100 років першого гокейного матчу у Львові

Гокей, керлінґ, рінкбол…

Гокей у Львові був відомий ще у ХІХ столітті, коли місто перебувало у складі Австро-Угорщини. Першу згадку про цю гру на наших теренах знаходимо під 11 листопада 1899 року. Того дня відбулося засідання місцевого відділення Товариства вчителів вищих шкіл. Обговорювали питання облаштування у місті спортового парку на зразок відкритого доктором Генриком Йорданом у Кракові. Референт Еуґеніуш П’ясецький, викладач гімнастики в IV гімназії містилася в одному з теперішніх корпусів Політехніки на вулиці Професорській, ствердив, що поява такого простору принесе неабияку користь прийдешнім поколінням. Тоді ж він ініціював створення товариства, яке б опікувалося на той час ще нечисленними львівськими спортовцями. Окрім ігор і забав, які можна буде вправляти в йорданівському парку, П’ясецький порадив колегам звернути увагу на плавання і поширені у скандинавських країнах зимові види спорту: "Біг на лижах, швидкісну їзду на санях, врешті англійські ігри на льоді (гокей, керлінґ, рінкбол)".

Варто зауважити, що під гокеєм у той час мали на увазі не звичну нам гру з шайбою (канадський гокей), а малопопулярний сьогодні гокей з м’ячем (бенді). Його вважали корисним і цікавим перш за все для жінок – на противагу суто чоловічому футболу. 

<p>Правила гри в гокей на траві й льоді, опубліковані в додатку до гімнастичного путівника "Сокула"</p>

Навесні 1900 року в щомісячному путівнику гімнастичного товариства "Сокул" вийшла стаття Романа Квятковського "Гімнастика за кордоном". Оповідаючи про спортові забави, якими взимку займаються учениці англійських шкіл, він коротко переказав і правила гокею: "Грають маленьким м’ячем, подібним до футбольного, який підбивають кийками, загнутими на кінці. Оскільки ця гра доволі напружена, вона триває лише 70 хв. Грають в неї щоденно від 14:20 до 15:30". Детально правила гокею на траві й на льоді описав спортовий оглядач часопису "Слово Польське" Казимир Гемерлінґ у додатку до цього ж путівника восени 1907-го. Серед іншого там вказано, що гра відбувається на майданчику розміром 100–180 на 50–90 метрів, команди налічують по 7–11 учасників, використовують ґумовий м’ячик, обтягнутий шкірою, і дерев’яні ключки, які заборонено оббивати металом.

Провідні спортові структури Львова створювали саме в ті роки. Їхньою особливістю був чіткий національний розподіл. Варто зауважити, що національний склад населення міста того часу сильно відрізнявся від теперішнього. 1900 року серед 170 тисяч жителів міста майже половина ідентифікували себе поляками, 26% – євреями, менш як 20% – українцями. Спортовці-поляки гуртувалися у клубах "Лехія", "Чарні" (обидва створені 1903 року) і "Поґонь" (1904), євреї – в товаристві "Гасмонея" (1908), українці – в товаристві "Україна" (1911). Більшість цих об’єднань на початках культивували лише футбол, та з часом охоплювали й інші ділянки спорту.

Під світлом електричних ламп

Дозвіллям містян у зимові місяці опікувалося Львівське ковзанярське товариство (Lwowskie Towarzystwo Łyżwiarskie – ЛТЛ). Щороку з настанням морозів воно облаштовувало ковзанку на Панянському ставку на вулиці Пелчинській (тепер початок Вітовського, водойма не збереглася). Періодично тут відбувалися змагання зі швидкісної та мистецької їзди на ковзанах. Перед початком зимового сезону 1900–1901 років "Слово Польське" подало пропозицію: "Час би подумати про впровадження на львівському ковзанярському майданчику спортових ігор, як то гокей, поло, керлінґ, рінкбол тощо, котрі за кордоном користуються великим успіхом".

Керівництво ЛТЛ підтримало ініціативу часопису не одразу. Перед вільними зборами товариства 1904–1905 років дописувач "Слова Польського" скаржився: "Дозволимо собі нагадати вільним зборам про справу впровадження на майданчику товариства гокею. Потрібно нарешті вийти зі сфери невиконаних дотепер обіцянок щодо цієї красивої забави. Наше товариство, імовірно, єдине серед собі подібних в Европі, котре дотепер не впровадило у себе гокею. Треба обмежити видатки на музику, а ще більше – на застарілі маскаради, то й фонд на інструктора гокею знайдеться".

