Гайдамаки з Мотриного лісу

Ті, які проганяють

"Залишилася ще напівзруйнована монастирська церква, яка незабаром перетвориться на купу цегли. Є в лісі високий земляний вал, завдовжки кілька кілометрів — руїни скіфського городища. За валом — багато скіфських могил, стежка до Холодного Яру та зруйнований і засипаний вхід до печери (підземного ходу) з лісу до монастиря, який підірвали фашисти 1943 року", — розповідала 1967 року чигиринська районна газета "Зоря комунізму" в статті "Чигиринщина — колиска Коліївщини".

Сумнівно, що преса присвятила б публікацію забутій історичній місцині, якби не привід. Журналісти з’ясували, що прапрадід тодішнього першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста був сотником у запорозькому війську. "Очевидно, був хоробрим воїном, бо похований з почестями та військовими відзнаками в Холодному Яру", — писав партійний діяч у спогадах. Так збіглося, що наступного року випадала річниця Коліївщини, піку гайдамацького руху. 

Термін "гайдамака" походить із тюркських мов, де означає "той, хто проганяє". Польські та московські джерела називали так козаків ще від часу Визвольної війни Богдана Хмельницького. Однак гайдамацький рух у сучасному розумінні сягає нападів "свавільних Орлика козаків" на Правобережну Україну. 

Року 1711 московський цар Петро I підписав Прутський мир, за яким зобов’язувався не втручатися у справи "пов’язаних із Річчю Посполитою козаків, запорожців, а також тих козаків, що перебувають у союзі з найяснішим ханом Криму". Проте інтереси Війська Запорозького стали розмінною монетою у подальших домовленостях османів. В обмін на 25-річний мир султан Агмед III спочатку залишив Московському царству Лівобережну Україну разом із Києвом, а потім дозволив Речі Посполитій зайняти території між річками Случ і Дніпро на Правобережжі. Гетьман Пилип Орлик намагався оскаржити ці рішення, проте марно. Його разом зі шведським королем Карлом XII спершу взяли в "почесний полон", а потім наказали їм покинути Османську імперію. Війську Запорозькому Низовому, що лишилося під протекцією кримського хана, заборонили вести відкриту збройну боротьбу за колишні козацькі землі. Тож вони вдалися до іншої тактики.

Під покровом святої Мотрони

<p>Невідомий художник "Портрет Івана Гонти", кінець XVIII століття&nbsp;</p>

Вилазки запорожців на просторах українських воєводств Речі Посполитої стали щоденним явищем. Через 10 років повстання також охопили майже всю Гетьманщину та Слобожанщину, що були підконтрольні Москві. Повстанці нападали на купців, посадовців, невеликі озброєні загони. Вони грабували склади та знищували економії. У складі цих загонів були селяни, містяни, представники збіднілої шляхти, козаки й навіть ченці. Їх очолювали один або кілька "свавільних" запорожців — себто таких, які не підкорялися ані російській, ані польській, ані турецькій владі.

"Своєвольці" спокійно жили в Запорозьких вольностях, Ханській Україні, Гетьманщині та Польській Україні. Час до часу вони збирались у "січах" — військових таборах, — щоб підготуватись до наступних виправ. Дехто з них обіймав керівні посади в місцевій владі та війську. Це сприяло безпеці й давало змогу вербувати нових учасників руху. Окрім того, повстанці знаходили притулок і допомогу майже в кожному селі та місті. Місцеве українське населення вважало їх оборонцями своїх громадянських, релігійних та економічних прав. Тож допомагало харчами, зброєю, попереджало про небезпеку, переховувало від каральних загонів.

Одним з осередків гайдамацького руху став Мотронин Свято-Троїцький монастир у Чигиринському старостві Речі Посполитої та ліси навколо нього. Року 1717 його ігуменом став колишній уласівський сотник Устим Сахненко, що в чернецтві прийняв ім’я Ігнатій. Він очолював монастир майже чотири десятиліття. У той час запорожці часто навідувались до обителі. 

