправний лучник і гаківкар.

Втім головною "зіркою" "України" був воротар Микола Скрипій на прізвисько "Тиґрис". Уболівальники обожнювали його за сміливість і жертовність. Незалежно від статусу поєдинку – чи то вирішальна зустріч першості, чи товариський матч із другорядним противником, – "Тиґрис" віддавався на повну. Нерідко розплачувався за це власним здоров’ям. Омелян Бучацький згадує один такий епізод, що трапився у матчі з "Легією":

"Соколовський проривається до воріт Скрипія. "Тиґрис" виїхав допереду і кинувся під удар у той момент, коли Соколовський з усієї сили вдарив. Кружок, вибивши "Тиґрисові" всі горішні й долішні передні зуби, застряг йому в устах. Поки грачі та глядачі змогли отямитися, окривавлений Скрипій поволі піднісся, сам витягнув з уст кружок і кинув його на лід. Тоді виплюнув решту зубів, під’їхав до сітки ледовища, сягнув рукою за неї, набрав кілька пригорщ снігу, дослівно обліпив ним лице і так здержав сплив крові. По кількох хвилинах, незважаючи на усі спротиви грачів і керівника "України", "Тиґрис" вернувся на ворота і таки дограв до кінця змагань!".

Скрипія часто називають винахідником хокейної воротарської маски. Мабуть, таке твердження дещо перебільшене. Але доконаний факт: втомлений постійними травмами "Тиґрис" одним із перших у світі почав використовувати цей обов’язковий тепер атрибут. Захисний шолом змайстрував сам із дротів і старої солдатської каски.

Закордонне турне

У січні 1932 року "Україна" вирушила за кордон – до Чернівців, що тоді належали Румунії. Протягом трьох днів провели товариські матчі з трьома командами, кожна з яких представляла інший народ. Український "Довбуш" переграли 7:0. Єврейський "Маккабі" – 2:0. Тільки у третій зустрічі – проти румунської "Драґош Вода" – втомлені гості поступилися. Єдину шайбу гравець Айзенвайзель забив на першій хвилині "зі замішання під воротами "України".

"Найкращим грачем "Драґош Вода" був сам… суддя-румун, – переказував очевидець. – Мабуть, він був перший раз на гаківкових змаганнях, бо цілком без причини раз-по-раз виключав за порядком усіх наших грачів з виїмком воротаря. Мистець Черновецької округи грав незвичайно брутально та розбив небезпечно Шиналя, якого з грища завезли на клініку до операції розбитого совгамиКовзанами. – Ред. чола".

Попри поразку, турне визнали успішним. Кожна зустріч збирала майже тисячу глядачів. Вони оплесками вітали львів’ян, яких за майстерність називали "канадійцями". Насиченою була й культурна програма. Представники клубу "Довбуш" зустрічали гостей уже на кордоні. Потім були урочисті привіти на залізничному двірці, екскурсії містом та домівками українських товариств.

"Виступ "України" в Чернівцях стрінувся з загальним признанням серед черновецького спортового світу, чому вислів дали всі тамошні часописи – українські, румунські та німецькі, – підсумовувало "Діло". – Українське населення Черновець витало наших змагунів просто з ентузіязмом, виявляючи їм на кожному кроці свою прихильність і відданість. Тріюмф "України" був одночасно тріюмфом для всіх буковинських українців».

Фатальне тренування

Хокей вважають одним із найжорсткіших видів спорту. А отже, і одним із найнебезпечніших. У 1930-х, коли грати і тренуватися треба було на природних майданчиках, себто замерзлих озерах і ставках, спортсменам загрожувала ще одна небезпека. Жертвою такої впав гравець "України" Тадей Проць.

24 лютого 1937 року він разом із товаришем вирішив потренуватися на ковзанці "Францівка". Була відлига, крига стоншала, у багатьох місцях – із тріщинами й підмита водою. Втім запальний спортсмен не зважав на це. Він затято їздив краями майданчика. Раптом лід проламався, і Проць з тріском полетів у холодну воду. Друг намагався подати бідоласі ключку й витягнути його – марно. Через півгодини працівники пожежної служби видобули задубілий труп. Небіжчикові було 20 років.

