Марія Козакевич: “За два роки відреставрували понад 20 дверей”

“Ми не просто реставруємо двері – ми намагаємось реставрувати історичну пам’ять”

Спочатку я просто гуляла містом, заходила у під’їзди, багато фотографувала. Так з’явилася назва #ФранківськЯкийТребаБерегти. З одного боку, це констатація того факту, у якому стані перебуває місто, що воно потребує нашого бережного ставлення, а з іншого – заклик до дії. Спершу я всі свої фото викладала у Фейсбуці, а вже потім створила групу з відповідною назвою. Я розуміла, що, напевно, мало фотографувати, показувати, розповідати – потрібно робити якісь практичні конкретні кроки. Тоді з’явилася ідея реставрації.

Було багато скептиків, бо досі у Франківську ніхто цим не займався. Це було щось нове. Ми навіть не мали з ким порадитись. Однак вдалося знайти небайдужих майстрів: столярів, ковалів, скульпторів, вітражистів. Ми всі разом вирішили об’єднати зусилля. Сама працюю на громадських засадах, а для оплати роботи реставраторів шукаємо кошти. Проте на початках були випадки, коли ми “виходили на нуль або в мінус”, але всі розуміли, що головне – зрушити цю справу з місця.

Ми рятуємо старовинні двері і вікна – реставруємо або відновлюємо. Намагаємося популяризувати бережливе ставлення містян до архітектурної спадщини. Щоб не було випадків, що ми в одному місці двері реставруємо, а в іншому їх хтось знімає. Тобто ми намагаємося реставрувати й історичну пам’ять містян, виховати відповідальність стосовно історичного середовища, зацікавити історією рідного міста.

“На початку було складно, бо люди нас ще не знали й думали, що двері десь пропадуть”

Найперший етап – це контакт із мешканцями. Коли якісь двері в дуже поганому стані й виникає спокуса замінити їх на пластикові – тоді самі звертаємося до мешканців. Питаємо, чи вони не проти, чи дають дозвіл на реставрацію. На початку було складно, бо люди нас ще не знали й думали, що двері десь пропадуть. Тепер вже знають, хто ми. Сьогодні складно пройтися містом і не зауважити відреставрованих дверей, бо їх вже 20. Тому ми часто самі вибираємо, що відновлювати, а дещо реставруємо тоді, коли місто оновлює якийсь фасад будинку, або ж як є можливість залучити бюджетні гроші.

Другий етап – зустріч із реставраторами та огляд об’єкту. Після цього архітектори мають скласти акт технічного стану, зробити науково-реставраційну документацію. Далі складаємо реставраційне завдання і кошторис, а відтак починаємо реставраційно-відновлювальні роботи.

“Для нас принципово розвивати ремесло в Івано-Франківську”

Усі наші фахівці – місцеві. Для нас принципово розвивати ремесло в Івано-Франківську. Ми радилися з різними фахівцями, їздили на майстер-класи, які пропонував проект GIZ, а тепер уже до нас приїжджають консультуватися з Чернігова, Одеси та інших міст.

У нас гарна, дружна команда. Ми всі разом від початку. Вітражами займається Валер’ян Федоряк і Олег Семянів. Реставрацією дерев’яних дверей – “Фабрика дверей Хіта”. Це три покоління столярів, які цю справу дуже люблять – Ростислав Хабурський, його тато і дідусь. Вони на своєму виробництві створили спеціальний реставраційний цех. І спершу їм також довелося вчитися, бо виготовлення дверей і їхня реставрація – це трохи різні речі. Наші ковалі – це Сергій Полуботько, засновник “Свята ковалів”, Михайло Зарицький і Михайло Клочко.

