Бучач літературний: як розповідають про культурну спадщину міста через літературу

У 2015 році у Бучач на Тернопільщині створили Літературний центр. Його назвали на честь Нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Аґнона. Ініціаторкою створення такого простору стала Мар’яна Максим’як, поетеса, громадська активістка. Зараз вона є програмною директоркою центру. У рамках серії інтерв’ю проекту ReHERIT Мар’яна розповіла про центр і резиденцію для письменників, міжкультурний діалог між Україною та Ізраїлем, а також про те, як Бучач надихнув письменницю Софію Андрухович до написання роману “Амадока”.

Початок

Все почалося з проекту “Арт-двір” у 2012 році на вулиці Аґнона, де стоїть бюст Шмуеля Йосефа Аґнона та відкрито його меморіальну дошку. На цій же вулиці облаштована кав’ярня “На Аґнона”, а у дворику щоліта відбуваються різні події. Туди приходять мешканці, слухають музику, читають книги тощо. Тож у мене виникла ідея щодо створення літературного осередку, в контексті “Арт-двору”, завданнями якого мало бути щось більше, ніж просто розважальний формат.

Літературний центр імені Аґнона був створений у 2015 році вже як окрема організація, яка працює з літературою. Бучач – це місто літератури, тут жив Шмуель Йосеф Аґнон, який отримав Нобелівську премію у 1966 році за присвячені місту тексти. Відкрилися ми в липні 2015 року, з того часу і працюємо.

Бучач мультикультурний

Ми хотіли вшанувати пам’ять Аґнона, адже він писав про Бучач і пам’ятав його, навіть живучи в Єрусалимі. Створення Літературного центру – це спроба українсько-єврейського діалогу з великим акцентом на Україну. Позаяк Бучач – не лише рідне місто для Аґнона чи для єврейської спільноти, а й мультикультурний осередок єврейської, української та польської громад. Місто – приклад співіснування цих народів до Другої світової війни. І одне з наших завдань – поєднати ці три етноси, щоб побудувати між ними діалог через літературу.

Бучач – це також рідне місто Осипа Назарука, який написав перший історичний роман про Роксоляну. До того ж це рідне місто одного із засновників Нью-Йоркської групи – Богдана Бойчука, який багато писав про свою малу батьківщину. Це і польський світ, де жив і певний період здобував освіту Корнель Уєйський, відомий поет-романтик. У містечку раніше існувала школа для хлопців при монастирі Василіян, яка давала хороші знання, і окремо функціонувала польська гімназія.

Ми комунікуємо з Домом Аґнона в Єрусалимі з 2018 року, відколи вперше відвідали його з Софією Андрухович. Там ми презентували есеї, написані учасниками Бучацької літературної резиденції у 2016 році, зокрема і Софіїний. На тлі цієї позитивної співпраці, ми немов побудували міст між Бучачем і Єрусалимом.

У 2016 році ми співпрацювали з Німеччиною у рамках “Буковинсько-галицького літературного шляху”, щоб встановити бюст Аґнона поблизу будинку, де народився письменник. Німецькі представники звернулися до нас як до посередників між ними і місцевою владою. Місто долучилося і фінансово допомогло облаштувати та впорядкувати територію. Крім того, декілька років тому ми виграли мікрогрант від Міністерства закордонних справ Німеччини на закупівлю меблів, технічного обладнання для Літературного центру. Згодом районна бібліотека виділила нам одну з кімнат для офісу.

Цьогоріч ми мали презентацію в Ізраїльсько-культурному центрі в Києві, а також співпрацювали з Посольством Ізраїлю в Україні. У нас почалася дійсно хороша комунікація з такими інституціями. Багатьом цікаво дізнатися, що в маленькому місті з 12-тисячним населенням може відбуватися щось цікаве та незвичне.

Літературна резиденція та письменники

Резиденція триває півроку, її учасники – троє українських письменників, які приїжджають до Бучача та гостюють до десяти днів. Тут вони знайомляться з містом та його мешканцями, роблять презентації в “Арт-дворі” та місцевій бібліотеці. Упродовж десяти днів літератори пишуть одний есей, а повертаючись додому ще два. Загалом виходить дев’ять текстів, які стосуються перебування письменників в Бучачі і українсько-єврейського діалогу.

