За що вибачається Трюдо?
17:52, 28 вересня 2023
Вшанування ветерана Другої світової війни Ярослава Гуньки у канадському парламенті обернулося гучним скандалом — прем'єр-міністр Джастін Трюдо виступив із публічними вибаченнями, а спікер Палати громад Ентоні Рота подав у відставку. 98-річний Гунька, якого ще кілька днів тому стоячи вітали на урочистостях під час візиту Президента Зеленського, виявився колишнім учасником дивізії Ваффен-СС “Галичина”, яка воювала на боці нацистської Німеччини.
Єврейські організації, зокрема, Центр Симона Візенталя і деякі польські політики миттєво відреагували заявами, сповненими низки міфів. Нібито дивізійники причетні до звірств Голокосту та вбивств тисяч поляків та євреїв. Російська пропаганда прирівняла їх до підрозділів СС, обвинувачених на Нюрнберзькому процесі, упустивши приставку “Ваффен”.
Українського голосу у скандалі довкола Ярослава Гуньки не чутно. Жодних офіційних коментарів. Наше суспільство ще не розібралося зі ставленням до дивізійників і це був слушний момент, щоб пояснити – що вони робили, а чого – ні. Ми звернулися до доктора історичних наук Руслана Сіромського, який вивчає українсько-канадські стосунки у ХХ столітті, з проханням розповісти, хто з дивізійників та за яких обставин потрапив до Канади після Другої світової війни. Адже саме у цій країні майже 40 років тому довели непричетність дивізії “Галичина” до воєнних злочинів.
Руслан Сіромський, доктор історичних наук, декан історичного факультету Львівського національного університету
Фото: Ірина СередаЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Моє покоління. Спомини Ярослава Гуньки
Спецоперація "Відплата"
Те, що сьогодні відбувається, перегукується з подіями початку 1980-х років. Тоді у США та Канаді запустили кампанію з дискредитації української діаспори, в епіцентрі якої опинилась дивізія Ваффен-СС “Галичина”. В американській та канадській пресі — навіть у таких авторитетних виданнях, як Toronto Star, Ottawa Citizen, The Globe and Mail — вийшли повідомлення, що серед переміщених осіб, які опинилися за океаном, є нацистські злочинці. З’явилися брошури із заголовками на кшталт: “Чи на вашій вулиці живуть воєнні злочинці?”.
Кампанія виглядала дуже систематизовано. Згодом розсекречені документи КДБ засвідчили, що у той час у Північній Америці радянські спецслужби розгорнули спецоперацію “Відплата”.
У 70-80-х українська діаспора була дуже активною. Проводили багатотисячні мітинги і навіть голодування на підтримку українських політв’язнів у радянських таборах. У 1983-му, до 50-х роковин Голодомору, Америкою та Канадою прокотилася хвиля пам’ятних акцій. Тож для українців треба було придумати інші клопоти — змусити їх відбілюватися від тавра нацистських колаборантів.
Тоді ж звинувачення у бік дивізійників почали лунати з Центру Симона Візенталя та інших єврейських організацій. Якщо спершу йшлося про п’ятдесят осіб — потенційних воєнних злочинців, яких прихистила Канада — то вже на початку 1980-х ця цифра досягла шести тисяч! А це вже було цілком не реально, адже до 1952 року Канада впустила близько двох тисяч осіб, що були учасниками дивізії Ваффен-СС “Галичина”.
Тиск посилювався, тож канадський уряд прийняв рішення створити спеціальну комісію, яка б дослідила, чи справді в країну могли потрапити нацистські злочинці.
Комісія Дешена і дилема Трюдо-старшого
Королівська комісія з виявлення воєнних злочинців у Канаді почала діяти у лютому 1985 року. Її намагалися створити навіть на рік раніше. Але тодішній прем'єр-міністр П'єр Трюдо (батько нинішнього прем'єр-міністра Джастіна Трюдо) відкинув цю ідею, вважаючи звинувачення натягнутими та вибірковими. Його наступник, представник Прогресивно-консервативної партії Браян Малруні вирішив інакше.
Ця ініціатива зустріла і схвалення, і критику водночас. Здавалося, що для колишніх вояків дивізії Ваффен-СС “Галичина” — на той час уже громадян Канади — мають розставити всі крапки над “і”. Здавалося, що так і є — принаймні до скандалу, який спричинило вшанування Ярослава Гуньки у канадському парламенті.
Королівську комісію очолив Жуль Дешен, авторитетний юрист, суддя Верховного суду провінції Квебек, у майбутньому — один із суддів Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії.
Робота комісії базувалася на засадах Нюрнберзького трибуналу. Учасники групи — а це юристи, історики, спеціальні радники — вивчили правову базу і досвід переслідування воєнних злочинців у Бельгії, Великій Британії, Італії, Нідерландах, НДР, ФРН, Польщі, Франції.
