Будинок покинутих секретів. Де у Дрогобичі жив Бруно Шульц?

<p>Бруно Шульц "Автопортрет", 1920&ndash;1922 роки</p>

Будинок, якого немає

Дитинство Бруно Шульца минуло у сьогодні вже неіснуючій кам’яниці на площі Ринок у Дрогобичі. Там була розташована домівка його сім’ї та крамниця батька – Якуба Шульца. Бруно прожив у цьому будинку перші двадцять років. А згодом кам’яницю знищили. І молодий письменник оселився у своєї сестри, у домі на вулиці Флоріанській, 10. Там прожив понад тридцять років та створив майже всі відомі твори – текстові та графічні.

<p>Меморіальна таблиця на будинку Бруна Шульца</p>

Нині вулиця має іншу назву, а будинок – інший номер: Юрія Дрогобича, 12. Дім Шульцової сестри є приватною власністю. Про його стосунок до автора нагадує невелика меморіальна таблиця з чорного мармуру з написом: "В цьому будинку в 1910–1941 рр. жив і творив видатний єврейський художник і письменник, майстер польського слова Бруно Шульц (1892–1942)".

Дослідники творчості та місцеві історики сперечаються, який будинок можна вважати Шульцевим. Той, де письменник народився, чи будинок його сестри, де він довго жив.

Втім поціновувачі Бруно Шульца самі знають стежку до домівки письменника.

Рожеві фламінго

У саду квітнуть кущі білих диких троянд. Поряд – подовгасті помаранчеві лілії. Із ринв стікає дощова вода. Літній ранок на вулиці Юрія Дрогобича тихий, спокійний. Невеликий будинок жовтуватого кольору з мереживним парканом потопає у свіжості перших променів ранкового сонця.

Крізь замурзану шибу підвальних вікон визирає усякий мотлох. Хочеться зайти всередину й роздивитися, що приховують ті старі закапелки.

– Можете не роззуватись, – каже Антон. – Проходьте-проходьте. Ось так ми і живемо тут.

На стінах коридору – шпалери з рожевими фламінго.

– Нам сподобалися ці шпалери, коли робили косметичний ремонт. Рожеві фламінго такі казкові. Здається, у Шульца теж було щось про птахів, – каже Антон.

Проходимо. Скрипить стара підлога. Вітальня простора і світла. На етажерках багато книг. Стараюся зачепитися за твори Шульца – проте їх на полицях немає.

– Його складно читати, – додає Наталя. – Люблю його оповідання "Птахи".

Наталя Глазкіна та Антон Мальченко мешкають у будинку Шульца сім років. Наталя отримала його у спадок від бабці Олександри. Вона прожила тут усе своє життя.

А от онука не одразу мешкала у Дрогобичі. Довгий час жила в Мексиці, згодом повернулася.

Наталя – російськомовна, проте зі мною розмовляє українською. У неї темно-коричневе волосся. Має багато татуювань на правій руці.

– Одного разу бабця знайшла на горищі якісь листи. Я не знаю, куди вони поділись. Та й ніхто тоді не знав, що то за листи, – каже Наталя.

Антон люб’язно показує дім, докладно розповідає про невеликі вітражі, що збереглися на дверях до ванної кімнати. Каже: спершу хотіли робити повноцінний ремонт. Передумали.

– Певно, ці особливі двері бачив ще сам Шульц. Навіть плитка ще польська, бачите, – показує Антон.

Напірники у дворі

Темніє. На вулиці Юрія Дрогобича тихо, хоч мак сій. Чути лише сюрчання цвіркунів. Запах матіоли шириться садом. Наталя сидить на веранді та повільно смалить цигарку, поруч – Антон.

– Якось я виходжу розвішати напірники і бачу величезну групу людей, які говорять польською і пильно дивляться на мене, так, ніби я мала щось важливе їм повідомити, – сміється Наталя. – Я нічого особливого не сказала – розвісила напірники, було багато хатньої роботи.

Раніше до будинку дуже часто навідувались незаплановані групи туристів – поціновувачі Бруно Шульца з Польщі, Ізраїлю, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, інших країн. Іноді приходили на цілий день, годинами розглядали двір, стукали у двері, розпитували. Наталя та Антон вирішили встановити конкретний час відвідування обійстя.

Для Антона та Наталі обійстя є спільним спогадом. Для Наталиних рідних  – це частина родинної історії. Бабця Олександра дуже любила свій квітковий сад. Щовесни тут рясно цвітуть бузкові кущі. А літо пашіє кольорами й ароматами квітів.

Проте пара розмірковує: будинок мав би належати місту як культурна спадщина.

Чоловік проводить мене на горище. Простір під дахом завалений старими картинами та підрамниками. Стоси паперових ескізів зібрані в кутку. На горищі – багато декорацій. Це реквізит фільму-імпресії на основі оповідань Шульца. Стрічку знімав влітку 2020 року режисер студентського театру "Альтер" Андрій Юркевич.

Горище будинку збереглось найбільш автентично, разом із підвалом. Від часів Шульца майже не зазнало змін.

– Не думали про те, щоб продати будинок? – запитую пару.

"Місце після місця"

Для літературознавиці, директорки Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі Віри Меньок дискусія про дім Шульца вичерпана.