Докір подіяв – вільні збори ухвалили запровадити гокей на Панянському ставку і навіть запросити до Львова інструктора з Праги. Пізніше від другого наміру відмовилися. Це викликало невдоволення журналістів. Той самий часопис анонсував: "Чи не краще було б спровадити, як це було проєктовано чи навіть постановлено свого часу, фахового інструктора з цієї гри, котрий би полегшив усю справу й одразу скерував її в досконале річище? Не сумніваюся ані в спритності нашої молоді, ані в добрих намірах усіх тих наших спортовців, котрі знають гокей. Але знають вони його виключно в теорії, внаслідок чого перші проби можуть тривати надто довго і не осягнуть одразу так сильно жаданого ефекту, того першого враження, котре дуже часто вирішує про успіх усієї справи. Тим паче зима у нас часто буває така капризна і коротка, що шкода витрачати час на довге шкутильгання на шляху до мети, якого не уникнути в таких обставинах. Фахівець усі ці страхи й сумніви усуне за кілька днів".

15 січня 1905 року на Панянському ставку відбувся "бантиковий фестин" (festyn kokardkowy), організований ЛТЛ. На берегах водойми встановили велетенські снігові скульптури чи то богів зими, чи то найзаслуженіших членів товариства, льодовий майданчик освітили різноколірними електричними лампами. Родзинкою вечора став гокейний матч, у якому мали взяти участь команди реальної школи та ЛТЛ. "Слово Польське" описувало: "Відважні реалісти стали до гри пунктуально і в обумовленому виряді, натомість друга дружина, котра мала зорганізуватися в лоні самого товариства, не дописала. В підсумку реалісти грали… самі з собою". За якими правилами відбувся матч, скільки часу він тривав і з яким рахунком закінчився, часопис не повідомив.

У наступні роки у пресі періодично з’являлися анонси гокейних матчів. 2 лютого 1906 року на ставку Ґопло по вулиці Вулецькій (теперішня Сахарова) мала відбутися гра, влаштована Товариством розваг народу і молоді. 17 січня 1909-го на Панянському ставку ЛТЛ обіцяло представити "добре вишколену дружину в спортовій грі гокею, котра розіграє надзвичайно цікавий матч з собою". 31 січня 1909-го на ковзанці в парку Залізна Вода планували позмагатися дві команди клубу "Чарні". Подробиці всіх цих зустрічей невідомі.

Гаківка з кривулями

Доки одні популяризували екзотичну гру безпосередньо на льодових майданчиках, інші робили це в аудиторіях. 1904 року в приміщенні жіночої читальні Еуґеніуш П’ясецький виголосив доповідь про систему фізичного виховання жінок в Англії. Викладач уже був добре обізнаний у цій темі, адже торік відбув наукову мандрівку по Англії та Скандинавії. Про гокей він говорив так: "Це гра зимова, бо рясніє такою кількістю руху, що влітку була б надто нудною (sic!). Її правила подібні до правил футболу". 1909-го в офісі спортового клубу "Поґонь" Медард Кравецький прочитав лекцію "Про гокей". Він коротко описав історію і правила гокею на траві й на льоді. Друга частина викликала особливе зацікавлення у частини слухачів, котрі запевнили, що вже найближчим часом мають намір долучитися до цього "малопоширеного і цікавого" виду спорту.

1909 року цісарсько-королівська академічна гімназія ім. Франца Йосифа сучасна Академічна гімназія на вулиці Бандери, єдиний на той час навчальний заклад такого типу з українською мовою викладання у Львові, закупила комплекти гокейних ключок для двох команд. Про гокей на льоді ще не йшлося – гімназисти вправляли гру влітку на галявинах Кайзервальду. Тамтешній викладач гімнастики Іван Боберський був прихильником підбору українських відповідників для загальноприйнятих спортових термінів. Оскільки ті ключки мали півкруглі згини-гаки на кінцівках, їх іменували "кривулями". Сама ж гра отримала назву "гаківка". Цей термін закріпився в українській мові на кілька десятиліть.

