Йоханан Петровський-Штерн: “Євреї – невід’ємна частина української історії”

– Пане Йоханане, якщо на вулиці запитати в перехожого про спільну історію українців і євреїв, то, найімовірніше, розказати він зможе не багато. Як би Ви пояснили, чому її варто знати?

– Із моєї точки зору немає історії українців в Україні чи історії євреїв в Україні. Є історія країни. І євреї – невід’ємна частина цієї історії. Вилучити їх звідти – означає зробити те, що робила комуністична влада, коли урівнювала всіх за класовим принципом, ігноруючи етнічну складову. І в сучасних реаліях не можна міряти всіх українським етно-національним циркулем. Ми живемо в іншу епоху, етноцентричні історії вже віджили своє. Україна – земля з певною територією, з певною історією цієї території, на якій мешкали люди українського походження, єврейського, польського, румунського, грецького, італійського, російського, і всі вони є частиною історії України.

– А який період чи культурний пласт найкраще демонструє ту взаємодію, яка була між українцями і євреями?

– Це питання ґрунтується на тому, що треба, буцімто, знайти якийсь політичний момент, коли українці і євреї співпрацювали. Мені здається, що значно цікавіше подивитися на історію не лише як на політичний процес, а радше як на процес, у якому є культурні, релігійні, мистецькі, економічні аспекти. З такого ракурсу, якщо ми візьмемо історію в широкому сенсі, будь-який з моментів XVI, XIX чи XX століть дасть нам безліч можливостей для обговорення українсько-єврейської співпраці. Саме тому я не бачу цієї відокремленості, про яку нам казали чи кажуть. І дуже важливо додати, що саме цю відокремленість нав’язує також расистська теорія. Навіщо нам її слухати? Навіщо нам йти за нею?

– Як сприймати періоди, які дуже часто є темами для спекуляцій, наприклад, доба ЗУНР чи УНР?

– У кожному з цих періодів є свій надір і свій зеніт. І моменти падіння, і неймовірно плідної співпраці. Соломон Ґольдельман працював у декількох міністерствах УНР, Арнольд Марґолін підвівся під час засідання Центральної Ради і сказав: “А чому ми пишемо протоколи російською мовою? Давайте їх писати українською!”. Марґолін, зауважте, а не Винниченко! В ЗУНР був і єврейський кулеметний загін і єврейський пробивний курінь. Це все моменти, які важливо знати і які треба розглядати в ширшому контексті українсько-єврейських взаємин. Це не означає, що треба відкидати розмови про жахливі погроми, про Проскурівський та Львівський, про погром у Бердичеві, Фастові і так далі. Але потрібно розуміти, що відповідальність за погроми несуть не ті люди, які заохочували євреїв до співпраці в УНР чи формували з них батальйони армії ЗУНР.

– Хто ці люди, які винні в єврейських погромах у 1919 році? І чи можуть бути ці погроми відплатою за проукраїнськість євреїв?

– Безумовно. Саме так і було. Власне, маємо декілька хороших студій цього погрому: Ентоні Полонський, Іван-Павло Химка, інші люди писали про цей погром. Він дуже добре представлений в історіографії, я нічого нового тут не додам. Хіба що тільки те, я вважаю, що євреї підтримали українців в місті, яке вони відстоювали як симпатики української незалежності. І поляки розпочали цей погром саме для того, щоб помститися євреям. Для них це була особиста зрада – як так, євреї, які розмовляють польською мовою, раптом підтримали український вектор державотворення на Галичині?!

– Те, що Ви кажете, дуже добре корелює з тим, що сказав Сергій Плохій, нібито часткове знання історії деколи шкідливіше, ніж зовсім її незнання.

– Саме тому я вважаю, що ці речі важливо розглядати в ширшому контексті, такому, як ми з вами щойно говорили. Контекст, як казав мій учитель Ентоні Полонський, – це все. Якщо ми не знаємо цього контексту, то ігноруємо ключові моменти, в які треба вписати ті невеличкі речі, які, як нам здається, знаємо.

– Але ми живемо в суспільстві, у якому більшість не розуміє і не знає цих речей. Як, наприклад, можна боротися зі стереотипом, що всі євреї були більшовиками?

– Почнімо з того, що є такий міф, який називається “жидокомуна”. Міф народився в Польщі, у Центрально-Східній Європі 1918–1919 років. І цей міф експлуатують точно так само, як і “Протоколи сіонських мудреців”, чи міф про те, що євреї використовують кров християнських хлопчиків, щоб випікати мацу на Пасху (Peisakh). Якщо ми назвемо цю річ міфом, то поставимо крапку над “і”. Далі треба розглядати походження цього міфу, функціонування, а головне, як його використовують у пропагандистських цілях.