– Будинок на Флоріанській давно вже вписаний у культурну матрицю Дрогобича. Для дрогобичан, щоправда, усе ще меншою мірою, ніж для поціновувачів Шульца з усього світу… Віддавна будинком Шульца всі називають будинок його сестри на колишній Флоріанській, тож немає сенсу якісь інші концепції придумувати, бо вони не приживуться, будуть відірваними від реальности, – вважає Віра Меньок, кандидатка філологічних наук із Дрогобицького університету.

– Та й будинку на розі Ринку, де Шульц мешкав після народження, давно вже не існує. Маємо лише місце після місця, – каже Віра Меньок. Водночас додає: про цю локацію теж слід пам’ятати.

Пані Віра вважає: Дрогобичу потрібен простір для пошанування Бруно Шульца. Саме дім на Флоріанській має стати публічним місцем Шульцівської творчости.

– Будинок зберігся, тож зрозуміло, що саме в ньому варто заснувати Будинок Бруно Шульца, який міг би функціонувати одночасно як музейна, науково-дослідницька, літературно-мистецька, культурно-медійна резиденція. Завдяки виникненню такого осередка вдасться ефективно закцентувати на феномені багатокультурности Дрогобича – на його живому та натхненному резерві. Через призму творчости й життя Шульца можна створити особливу розповідь про феномен українсько-польсько-єврейських взаємин та їхній творчий потенціал, – каже Віра Меньок.

Міт та реальність

На голові – елегантний чорний фетровий капелюх. Тонка шия закутана в кашне. Окуляри та темні вуса надають ошатности. Це – Ґжеґож Юзефчук, польський співорганізатор Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, голова Товариства фестиваль Бруно Шульца з Любліна. Зі мною пан Ґжеґож розмовляє польською, а я з ним – українською. І ми чудово розуміємось.

– Домом Шульца можна назвати тільки будинок на колишній Флоріанській, – каже Ґжеґож Юзефчук. – Це місце з’являється у спогадах його сучасників та приятелів.

Пан Ґжеґож уточнює: ці два місця – це будинок на Ринку, 10, де минуло дитинство Шульца, і будівля на колишній вулиці Столярській, 18, де містилося гетто.

Йдемо у напрямку Дрогобицького університету. З обох боків – розлогий зелений сквер. Попереду – старовинна двоповерхова будівля. Це колишня гімназія Владислава Яґайла, ще одне важливе місце в біографії Бруно Шульца. Там Шульц навчався, згодом працював учителем. У вчительському кабінеті діє Музей-кімната Бруно Шульца. Ним опікуються Віра Меньок та Ґжеґож Юзефчук.

– Це також, у певному сенсі, "дім" Шульца – місце, позначене його постійною присутністю, – каже пан Ґжеґож.

Поки йдемо на колишню вулицю Флоріанську, чоловік розповідає: колись існувала концепція створення Дому Шульца в колишньому будинку гестапівця з Відня Фелікса Ландау (на нинішній вулиці Тарнавського, 19). У кімнаті його дітей Бруно 1942 року змушений був малювати так звані фрески. Проте цей проєкт викликав суперечки і його не втілили.

– Найрішучішим противником був професор Владислав Панас, шульцолог із Любліна. Він був переконаний, що центр діалогу не може міститися в будинку ката, – згадує Ґжеґож Юзефчук.

Розшукуємо принца-мільйонера!

Із балкона будинку на вулиці Юрія Дрогобича–Флоріанській видно, як бовваніють гірські хребти. Вузький закамарок серед двох старих кам’яниць напроти відкриває нові краєвиди міста. Тут горизонти ніколи не закінчуються. За кожним контуром з’являється новий.

– Не знаю, як почуваються в такій ситуації власники будинку, можна лише здогадуватися, – каже Ґжеґож Юзефчук. – Можуть замкнутись і вдавати, що їх немає. Можуть зробити бізнес на Шульцові, якщо хтось надасть їм позику на ремонт будинку та перетворення його на кав’ярню "в дусі епохи" або готель. Тут від Шульца вже ніхто не втече. І це чудово, це наш успіх.

Організатори Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі – Віра Меньок з українського боку та Ґжеґож Юзефчук з польського – вважають: щоб створити Будинок Шульца, треба сформувати міжнародну раду. Звісно, ця ідея неможлива без роботи польських дослідників творчости й біографії письменника та й з інших країн.

В ідеалі, засновником культурного простору стане саме місто, каже Віра Меньок. Міський голова Дрогобича Тарас Кучма намагається підтримати цю ідею. Незабаром будинок на колишній вулиці може отримати новий статус та сенс.

"Продається будинок"

Після нашої розмови з Антоном та Наталею минуло два тижні. На вулиці Юрія Дрогобича майоріє широка вивіска, на якій червоними буквами написано: "Продається будинок".

– Ми вирішили продати будинок. Але я б не хотів продавати його будь-кому, – каже Антон, поки розмовляємо на балконі. – Хотів би, щоб ця людина більше відкрила Бруно Шульца для інших.

Із площі Ринок долинають звуки літургії у храмі. Десь на околиці міста день натомлено засинає собі в хлібних цератах полудня. Згадую нашу зустріч з Вірою Меньок. Тоді вона розгорнула книжку "Цинамонові крамниці" у перекладі Юрія Андруховича та неквапливо почала читати:

"Вікно кімнати, до країв налите небом, без кінця набрякало тими злетами і переливалося фіранками, які, пломеніючи та курячись у вогні, стікали золотими тінями і тремтінням повітряних шарів…", – це про краєвид саме з цього будинку написав Бруно Шульц в оповіданні "Геніальна епоха".