Залежно від ситуації, реставрація дверей може тривати і місяць, і два, а деколи – і півроку, як-от у фізіологічному корпусі Івано-Франківського медичного університету. Там у радянський період двері повністю “зашили” металевими листами темно-сірого кольору. Спочатку ми не знали, які вони мають бути, шукали в архівах – нічого, але потім потрапила до рук стара фотографія. На ній – два вояки угорської армії, а за ними двері, які можна трохи розгледіти. Добре видно сходи й завдяки сонцю помітна тінь від усіх перемичок і рам. Так ми здогадалися, що ці двері були зі склом. Виготовили одну нову ручку, написали рік і вставили фацетоване скло. Ви тільки уявіть – 185 скелець різного розміру і форми. Кожне треба було вирізати, обробити, вставити, зафіксувати. Це дуже кропітка робота, але воно того варте! Тепер двері виглядають як вишукане металеве мереживо!

Ми маємо такий девіз: якщо двері простояли 100 років до нас, то після нас мають простояти ще стільки ж. Адже їх ніхто досі не реставрував, раніше – у радянські часи – їх ЖЕК просто перемальовував фарбою.

“Найстаріші двері, які ми реставрували, мали близько 120 років”

Трапляються дуже цікаві моменти. Приміром, на Шевченка живе один із почесних мешканців Івано-Франківська – ветеран визвольних змагань Михайло Мулик. І ми маємо фотографію, на якій зображений він – 98-річний франківець – біля дверей, яким 118 років. Між ними різниця 20 років.

Прикра ситуація з дверима будинку профспілок, які поміняли на пластикові, хоча старі були в розкішному стані з різьбою та автентичною ручкою. Їх потім поставили у підвальному приміщенні, у якому згодом орендарі відкрили заклад харчування. Зрештою автентичні двері помалювали в зелений колір і повісили на стіну як декор. Однак це насправді двері врятувало. Нам вдалося переконати власників закладу виготовити їм копію цих дверей, помалювали в зелений колір, і вона собі далі там висить. Натомість історичні двері ми відреставрували і повернули на місце. Щоправда, фрамуганова, виготовлена за старими фотографіями, бо автентична була втрачена.

Єдиний випадок, коли робота була підписана прізвищем когось із майстрів, трапився на вулиці Шевченка. Коли ми зняли ковані двері, то виявили латунь і мідні вставки. Це дуже цікаве поєднання кольорових металів, а під ручкою було викарбуване прізвище – Ярошевський. Напевно, це автор. На жаль, не знаємо багатьох авторів, бо це хіба що треба шукати у польських і австрійських довоєнних архівах.

Найстаріші двері, які ми реставрували, мали близько 120 років. Ми збираємо багато речей, які люди викидають: двері, вікна, ліпнину. Я хочу створити музей міста, показувати людям, що не можна деякі речі робити і на майбутнє вберегти місто від таких втрат. У колекції маємо двері, яким 175 років. Щоправда, вони ще не відреставровані, але сподіваюсь, невдовзі відновимо їх.

“Принцип правдивої реставрації”

Я сама часто беру участь у реставрації дверного полотна. Навіть дітей беру з собою. Коли щось любиш, то швидко вчишся, тому що цікава кожна деталь. Обов’язково приходжу в усі майстерні, де працюють з нашими дверима.

Ознакою доброї реставрації є ретельне вивчення, яким був колір полотна, яке скло використовували. Ми знаємо, що 100 років тому було рифлене, фацетоване, травлене скло. Усі ці методики використовуємо і сьогодні. Чому деякі двері зелені? Бо вони такими були раніше. Ми знімаємо при реставрації всі шари фарби і повертаємо той, який був найпершим. Бо це і є автентичний. Дуб краще зберігається, сосна – гірше. Деякі елементи доводиться замінювати. Після фарбування добре видно, де старі елементи, бо нові – гладенькі на дотик й інші за відтінком. Це принцип правдивої реставрації: коли чітко можеш відрізнити, де старе, а де нове. Щоб не обманювати глядача.

Мені важливе емоційне ставлення майстрів до роботи: коли людина працює з любов’ю, з розумінням, для чого вона це робить, з повагою до історії свого міста. Наші майстри потім своїм дітям показують відреставровані двері, пишаються. Це дуже цінно.