Розповідаючи про Нобелівського лауреата Аґнона через твори резидентів, ми показуємо місто Бучач від минулого до сьогодення. У 2016 році резидентами були Софія Андрухович, Андрій Любка, Євгенія Сенік. Вони дуже різні і раніше не були в Бучачі – це те, що їх об’єднувало у нашому випадку. Також, вони мають різну географію, зокрема, Євгенія Сенік пережила війну, бо вона зі сходу України і Аґнон теж пережив Першу світову війну. Євгенія змогла побачити Аґнона глибше, не лише через тексти, а на більш побутовому рівні. У 2017-му вийшла збірка “Ключ в кишені” українською та англійською мовами. Друге видання вдалося перекласти івритом. Цю збірку ми презентували на виставках в Лондоні та Парижі. Також маємо онлайн-версію книги. Таким чином ми популяризуємо цю збірку не тільки в Україні, а й у світі.

Є ще один цікавий момент. Нещодавно був виданий роман “Амадока” Софії Андрухович. Текст вона почала писати після літературної резиденції. Очевидно, Софія Андрухович побачила приховані моменти з життя міста, які її зацікавили, і перенесла їх у роман. Він досить складний, багатошаровий, а серед основних локацій – Бучач та Київ.

Наступними резидентами у 2019 році стали: Василь Махно, Олексій Чупа та Євгенія Кононенко, які теж по-різному підійшли до історії Бучача, Аґнона, Пінзеля, який також жив у цьому місті, та війни. Олексій Чупа теж бачив війну на Сході України, як і попередня учасниця резиденції – Євгенія Сенік, тому міг глибше зануритися в цю тему. Зараз ми готуємо друковану збірку есеїв вже від цих письменників. Вона буде українською мовою, англійською та івритом. Ці тексти опубліковані на ресурсах медіапартнерів резиденції, серед яких “Читомо”, “Збруч”, “ЛітАкцент”.

Наша літературна резиденція – грантовий проект. Вперше вона відбулася у 2016 році за підтримки “Культурно-освітньої академії”, проекту Гете-Інституту в Україні. З другою резиденцією допоміг канадський фонд “Українсько-єврейська зустріч”, з яким ми почали співпрацю у 2017 році. Вони підтримали нас у перевиданні першої збірки есе івритом.

Виклики

Сьогодні в Бучачі немає єврейської громади. Тому робота з літературною єврейською спадщиною стала для одним з основних викликів. Аґнон писав про традиційний світ до Другої світової війни, про вже зниклу в Бучачі спільноту. Зараз, щоб зрозуміти, про що він писав, доводиться глибоко занурюватися в традицію, історію, культуру.

Для мене і моїх колег це спроба зрозуміти той світ, який описав Аґнон, провести паралелі з українським і єврейським народом. Ще одним викликом є відбір письменників на літературну резиденцію. Деякі пишуть великі твори, і важливо зрозуміти, чи вони зможуть працювати із форматом есеїв. Зараз ми шукаємо підтримку для перекладів творів Аґнона з івриту на українську мову. Ми хочемо, щоб Аґнон звучав українською, але якісно. Тому шукаємо перекладачів, редакторів, які добре знаються на темі історії євреїв. Це тривалий процес і думаємо, що через рік-півтора матимемо перекладений текст.

Літературний туризм

Ще одним напрямком нашої роботи є авторські літературні екскурсії для мешканців і туристів. Одна з них про єврейську спадщину міста і заснована на творі Аґнона – “Гість на одну ніч”. Базована на цьому тексті мандрівка триває до двох годин. Інша – про Пінзеля, адже ще гордість Бучача – Пінзель, який очевидно мешкав у Бучачі. Він тут вінчався, охрестив двох синів й мав майстерню. У 2007 році письменники Євгенія Кононенко і Володимир Єшкілєв написали свої романи про Пінзеля. На основі цих текстів ми зробили екскурсію Бучачем і вже чотири роки вони добре працюють для туристів.