Уже під час першої великої хвилі масових гайдамацьких виступів 1729—1730 років повстанці діяли в околицях сусідніх Чигирина й Медведівки. Припускають, що уродженцем останньої був один із найактивніших учасників наступного повстання 1734—1738 років Гнат Голий. Він сумновідомий тим, що пізніше співпрацював із росіянами. Отримав від них "охоронний указ" — документ про амністію та опіку, розшукав і стратив полковника Саву Чалого — лідера чи не останнього значного підрозділу орликівців. Голого поховали біля Мотрониного монастиря. Сьогодні його символічна могила — одна з пам’яток урочища. 

"Селітри дві бочки, горілки одну куфу"

"Мотронин ліс та Москальцева пасіка в ньому були місцем, де базувалися повстанці", — йдеться в зізнанні гайдамаки Федора Губки, який брав участь у нападі на Чигирин і Медведівку навесні 1750 року. Тоді за отамана повстанського підрозділу був запорожець Минського куреня Кирик Ус. Разом із Марком Мамаєм, який отаборився в лісі Чута, його підопічні здійснили успішні походи на Чигирин, Медведівку, Новоселицю і Суботів. 

У Чигирині вони "взяли одну гармату чавунну, рогатої худоби п’ятдесят, коней двадцять, овечок з тисячу, селітри півтори куфи, горілки дві куфи та всякого багажу і харчу на двадцяти возах, грошей одну скриню, спалили башти, винницю та інші будівлі". У Медведівці — "селітри дві бочки, горілки одну куфу, масла коров’ячого одну бочку, хліба житнього і пшеничного бочок з десять, грошей з півчетверика грошиків, пшона одну куфу, плаття, полотна, запасок, свит, кожухів та іншого один віз, що двома парами волів везли, худоби, коней п’ятнадцять, рогатої худоби сотень до п’яти, овечок сотень шість або тисячу". 

Незабаром поляки розбили "січ" Уса та Мамая і повернули частину захопленого майна. Відновив осередок на початку 1760-х жаботинський сотник надвірного козацтва Захар (Харко). Він був готовий очолити "ще більше повстання, ніж покійний Хмельницький". Полякам тоді вдалося захопити та стратити ватажка. Але його "помічні" Йосип Шелест і Семен Неживий незабаром очолили найбільше гайдамацьке повстання — Коліївщину. І розпочалося воно саме з "січі" в Холодному Яру.

Табір між байраками

Самоназва повстання "Коліївщина" вперше зафіксована в "Коденській книзі судових справ" — у протоколах допитів ув’язнених повстанців. Походить вона від тогочасного терміна slużba kolejna. Так називали почерговеpo koleji надвірне козацьке служіння при магнатських маєтках. Успіх повстання забезпечували саме значні сили місцевого надвірного козацтва — "колійці". "Польські козаки" приєднувалися до Війська Запорозького в кожному містечку на шляху. Це забезпечувало швидкий, майже тріумфальний похід. 

Восени 1767 року в монастирях Придніпров’я, і в Мотрониному також, під виглядом послушників оселилась група запорожців на чолі з Йосипом Шелестом. Вони почали агітувати жителів довколишніх сіл до масового повстання. Шелест закликав надвірне козацтво виступити проти польської шляхти, покликаючись на сфальшований лист кошового Січі Петра Калнишевського: "И даю ему тую промоцію по селах и по деревнях слѣдовати и испитовать ляхов и жидов, и порядок в селах и в деревнях учинять, и позосталые вещи от збѣглых ляхов и жидов отбѣрать".

Повстанці вибрали місце, із трьох боків оточене байраками, а з четвертого — укріплене баштою. Ось як описував їхню "січ" старий ченець Мотрониного монастиря, оповідь якого занотував Пантелеймон Куліш: "Кругом обрубали лісом — зробили засіку. Посередині насипали грошей і ниткою перехрестили. Та й прибили її кілочками в чотирьох місцях. В одному байраці — січ, а в іншому, на Байковій луці, — Склик. Тут на дубі козак сидів, а біля нього — довбня. Коли небезпека, давав знати. Біля Склику був Значок, визначене місце для випасу коней. Від Значка в бік Жаботина за три версти було Гульбище на високій могилі, з якої видно весь Жаботин, як на долоні". 