“Реставрація може коштувати від 40 до 60 тисяч гривень”

Фінансування маємо переважно з кількох джерел. Допомагають і мешканці будинку, і підприємці, і установи, які розташовані неподалік. Крім того, подаємо заявки й залучаємо гранти. Міська влада також почала долучатись. Декілька дверей відреставрували за кошти міського бюджету. Інколи фінансують меценати, які навіть не живуть у Франківську і не мають жодного стосунку до конкретного будинку, де реставруємо двері. Це зазвичай люди, які просто хочуть допомогти, підтримати, вони пишуть мені у Фейсбук. І ми їм дуже вдячні.

Вартість реставрації дверей залежить від їхнього стану та розміру. Бо є просто двері, а є широкі в’їзні брами. Тому реставрація може коштувати від 40 до 60 тисяч гривень. На розроблення документації потрібно кілька тисяч гривень, а все інше – оплата праці майстрів, реставраторів, матеріали. Ми з чоловіком працюємо винятково на добровільних засадах. Я тепер офіційно у третьому декреті, маю трішки часу, тому хочеться робити й корисні для міста справи.

“Двері не тільки відчиняють нам вхід у будинок. Вони відкривають серця франківців”

Два роки тому ми подали проект на “Бюджет участі”, щоб відреставрувати в’їзну браму в будинку 1900 року. Щоб франківці активніше голосували, ми сфотографували акторів нашого драмтеатру – Надію Левченко та Івана Бліндара – у старовинному одязі біля дверей і потім зробили ретро-листівку. Вона нагадувала мешканцям про голосування, а гроші від її продажу скеровували на реставрацію. Вже нині ми маємо і листівки, і магніти на холодильники, і дитячі набори. Це можна придбати в кав’ярнях, у бастіоні, а гроші від продажів витрачаємо на реставрацію.

“Франківськ, який треба берегти” – це не лише про двері. Загалом нас цікавить спадщина. Тепер, уже з дворічного досвіду, можемо сказати, що двері не тільки відчиняють нам вхід у будинок. Вони відкривають нам серця франківців. Бо найголовніша наша ціль – закохати мешканців у своє місто. І саме тому ми займаємося ще й популяризацією. Влітку під час одного з фестивалів ми організували майстер-клас з реставрації дверей, дали людям можливість самим знімати стару фарбу. Намагаємося працювати і з дітьми. Наприклад, у дитячій грі “Парочки” зображені елементи вікон, дверей, красива плитка, сходи, розписні стелі. Щоб дитина змалку звертала увагу на такі речі. Вказуємо адресу – можна потім з тією картинкою піти подивитися, як воно виглядає насправді.

Якщо спершу люди насторожено ставилися, коли ми просили двері на реставрацію, то тепер часто звертаються самі. У багатьох з’являється бажання самим досліджувати місто. Тепер багато франківців дописують у нашу фесйбукову групу, заглядають у під’їзди, фотографують плитку і сходи. Коли щось не так – швиденько пишуть, і ми реагуємо, намагаємось вирішити ці питання.

В Івано-Франківську наразі нема постійної міської програми, а реставрація має бути системним процесом, а не точковою реакцією на нагальні проблеми. Наприкінці 2018-го ми написали і подали в департамент містобудування, архітектури та культурної спадщинипроект міської програми збереження архітектурної спадщини. Йдеться про реставрацію не тільки дверей, а й аварійних балконів, розписних стель, скляних вітражів, світлових ліхтарів у під’їздах, кованих старовинних огорож. Містові дуже потрібна така програма. Надихають мене результати. Зважаючи на те, що ми – громадська ініціатива – за два роки відреставрували понад 20 дверей – це вже багато. Ще четверо дверей у нас на реставрації. Я не знаю точно, скільки ще залишилось. Думаю, 150 чи 200. Роботи – не початий край, попереду ще дуже багато справ.