Ще 1906 року ЛТЛ отримало у користування земельну ділянку, яка утворилася на місці засипаної частини Пелчинського ставка, що містився на протилежному від Панянського ставка кінці вулиці Пелчинської (тепер тут розташований спорткомплекс "Динамо" на Вітовського). 1909-го цю територію заасфальтували. Таким чином взимку тут можна було заливати ковзанку, влітку – вправлятися в їзді на роликових ковзанах. Поруч звели дерев’яний будиночок у закопанському стилі, в якому розмістилися канцелярія товариства, роздягальні, буфет.

Та інтерес до нової забави пішов на спад. На початку зими 1911–1912 років "Ґазета Вєчорна" дорікала: "Час подумати про гокей і у нас, щоб не дати випередити себе іншим. В той час, коли Відень зорганізував уже декілька видатних гокейних дружин і нещодавно здобув красиву перемогу над Берліном, в Галичині цей спорт зовсім незнаний. Маємо вже стільки хороших дружин футбольних, маймо ж бодай кілька дружин гокейних!"

Поступ, спортовий зокрема, у Галичині перервали глобальна війна, пізніше іменована Першою світовою, польсько-українське і польсько-більшовицьке збройні протистояння. За їхніми підсумками Львів увійшов до складу відновленої Польщі, що була сформована на територіях трьох імперій: Австрійської, Німецької та Російської.

У найконкретнішій формі

Повоєнна відбудова рухалася важко і повільно. Попри це, вже 1922 року у Варшаві почали діяти гокейні команди при спортовому клубі "Полонія" і студентському союзі АЗС. 1924-го тренувати столичних студентів взявся канадець польського походження Вільгельм Рибак. Наступного року АЗС відвідав Швейцарію, де провів серію товариських матчів з сильними закордонними командами. Цього старту вистачило варшав’янам, щоб протягом кількох наступних сезонів не знати конкурентів у межах країни. Решта регіонів опинилися у ситуації тих, що змушені наздоганяти.

У Львові про гокей періодично згадували представники різних спортових клубів міста – проте далі слів не заходило. 1919 року "Чарні" стверджували, що спільно з ЛТЛ проводитимуть гокейні тренування. 1921-го "Поґонь" утворила у своїй структурі ковзанярську секцію, до якої мала входити й гокейна команда. Того самого року про створення чоловічої та жіночої гокейних команд оголосили "Чарні". А ЛТЛ розмістило оголошення: "Подаємо до відома, що товариство організовує декілька гокейних дружин і запрошує лижв’ярів, пань і панів, що мають повне опанування льоду, вписуватися до складу цих дружин". 1924-го про запровадження "незнаної дотепер у Львові гокейної секції" повідомляв місцевий осередок АЗС.

На початку зими 1924–1925 років "Чарним" нарешті вдалося зібрати гокейну команду. Тренування під проводом капітана Мар’яна Більора відбувалися у вівторок і четвер на замерзлому ставку "Світезь" по вулиці Ісаковича (теперішній комплекс "Медик" на Горбачевського). У них також брали участь члени клубу "Лехія". Охочих долучитися до занять просили зголошуватися до секретаря ковзанярської секції Штернгеля-Стшелецького. Більор також прочитав лекцію "Канадський гокей на льоді, приписи гри та практичні вказівки" у приміщенні "Чарних". На вільних зборах клубу представник ковзанярів клубу стверджував: "Секція розвивається планово і найближчим часом представить свій цьогорічний доробок перед спортовими сферами Львова у найконкретнішій формі – як гокейний матч". 

6 січня 1925 року двотижневик "Спорт", який видавав і редагував колишній президент клубу "Поґонь" Рудольф Вацек, опублікував короткий переказ правил гри у гокей на льоді, що були актуальні на той момент. Вони мало різнилися від теперішніх: матч триває три відрізки по 20 хв (на ділі на початках часто грали два періоди), кожна команда випускає на майданчик шестеро гравців, ще троє перебувають у запасі (один з них – заступник воротаря), заміни можна проводити в будь-який момент.