Польський мемуарист Ян Ліппоман мав нагоду оглянути місце таборування. Він стверджував, що байрак, де містилася повстанська січ, мав і має назву Холодний Яр. А Значок, де паслися коні, за нинішньою назвою — Гайдамацький Яр. Отже, табір містився за монастирським валом на південь від дороги на Мельники та Медведівку і на схід від дороги на Буду, захоплюючи узвишшя і верхів’я Холодного Яру. Також у лісі були дві великі шопи, у кожній з яких могло вміститися приблизно тисяча коней і 15 казанів для варіння їжі.

Ні сліду від минулого

<p>Невідомий художник, "Портрет Максима Залізняка", кінець XVIII століття</p>

Навесні 1768-го Шелест загинув від кулі свого товариша Кіндрата Лусконіга під час суперечки "за начальство". Повстанців очолив Максим Залізняк, уродженець сусідніх Івківців. 26 травня він освятив зброю у Мотрониному монастирі й розпочав визвольний похід. Кульмінацією виступу стало взяття найукріпленішого міста в південній частині Київського воєводства — Умані. Там Залізняка проголосили гетьманом відродженої Козацької держави.

"Початок до бунтів і різанини тієї нещасливої вчинив Максим Залізняк, запорожець. Він, вийшовши в Україну, випровадив із собою козаків запорозьких 14 і облаштувався в лісах під назвою Холодні Яри в ключі Жаботинському у півчверті милі від монастиря Мотрониного, в лісі під однією з тим монастирем назвою, що від Сміли в трьох милях і від Чигирина в трьох милях лежить", — написав у мемуарах шляхтич Домінік Завроцький. Цей документ — перша згадка про назву місцини Холодний Яр.

Влітку сюди на чолі великого повстанського підрозділу повернувся отаман Семен Неживий. До цього за наказом Залізняка він захопив Канів. Неживий також походив з цих країв — народився в Боровиці, потім жив у Мельниках під січовим прізвищем Гончар. Отаман зробив своєю резиденцією Медведівку. Він прагнув налагодити стосунки з місцевими громадами згідно з козацьким звичаєвим правом, відображеним у "Конституції" Пилипа Орлика. Намагався схилити на свій бік полковника жовтого гусарського полку російської армії Федора Чорбу. Але полковник взяв Неживого в полон. Через кілька днів на монастир напав російський каральний підрозділ. Відсіч очолив отаман Сава Майборода. Спорадичні бої у лісах тривали до кінця року. 

Менш як за століття мало що тут нагадувало про героїчні події. Року 1845 місцину відвідав Тарас Шевченко, щоб змалювати Мотрин монастир. У вірші "Холодний Яр" він писав: 

Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили…

Як не парадоксально, поштовхом до дослідження Холодного Яру стала саме стаття в "Зорі комунізму" 1967 року. Працівник Кресельницького лісництва Олександр Найда відшукав могилу Йосипа Шелеста. Місцину відвідав Петро Шелест. Річницю повстання відзначили на республіканському рівні. Найда створив докладну карту Холодноярського лісу та схему розташування основних історичних, природних, археологічних та інших об’єктів. У лісовому масиві та по ярах встановили понад 30 пам’ятних знаків. Серед позначених — місця, де гайдамаки святили мечі, де містились запаси зброї, продуктів та фуражу повстанців, Гайдамацька січ, Печери Мотрониного монастиря, Могила Йосипа Шелеста, Склик, Поташний Яр, Холодний Яр — центр п’яти ярів і багато інших. Планували відбудувати Троїцьку церкву Мотрониного монастиря й відкрити в ній музей Коліївщини. Хотіли поставити 28-метровий обеліск — бо Максимові Залізняку під час повстання було 28 років, — бюст Тараса Шевченка й понад 20 гранітних глиб із пам’ятними таблицями. Але 1972-го Шелеста усунули від влади. Плани не реалізували.