Інтерактивний “Кобзар”

“Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…”

Два роки тому, 9 березня, закінчуючи випуск новин, я мала п’ять варіантів, який прочитати вірш. Але, пам’ятаю, тоді в зоні АТО загинули люди, з цього розпочинався випуск, і я подумала, що продекламувати уривок “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями” буде правильно. Відео набрало мільйони переглядів у Facebook, його тиражували всі, кому не лінь. І тоді мені зателефонував Олександр Красовицький, директор видавництва “Фоліо”. Ми з ним зустрілися і вирішили робити спільний проект. Книжка називається “Шевченко на кожен день”. Вона для мене самої стала своєрідним порадником на 365 днів. Коли не знаю, як вчинити, розгортаю книгу на якійсь сторінці, читаю поради, які написані, починаю розуміти, що Тарас мав на увазі, і вчиняю так, як він мене до цього схиляє. Це як зовнішнє управління.

Крім того, цей проект є балансом між гаджетоманією і книгоманією. Ми створили книгу, у якій є QR-коди. У них – посилання на Youtube, де екранізовані вірші Шевченка, які ми знімали із режисерами Романом Хімеєм і Яремою Малащуком. Коли я вперше з ними зустрілася, сиділи два хлопці, один – у джинсовій сорочці і зі значком-портретом Василя Стефаника. Я кажу: “Романе, ти підготувався до зустрічі, хочеш мене вразити?”. А він: “В сенсі?”. Я кажу: “А що в тебе портрет Стефаника робить на грудях?”. А він: “Ну, це значок, який зі мною багато років. Просто це Стефаник!”. Для мене це ж дикість, щоб молодий хлопець так шанував письменника, який для багатьох – сумне чтиво з укрліту. І я зрозуміла: якщо “просто це Стефаник”, то треба зробити з ними не просто Шевченка. Для мене як цинічної жінки, яка в принципі до того не дуже й надихалася творами Т. Шевченка, він став відкриттям. Я почала його читати, аналізувати. І зрозуміла, що це мій хлопець.

“А ми дивились, та мовчали, та мовчки чухали чуби…”

Особисте переосмислення відбулося на інтимній ліриці. Коли я почала читати вірші про кохання, то подумала: ах ти ж! Там є моменти, де я розумію, що в нього не склалася ніч із дівчиною, і він тужить. Він так відверто пише! Я впізнаю, що він її кохав три сторінки тому, а зараз вже все. Отак підманула-підвела. Дуже багато жінок з огляду на його лірику були в нього закохані. Він був “дон-жуаном” і мав, певно, наполеонівський комплекс, бо дуже ображався, коли не подобався дівчатам, вважав себе крутим.

Є низка творів, де я подумала: “Як він взагалі міг це передбачити?”. Адже там йдеться про 2019 рік. “Коли ми діждемося Вашінгтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись”, – чоловік ще тоді чекав на Вашингтона, як ми тепер. І йому було б сумно, якби ми тепер зустрілися. У всіх його ідеологічних творах, як на мене, є такий лейтмотив: він постійно хоче дати копняка українцям. Весь час у нього риторика: “А ми дивились, та мовчали, та мовчки чухали чуби”. Бо весь час ми ниємо, на когось показуємо пальцем, хтось нас у чомусь не задовольняє, а самі не можемо вийти й помити під’їзду, грубо кажучи. Мені інколи здається, що ми його цим дратуємо. Інколи йому соромно за нас, він починає нас сварити, потім переходить на прославлення царської Росії, а потім схиляється до думки, що тільки у своїй хаті буде своя правда і своя воля. За такими перепадами дуже цікаво спостерігати. Видно, що людина дійсно мучилась і сумнівалася. Ця історія із 365 днів взагалі дасть повне розуміння, ким він був.

“Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя…”

Книга має 40 роликів, знятих у студії, і 13 постановок. Один із них ми знімали на київському вокзалі. Уявіть собі, 20.00, п’ятниця, перон. В один бік їде потяг Київ-Москва, а в другий – Київ-Костянтинівка. Одні люди їдуть на схід, де триває війна, а інші – туди, де живе той, хто робить цю війну. І всі на одному пероні. Люди готуються до відправлення, хтось курить, а хтось розмовляє телефоном, хтось плаче – і це все така мішанина, ніби хтось навмисне привів акторів, аби вони створили весь цей театр. Але там немає жодного постановочного кадру. Ми роздрукували вірш Т. Шевченка зі словами “Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, щоб там і здихали, де ви поросли!”, підходили до чоловіків, жінок і питали, що, на їхню думку, мав на увазі Шевченко. Відповіді були дуже різними, кожен мав свою правду, і вона стосувалась або проросійських поглядів, або проукраїнських. Я ще тоді подумала, як можна очевидні речі сприймати абсолютно інакше!

Інший ролик ми знімали на станції метро “Контрактова площа”. Ми спустились у підземку і, поки готувалися до знімання, почули такі різні думки людей. Вони між собою обговорювали речі, у яких зовсім не розумілись, і їм було ліньки дізнатися, у чому суть речей, які відбуваються в країні, але ганьблять владу, незгодних. А суть саме в цих словах: “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя”.

P. S.

Безумовно, ця книга створена для тих, хто ще зі школи бачить Шевченка своєрідним меморіалом: рушничок, портрет Тараса в шапці, обов’язково каракулевій, по боках – соняшники з маками, і все це виглядає стомлено і приречено. Ми хочемо, щоб це зникло з асоціацій про Т. Шевченка. Комусь може здатися, що Шевченко депресивний. Але є люди, які кайфують від Rammstein. Для мене їхні пісні можна вмикати як контрольний постріл перед тим, як застрелитись. А для когось це реально натхнення, щоб відчути драйв. Так, Шевченко багато страждає, і взагалі письменники, як і українці, люблять страждати, але це все настрій: сьогодні він такий, а завтра – інший, тому той самий вірш можна сприймати по-різному. Але не всі 365 днів у книзі будуть такими.. Адже в нього є і оптимістичні вірші про кохання, природу, а з природою, він сказав, у нас все ok. Шевченка сьогодні треба показувати максимально сучасним і агресивним. Якщо ви помітили, часто політики цим спекулюють: що зухваліший твій посил, то більша прихильність глядача. Тому що зухваліше ми будемо показувати Шевченка (це не означає, що він має бути Бетменом), то ближчий він для сучасної людини.