Допомога від США: чи буває вона безкорисною? Роман Пономаренко

Бази в обмін на есмінці

Влітку 1940 року британське королівство опинилося сам на сам проти нацистської Німеччини. Президент США Франклін Рузвельт підтримував Великобританію. Проте в американському суспільстві були поширені ізоляціоністські настрої. Ба більше, низка прийнятих Конгресом в 30-х роках актів "про нейтралітет" не дозволяли США напряму надавати британцям зброю чи боєприпаси.

Найбільше англійців непокоїли загрози морської блокади і вторгнення німців на Британські острови. Для протидії вони потребували додаткових бойових кораблів. В той час в США на консервації перебувало чимало застарілих есмінцівескадрений міноносець) Першої світової війни. Наприкінці серпня 1940 року американці запропонували британцям віддати їм 50 таких есмінців в обмін на безкоштовну оренду на 99 років англійських воєнних баз на Бермудах, Ньюфаундленді і в Британській Вест-Індії.

Пропозиція спантеличила і обурила британців, але перемогла раціональність. Вінстон Черчіль згадував: "Ми отримали пропозицію про передачу нам 50 старих американських есмінців в обмін на кілька баз на Вест-Індських та Бермудських островах. Звичайно, не було ніякого порівняння між внутрішньою цінністю цих малоефективних кораблів і стратегічною безпекою, яку отримували США у вигляді баз. Однак загроза вторгнення робила нашу потребу невідкладною. Ми вірили, як і завжди, що існування Англії пов'язано з існуванням США, тому я і мої колеги вважали, що знаходження цих баз в руках американців було б очевидною перевагою. Тому я не розглядав це питання з вузько англійської точки зору".

<p>Моряки Королівського флоту та ВМС США перевіряють глибинні бомби на борту есмінців, 1940 рік</p>

Черчіль враховував і зовнішньополітичний фактор. Подібна угода схиляла США до більш тісної колаборації з Великобританією, наслідком чого ставав неминучий відхід від нейтралітету. Також він сподівався, що Гітлер у відповідь оголосить США війну (хоча цього і не сталося). Тому в якійсь мірі цю угоду можна розглядати суто дипломатичним маневром для залучення США у війну з Німеччиною.

Черчіль витратив чимало часу, переконуючи британський уряд і політиків в доцільності угоди, оперуючи, як він сам висловився, "високими міркуваннями", бо угода "підтримувала спільні інтереси англомовних країн". Загалом британці залишилися невдоволеними, але угоду підписали. Зі свого боку вигідні для США умови — позбавлення застарілих кораблів в обмін на воєнні бази допомогли президенту переконати Конгрес дозволити її.

Унаслідок цього британці отримали 50 застарілих есмінців, більшість з яких була в жахливому стані. Менш ніж через рік, в травні 1941 року, тільки 30 з них залишалися боєздатними, інші потребували ремонту. Проте внесок у військові зусилля Королівських ВМС ці кораблі зробили. Протягом війни шість із них були потоплені, ще троє знищені за інших обставин. Цікаво, що дев’ять кораблів в кінці війни були передані СРСР, з них один був потоплений в січні 1945 року при не до кінця з’ясованих обставинах. Більшість кораблів, що залишилися, наприкінці 40-х років були розібрані на метал.

Що ж стосовно баз, то після війни потреба в них швидко зникла. У 40-50-х роках більшість із них повернули британцям. Ще кілька закрили в 60-70-х роках. Останні дві США закрили у 90-х. Тобто в жодному випадку термін оренди бази не сплинув повністю.

Повертаючись до американської допомоги часів Другої світової, то варто згадати і ленд-ліз. Він не був безкоштовним. Приміром, Великобританія і Канада остаточно розраховувалися за нього лише на початку 2000-х років.

Корейський сценарій    

Під час Холодної війни США активно допомагали своїм союзникам по всьому світу. Жодного разу ця допомога не була безкорисною, швидше, взаємовигідною. Характерним прикладом є Південна Корея. Після Корейської війни1950-1953 США підписали з нею низку угод, які передбачали американську економічну і військову допомогу. В обмін Південна Корея зобов'язувалася надавати певні економічні та політичні поступки.

Наприклад, "Угода про взаємну оборону" 1953 року, яка діє досі. Вона передбачала розміщення американських військових баз на території Південної Кореї, що забезпечувало США стратегічний контроль у регіоні. В обмін на це США надавали військову техніку, навчання і фінансову підтримку для відновлення країни після війни.

Крім цього США надавали Південній Кореї чималу економічну допомогу через різні програми, як от План Маршалла. Ця допомога включала фінансові гранти і кредити для відновлення інфраструктури, розвитку промисловості і підвищення рівня життя населення. У відповідь корейці надавали американцям різні економічні преференції.

Ці заходи допомогли Південній Кореї відновитися після війни та стати однією з найбільш розвинених економік світу. Водночас США отримали стратегічного союзника в регіоні та зміцнили свої позиції в Азії.

В’єтнамське фіаско

В інших обставинах спішний корейський сценарій працював не завжди. Схожий план США застосували під час війни у В’єтнамі, коли надали всебічну допомогу Південному В'єтнаму, як військову так і фінансову. Тільки в 1974 році американці виділили Сайгону 1 мільярд доларів.

У відповідь Південний В’єтнам був зобов'язаний виплачувати компенсації, залучати американські компанії тощо. Проте добитися цього в повному обсязі не вдалося. Уряд Південного В’єтнаму не був стабільним, а через перманентну війну економіка не могла функціонувати стабільно. Тому зобов'язання ніколи не виконувалися у повному обсязі. Після падіння Сайгону у квітні 1975 року та об'єднання В'єтнаму під комуністичним урядом Північного В'єтнаму, США взагалі нічого не отримали.

Американська допомога в ХХІ столітті

У ХХІ столітті американська допомога здебільшого також не була безкоштовною. Наприклад, війни в Іраку та Афганістані частково фінансувалися за рахунок цих країн.

Під час війни в Іраку2003-2011 США вимагали від нового уряду держави відшкодування за витрати на військові операції і відновлення країни. Наприклад, Ірак зобов'язали виплачувати компенсації за експорт нафти. Ці кошти покривали витрати на відновлення і стабілізацію.

Компанії США отримали контракти на відбудову інфраструктури Іраку, включаючи будівництво, енергетику та інші галузі. Це дозволило американським фірмам отримати значні прибутки.

Цими заходами США отримали певні компенсації за свої витрати на військові операції і відновлення. Характерно, що це також поширювалося на союзників США. Зокрема, Україна за свою військову участь в окупації Іраку та підтримку Вашингтону в цьому питанні отримала низку вигідних контрактів на поставку бронетехніки новій іракській армії.

Проте в Афганістані іракський сценарій не спрацював — крах проамериканського режиму в 2021 році обнулив всі зобов’язання колишнього афганського уряду перед Вашингтоном. Загальні витрати США на війну в Афганістані становили приблизно 2,26 трильйона доларів, які виявились втраченими. Недарма сьогодні Дональд Трамп заявляє про наміри вимагати від Талібану повернення американської військової техніки, поставленої США колишній афганській армії.