Відважного хокеїста ховали на Янівському цвинтарі. На похорон прийшли всі члени товариства. Вони несли великий червоно-чорний вінок – у светрах таких барв виступала команда. Відспівували двоє священиків, був хор. Прощальне слово виголосив член правління "України" Євген Чучман.

"Тадей Проць був одним із найкращих змагунів товариства, – йшлося у некролозі. – Своєю товариською вдачею та іншими гарними прикметами з’єднав собі любов і пошану усіх змагунів та прихильників гаківкового спорту".

Сенсаційний сезон

Перед початком сезону 1937/38 більшість уболівальників "України" були налаштовані песимістично. Рік тому команда посіла передостаннє місце у класі "А" й мусила зіграти перехідний матч проти переможця класу "Б" – дрогобицького "Юнака". Втратили майже усіх лідерів. Тадей Проць загинув. Мирон Труш не втримався перед привабливою фінансовою пропозицією "Легії" і покинув українське товариство. Микола Скрипій під час товариського матчу наважився на "бравурну оборону воріт", вкотре отримав травму й вибув із гри на кілька місяців.

Матч із "Юнаком" починався провально – у першій третині "чорно-червоні" пропустили три шайби. Тільки за дві хвилини до фінального свистка вдалося зрівняти рахунок. А в третій додатковій 10-хвилинці – забити переможний гол. Команда зберегла за собою місце у класі "А".

"Коли доля "України" здавалася вже припечатана, тоді саме приходить спасення з одиноко можливого джерела – віри нашої дружини у власні сили, – зазначав спортивний часопис "Змаг". – Ця похвали гідна обнова духа, амбіція і жертвенність, що пхнула нашу дружину до шаленого поступу, була і є найбільш радісним моментом, що високо клясифікує нашу гаківкову дев’ятку».

Однак результати першості округи виглядали сенсаційно. Перемоги над АЗС і "Поґонею", нічия з "Легією" і єдина поразка від "Чарних". Як підсумок – друге місце в підсумковій таблиці.

"Успіх цей є для нас тим цінніший, що не є він вислідом сліпого припадку чи щастя, але осягнений завзятою послідовною працею і вмілостями наших гаківкарів, – тішився дописувач "Змагу". – Відмолоджена дружина вспіла у чотирьох мистецьких стрічах запалом, амбіцією та молодечим боєвим духом зіпхнути поза себе рутиновані і будь-що-будь відомі на краєвих і закордонних ледовищах дружини".

На ширший терен

Друге місце в першості округи давало право боротися за титул чемпіона Польщі. Жереб визначив суперником "України" в півфіналі краківську "Краковію" – чинного чемпіона. Основу команди становили гравці збірної країни, яка рік тому брала участь у зимових Олімпійських іграх.

Львів’яни чекали цього матчу майже місяць – через теплу погоду розтанули всі ковзанки. Нарешті 27 лютого 1938 року суперники зійшлися на льодовому майданчику "Поґоні". Майже 3 тисячі глядачів чекали розгрому "чорно-червоних" із двозначним рахунком. Тож підсумок – поразку 0:4 – оглядачі назвали вдалим.

"Молоді гаківкарі "України" вийшли на ледовище з такою величезною тремою, що не знали спершу взагалі, що з ними діється, – аналізувало гру "Діло". – Не довіряючи згори своїм силам, застосували вони хаотичну оборонну тактику й таким чином облегшили знаменитому нападові "Краковії" працю. Згодом, коли виявилося, що не такий вовк страшний, наші гаківкарі починають приходити до себе і грати чимраз краще. Та деяка недовіра до власних сил все ще залишилась. Саме ця недовіра не дозволила нашим гаківкарям здобути почесних воріт та поправити вислід».

А дописувач гумористичного часопису "Комар" під псевдонімом Шершень іронізував:

"Після змагань розходилася публика з малоросійською усмішкою на вустах. Було ясно: ми піддурили "Краковію". Всі чекали 0:8, а було лише 0:4. "Інтерес" – сліпий побачив би. На "фіналі" в Кракові повинно бути 0:8. Але ми "заробимо" і на тому – перед змаганнями поставимо на 0:16».

Матч-відповідь у Кракові скасували через відлигу. Подейкували, що насправді хокейні функціонери побоялися везти до іншого міста команду з провокативною назвою "Україна". Як воно було насправді – навряд чи колись стане відомо. Чемпіона Польщі того сезону так і не визначили.