Головна відмінність з сучасним гокеєм полягала у правилі офсайда – воно діяло на всьому ігровому просторі, окрім зони оборони (6 м перед воротами) й ділянки за воротами: "Бажаючи заграти кружок, себто вплинути яким-небудь способом на перебіг гри, грач мусить завжди перебувати між кружком і власними воротами. Іншими словами, кружок повинен бути ближче до воріт противника, ніж він. Розташування інших змагунів на припис про спалений не має жодного впливу. На практиці це виглядає так, що грач, який бажає заграти поданий йому від тилу партнером кружок, мусить спокійно зачекати, доки той омине його. Якщо ж він вдарить кружок раніше, буде спалений. Подання кружка противником виключає спалення".

Перший лід проламано!

25 січня 1925 року львівські ранкові часописи повідомили: довгоочікувана гокейна зустріч відбудеться сьогодні о 10:45 на "Світезі", учасниками стануть команди "Лехії" та "Чарних". Щоденник "Вєк Новий" анонсував: "Цей матч пробуджує очікуване зацікавлення серед тутешніх спортових сфер і становить атракцію в лижв’ярському сезоні. Живість і блискавичність моментів гокейної гри, достаток комбінацій, техніка й елегантність гри, а також ступінь зацікавлення нею ставлять канадський гокей на льоді вище за футбол. Ця перша і дійсно цікава спортова імпреза повинна привабити наших численних спортових бувальців і заохотити інші клуби до зацікавлення цією галуззю спорту".

Матч відбувся у присутності сотні глядачів. Суддею виступив Більор. Найкращі гокеїсти "Чарних" не брали участь у грі, бо поїхали на лижні змагання у Славсько. Перемогла "Лехія" – 2:1. Місцеві часописи відреагували на історичну зустріч стримано. Більшість обмежилися поданням рахунку, дехто опублікував короткі звіти – не більше абзацу.

"Вєк Новий" писав: "Гра загалом подобалася і вже тепер здобула собі значну кількість аматорів і прихильників". "Ґазета Поранна" додавала: "Піонерам нової галузі спорту належить повне визнання за ініціативу і підприємливість". 

<p>Перший у Львові гокейний матч на першій шпальті часопису "Спорт". Будівля позаду &ndash; гімназія і бурса РПТ, теперішній корпус лісотехнічного університету на вулиці Генерала Чупринки</p>

Трохи балакучішим виявився дописувач "Ґазети Львовської": "Перший лід – sit venia verbo – проламано! Недоречно тут буде пояснювати засади цієї красивої гри. В будь-якому разі належить підкреслити, що гокей на льоді здобув собі визнання усього світу, а канадці, недосяжні мистці в цьому спорті, вважають його за національний спорт. Він об’єднує в собі ті самі переваги, що й футбол, з тією лишень різницею, що вимагає досконалого опанування лижв і крижаного терену. Нещасні випадки можливі й тут, і тим більша їхня імовірність, чим гірше опанування". 

Навіть спеціалізований "Спорт" повідомив небагато подробиць: "Дивлячись на гру, було видно рішучу перевагу дружини “Чарних”. “Лехія” грала більше силою, з сильною амбіцією, “Чарні” – технікою, прориваючись крилами. Воротар “Лехії” дуже часто використовував недозволене падіння у ворота, через що кружок не міг опинитися у сітці. Однак суддя кап. Більор не переривав гру в такі моменти, розуміючи, що це показові змагання, а не гра на серйо. Темп гри, провадженої фейр, дуже живий". Також цей часопис опублікував фото учасників зустрічі, вказавши їхні прізвища, окрім воротарів. Таким чином можемо майже повністю відтворити склади обох команд.

Більше гокейних ігор того сезону не було. Хоч АЗС публічно закликав інші клуби зустрітися на майданчику. Матч між студентами й "Лехією", анонсований на 1 лютого, скасували через несприятливі погодні умови. Імовірно, з цієї ж причини не дійшло до реваншу між "Лехією" і "Чарними", запланованого на 8 лютого.

Того самого року у Варшаві засновано Польський союз гокею на Льоді (Polski Związek Hockeya na Lodzie – ПЗГЛ). У Львові почав діяти його осередок – Львівський окружний союз гокею на Льоді (Lwowski Okręgowy Związek Hokeja na Lodzie – ЛОЗГЛ). Так було започатковано історію гокею у місті Лева.