Євреї, які приходили до комуністичного руху, до соціалістичного руху, перш за все намагалися не бути євреями. Для них це була можливість позбутися свого єврейського минулого і влитися в середовище, яке, як кажe Новий Завіт, дає можливість жити в ситуації “немає грека, ні юдея”. От саме за цим євреї і йшли в комуністичний рух. А не за тим, щоб представляти інтереси євреїв у комуністичному русі. Ба більше, самі комуністи на всіх рівнях відмовляли євреям у праві бути євреями в партії. Ленін ненавидів Бунд (Спілка єврейських пролетарів Литви, Польщі та Росії. – Ред.) і вважав бундівців запроданцями великої комуністичної справи. Тож, міф про жидокомуну, – це лише міф. Міф про те, що євреї є більшовиками, а більшовики є євреями – це нацистський, расистський, політичний, дуже привабливий для певних кіл, а також неймовірно ефективний міф, врешті як і інші подібні міфи.

– Доволі часто можна почути, що єврей в українській історії – це корчмар. Як Ви реагуєте на такі речі?

– На території всієї східної Польщі, власне, Правобережної України XVI – першої половини XIX століття, корчмар чи шинкар був переважно єврейського походження. Це історичний факт. Та він пов’язаний не з тим, що євреї, як нам кажуть російські шовіністи XIX століття, хотіли “споить русского мужика”. А з тим, що польська шляхта давала євреям ексклюзивний привілей – орендувати шинки і корчми. Хочу нагадати, що шинки і корчми не належали євреям ні в XVI, ні в XIX столітті. Вони всі були в оренді. А хто був власником цих шинків і корчмів? Чaрторийські, Потоцькі, Сапеги, Броніцькі, Ґанські, Радзивіли і так далі. Ці корчми належали польській шляхті, яка віддавала їх євреям в оренду. Якщо вам не дають іншої можливості заробити, окрім брати в оренду, у ремісницькій чи торговельній професії, ви, власне, тим і займаєтесь.

– Тобто займаєтеся тим, чим можете.

– Для єврея – це не тим, чим можеш, а тим, чим тобі дозволяють. Так, з точки зору християнського уряду, релігійного чи світського, на галицьких землях з XI століття і до 1867 року земля була Corpus Christi, себто Тілом Христовим. Мовляв ми, християни, не продаємо жидам (я наполягаю на цьому слові в цьому контексті), не продаємо жидам землі. Це означає, що євреї не можуть володіти землею де-небудь у принципі. Єдина можливість – орендувати ту земельну ділянку, де коваль чи, наприклад, чоботар збудує собі майстерню. Коли кажемо про євреїв корчмарів, то абсолютно забуваємо, що 95 % ремісників в містечках також були єврейського походження, а корчмар – тільки один із них.

– Як можна пояснювати феномен терміна “жидобандерівець”?

– Я забув свою футболку. Маю футболку з написом “жидобандерівець”, яку мені подарували кияни і я гордо її одягаю і серед північноамериканської діаспори, і в Ізраїлі. В Україні вона не має сенсу, бо в мене на лиці написано, що я жидобандерівець. Із точки зору образливого походження цього слова, то воно взялося з російської шовіністичної пропаганди 2009–2013 років. Проте культурно-генетично воно виникло під час святкування ювілею смерті Шевченка в 1911 році, коли декілька інтелігентів єврейського походження, насамперед Володимир (Зеєв) Жаботинський, висловилися за те, щоб проросійський вектор в єврейському середовищі змінили на проукраїнський. Щоб євреї, асимільовані в російське середовище, повернулися обличчям до народу, серед якого вони живуть, власне, до українців. І щоб затаврувати цих єврейських симпатиків Шевченка, у російській шовіністичній пресі виникло словосполучення, якщо я не помиляюся, євреї-мазепинці.

– Тобто це така спадковість: від євреїв-мазепинців до євреїв-бандерівців?

– Так. У цьому є пропагандистський елемент успадкування. Ми вживаємо це словосполучення, яке на новому етапі набуло нового сенсу. Але цікаво, що цієї метафори – жидобандерівець – я майже не бачив в російській пресі за останні 7 років. І сьогодні це словосполучення використовують у позитивному значенні, щоб відзначити тих євреїв, які, наприклад, очолювали загін самооборони на Майдані, чи які приходили допомагати їжею тим, хто обороняв Майдан, чи які відвозили поранених і привозили теплі речі, або які 2014 року агітували за підтримку Майдану в Ізраїлі та США.

– Такий контрстьоб.

– Так, і це таке хороше стьобне слово, але в позитивному сенсі.