Комісія Дешена склала список осіб, щодо яких надходили звинувачення у можливому вчинені воєнних злочинів — загалом 883 людини. У списку, крім українців, значилися угорці, литовці, латвійці, естонці та представники інших національностей. Комісія подавала оголошення у канадських газетах — повідомляти, якщо поряд живуть сумнівні сусіди, які після війни перебралися з Європи. Розслідування провадили на основі зібраних свідчень та величезної кількості документів Берлінського документального центру, архіву Людвигсбурга, Яд Вашему, Центру Симона Візенталя та інших архівних установ.
За підсумками роботи Комісії Дешена 1987 року вийшов звіт на 966 сторінках — і одинадцять із них були присвячені дивізійникам. Група дійшла кількох важливих висновків: немає підстав звинувачувати дивізію Ваффен-СС "Галичина" у злочинах проти людяності та воєнних злочинах; перед в’їздом до Канади колишні дивізійники пройшли прискпіливу перевірку; за відсутності доказів у вчиненні конкретних воєнних злочинів самого членства в дивізії є недостатньо для судового переслідування; не може бути жодних судових переслідувань з метою позбавлення членів дивізії Ваффен-СС “Галичина” громадянства Канади чи їхньої депортації.
Виявилося, що з 217 старшин дивізії, яких перед канадським урядом оскаржував Центр Візенталя, 187 ніколи не були в Канаді, 11 померли у Канаді, двоє виїхали в іншу країну, для 16 — не встановлено жодних доказів у вчинені воєнних злочинів, а одного — взагалі не виявлено. І ця статистика більш ніж красномовна.
Чи був у списку Комісії Дешена Ярослав Гунька — невідомо. Прізвища зазначалися у таємній частині висновку, а вона досі не розсекречена для загалу.
Наведу приклад: у 90-х у Канаді розглядали справу про причетність дивізійника Василя Одинського до воєнних злочинів. Він витратив 15 років на безперервні судові процеси, пов’язані з виправданням свого імені, і таки у 2011 році остаточно виграв суд.
Ярослав Гунька у канадському парламенті, вересень 2023 року
Фото: скріншот з відеоЧому йшли у дивізію “Галичина”?
Бойові формування Ваффен-СС (що у перекладі означає — “збройні СС”) слід відрізняти від підрозділів Альґемайне-СС (“загальні СС”). Їх створювали як допоміжні фронтові частини, головно — у пізніші періоди Другої світової війни, коли Вермахт зазнав значних людських втрат на фронтах. На початку війни нацисти критично ставилися до творення національних формувань у рамках СС, а вже у 1944 році діяло близько 40 дивізій Ваффен-СС, зокрема, валлонська дивізія, російська дивізія “РОНА”, подібні підрозділи сформували з французів, голландців, данців. Українська дивізія, створена у квітні 1943-го, була серед багатьох інших.
Чому українці зголошувалися до дивізії? Є різні думки. Я би з обережністю ставився до тези, що в її лавах воювали за майбутню незалежну Україну. Ставлення нацистів до цієї ідеї стало очевидним, коли вони поставили вимогу відкликати Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 року.
У спогадах багатьох дивізійників натрапляємо на думку, що вони вірили, начебто зможуть повторити досвід Першої світової війни. Тоді у межах австро-угорської армії створили легіон Українських січових стрільців, який пізніше став ядром Української Галицької армії у Західноукраїнській Народній Республіці.
У пізніших документах, складених під час британського скринінгу у таборах, перед переїздом частини дивізійників за океан, зафіксовано ще одне пояснення, чому йшли в дивізію — радянські звірства, депортації із Західної України після приходу у вересні 1939 року Червоної армії. З’явився порив воювати проти Сталіна за принципом “ворог мого ворога — мій друг”.
Дивізії Ваффен-СС не були внесені у перелік організацій, яких звинуватили у злочинах проти людяності і воєнних злочинах під час Нюрнберзького процесу (на відміну від загальних СС, з'єднань “Мертва голова” тощо). Вірогідно, що під час війни усі сторони чинили вбивства, незалежно від того, де й за кого вони воювали.
Дивізію Ваффен-СС “Галичина” не доцільно ні глорифікувати, ні демонізувати. Спитаймо себе: якби радянська сторона чи громадські організації “мисливців за злочинцями” володіли достатніми доказами у вчинені злочинів дивізійниками, то чому їх не надали? Прикро, що сьогодні ми перебуваємо у вирі інформаційної війни, і недавній канадський випадок дискредитує українців в очах міжнародної спільноти.
Схожі матеріали
