Останні лицарі

Місія Паладинів

Більшість українських клубів, що спеціалізуються на історичній реконструкції і відтворюють епоху Середньовіччя, не займаються нашими землями. Вони звертають увагу на лицарство в Європі: приміряють на себе іноземні образи та вивчають чужі легенди. В Україні ж знають здебільшого Данила Романовича та Богдана Хмельницького, а декілька століть поміж княжою та козацькою добою досі маловивчені.

Перші спроби відтворити образ лицаря були доволі загальними: одягнув шолом – лицар, зняв – дружинник часів короля Данила Романовича. Щоб заповнити прогалину в реконструкції Середньовіччя, ми вибрали 1380–1420 роки. Це час походу короля Ягайла на початку 1390-го, битви на Ворсклі 1399-го та поблизу Грюнвальда 1410 року. Реконструкція цього періоду містить і спортивну складову – організовуємо чемпіонати з історичного середньовічного бою та беремо участь у них. Це дуже цікавий час – золота доба українського лицарства, і наша місія – розповісти про це назовні.

Перші клуби історичної реконструкції, які понад десять років тому відтворювали образи лицаря чи дружинника часів Данила Романовича, використовували елементи обладунків, знайдені в різних містах. Це були і репліка шолома з Новгорода, і корпусний захист із Галича, рукавиці з-під Києва. У результаті виникав міфічний воїн без прив’язки до часу та території.

Ми реконструюємо епоху Середньовіччя на західноукраїнських землях за допомогою архівних документів, малюнків, фресок та ікон, що збереглися. Однак, на відміну від європейської іконографіки, образи на наших землях писали під впливом Візантії. У результаті отримуємо середньовічне фентезі, на яких лицарські обладунки зображені з елементами спорядження римських воїнів.

У наш час “чорні археологи” знаходять багато артефактів, які згодом виринають на аукціонах чи у приватних колекціях. Однак нам вдалось побачити та відтворити речі з часів битви на Ворсклі – меч, шолом та частину кольчуги. Обладунки та зброя дуже тонкої роботи могли належати, наприклад, Спиткові ІІ Мельштинському, який загинув у битві, або комусь із його родичів. Знахідки підтверджують, що українські лицарі одягалися за останньою європейською модою, мали змогу замовляти обладунки в добрих майстрів.

Середньовічний бій

На зламі XIV і XV століть лицар уже мав повний обладунок, тож доводилося докласти чимало зусиль та витратити чимало коштів, щоб реконструювати вигляд середньовічного воїна. Повний комплект спорядження може коштувати стільки ж, скільки непоганий автомобіль. Коли з’являються обладунки та зброя, хочеться випробувати їх та себе на міцність. Тому фехтування, стрільба із лука та верхова їзда – природний спортивний напрям реконструкції. Середньовічний бій – це вид неолімпійського спорту, який уже два роки офіційно визнаний в Україні. Нещодавно відбувся Відкритий чемпіонат України з історичного середньовічного бою, переможці якого братимуть участь у Чемпіонаті світу.

Проте це агресивний та доволі травматичний вид спорту. Щоб краще захиститись від ударів меча чи списа, учасникам змагань інколи доводиться нехтувати історичною достовірністю обладунку. Однак майстри, які виготовляють “залізо” для лицарів, намагаються зберегти його автентичний вигляд. Лицарі ордену змагаються і на турнірах, де потрібно буквально покласти свого суперника на лопатки. Тут немає вікових чи вагових категорій, необхідно бути витривалим не лише фізично, але й морально. Можна займатись роками, але так і не відважитись вийти в бій. Ми готуємось до змагань поступово. Спершу новачків навчаємо в легшому спорядженні. У турнірах беруть участь і хлопці, і дівчата. До речі, у Середньовіччі дівчата зі шляхетного роду вміли їздити верхи, кидати спис та влучати в мішень із лука.

Грюнвальд та Львівська хоругва

Лицарський орден Паладинів досліджує та відтворює образи потенційних учасників Львівської хоругви – загону лицарів, що брали участь у битві поблизу Грюнвальда. Про учасників Львівської хоругви збереглось небагато відомостей, однак нам вдалось встановити імена лицарів та чисельність хоругви. Наголошу, що Львівська хоругва – це шляхта із прилеглих до Львова земель, а не з самого міста. Місто Лева відкупилось від участі у Грюнвальдській битві, сплативши лицарський обоз. Ми проаналізували перелік лицарів, які жили на цих теренах, кожен із них слугував королю так званим “списом” – загоном від семи до двадцяти осіб, до складу якого, окрім лицаря, входили ще і його близькі родичі, зброєносці та лучники. Лицарі походили зі старовинних знатних руських родин, володіли землями, з яких, зазвичай, набирали лучників до війська. Таким чином Львівська хоругва могла налічувати тисячу осіб. Після тривалих перемовин 2014 року нам вдалось долучити Львівську хоругву до фестивалю-інсценізації “битва під Грюнвальдом” у Польщі.

Щоб дізнатись імена наших лицарів, довелось опрацювати та проаналізувати значну кількість джерел та наукових праць. Однак ми встановили, що до Львівської хоругви могли належати Іванко Сушик із Романова, Станіслав Коритко (“спис” та 5 лучників), лицар роду Попелів (“спис” та 4 лучники), Драгин Волох (2 “списи” та 9 лучників), Данило Задеревенецький (2 “списи” та 10 лучників), Ходко Черемиш (“спис” та 6 лучників). Ми також з’ясували, що до Львівської хоругви належав лицар Станіслав Коритко, який мав свій маєток поблизу села Нижні Гаї, що біля Дрогобича. Він був молодшим сином та не отримав частки у замку в Рихтичах. Вочевидь за певні заслуги король Владислав Ягайло передав Станіславові у володіння два селища та декілька хуторів, де він був змушений будувати укріплення. Коритко слугував королю “списом” та п’ятьма лучниками або арбалетниками, яких набирав серед місцевого населення. Уявіть: сьогодні в Нижніх Гаях живуть люди, предки яких воювали пліч-о-пліч із лицарем, уміли їздити верхи, стріляти з лука, фехтувати, і, ймовірно, були хорошими мисливцями. Ми зробили в Нижніх Гаях одну із локацій, яку облаштували у стилі “живої історії” та куди приїжджаємо з учасниками клубу.

Варто згадати і про лицаря та дипломата, який мав безпосередній стосунок до Галичини, – Завішу Чорного із Грабова. Це православний серб, який приїхав на службу до польського короля Владислава ІІ Ягайла. Він був власником замку у Старому Селі, фундатором костелу Святого Миколая у місті Бібрка. Був учасником багатьох лицарських турнірів та битв, зокрема Грюндвальдської. Славу непереможного лицаря йому приніс турнір у французькому Перпіньяні, на якому одним ударом списа він вибив із сідла лицаря Іоанна Арагонського. Згодом Завіша подався на службу до імператора Священної Римської імперії, загинув 1428 року при спробі звільнити від турків фортецю на Дунаї. За ним прислали човен, але він відмовився залишити своїх людей. Шляхетна людина з цікавою історією, про яку варто говорити вголос та знімати фільми.