"Запорожці до всіх ставились дуже добре, тільки до москалів ні". Чужинець про Україну кінця XVIII століття

Йохан Вільгельм Мьоллер — народився 1748 в Гамбургу, студіював в Геттінгені і Коппенгагені, 18 літ був придворним лікарем останнього польського короля С. Авг. Понятовського. Року 1780—1781, їздив з Варшави на Україну для боротьби з чумою і для студій над нею, а року 1787 з Городниці до Херсону для поратовання власного здоровля. Меллєр не історик лиш медик, але людина, яка не зациклюється у своїй спеціальності і живо цікавиться побутом людським. До наших козаків ставиться він прихильно

Року 1917 попав я в університетській книгарні в Гіссені на бібліотеку А. Рамбо, професора в Нансі, автора відомої, французькою мовою написаної історії Росії. В тій бібліотеці було чимало друків, карт і рукописів, що відносилися до минулого України. Деякі купив я. Між іншими Й. В. Меллера "Подорож з Волині до Херсону, року 1787". Меллера знав із перекладу Боплянового "Опис України року 1664", тому й зацікавився його книжкою. Вона невелика, 168 сторінок, але замітна, бо автор цікавиться не тільки медициною і мінеральогією, але й побутом і минувшиною народу, крізь якого територію проїздив сплавом та човнами, починаючи з містечка Городниці над Случем, а кінчаючи Херсоном. Так гадав він вилічитися зі своєї недуги – чи вилічився, не знаю, але отсьому незвичайному способові лікування завдячуємо дуже цінні записки й помічення чужинця про нашу країну і про наших предків якраз з того часу, коли то "золотою галєрою їхала Катерина в Канів по Дніпрі".

Про книжку Меллера подав я звістку в берлінськім "Українські слові" (1922 р.), а р. 1927 описав її проф. Д. Дорошенко в "Записках Укр. Наук. Інст. в Берліні". Ще перед тим говорив  про неї Синицький в "Кіевскій Старині" (1893, ІІ, ст. 274), але він не знайшов в Меллерових описах Київа, Канева, Черкас, Кременчука й других наших городів нічого цікавого. Тому, що ми якраз другої гадки, так і хочемо близче зазнайомити наших читачів з книжкою Дра Меллера, друкуючи деякі виїмки з неї. Починаємо з того, що Меллер написав про Січ і про Запорожців.

14 червня 1787 р. ранком прибули ми нашим човном до города Кременчука котрий є столицею катеринославського намісництва, поки не буде новий город, який основано на милю вище Каменки. Ступили ми з човна на землю коло ратуша, збудованого з дерева, зі смаком і оздобленою колюмнадою. Тутешній глибокий пісок дуже прикрий для пішоходів і для коней. Старий город ще до тепер обведений валами, але нове місто відчинене і оздоблене гарним торговим майданом, на котрім є склепи в накритих підсінях, а також прямим і широкими вулицями. Палата намісника князя Потемкіна з великими парком, в котрім завважав я черешневі алеї, лежить верству за містом; є там саля незвичайної величини, що займає ціле ліве крило і може вмістити кілька тисяч людей. Крім того є там ще палата губернатора Сінельнікова, цісарського генерал майора котрий це місце дістав у винагороду, бо як перший вояк перший вдерся на вали Бендери; палата генераллейтенанта фон Гавдевітца, котрого призначено губератором Херсону (бо теперішній пан генерал-ляйтенант фон Самоілов, небіж князя Потемкіна, вибирається на кілька років зі своєю дружиною у подорож,   якщо війна з турками не змінить їх пляну) – і ще кілька інших палат ріжних генералів. В бічнім будинку палати губернатора коронна аптека, що не відповідає своїй цілі. Вона мокра, склад товарів розкладається, щурі розгризають обручі бочок, і виїдають, що їм смакує. Шкоду корони з того приводу обчислюють на 40 відсотків. Пан аптикар Шік із Скт. Петербурга, котрий 16 літ стояв на чолі коронної аптики в Александрівській твердинінині м. Запоріжжя, що лежить недалеко Запорожської Січи і що лиш від вересня минулого року тут (у Кременчуку) перебуває.

<p>Петро Калнишевський (1690&ndash;1803)</p>

Я користувався його довірливостю і гостинністю за весь час мого побуту в місті. Бачив я у нього хінський штофкитайська чаша проти нежиту, котрий запалюється і тримається перед носом. Зілля це пахне і запалене горить так довго, поки його не обітнеться. Має краску сіро-жовту і виглядає як тонка воскова свічка.  Пан Шік розказував мені дуже багато про запорожців, бо сам він був до них принятий. Його диплом підписав їх останній отаман Петро Калнишевський, котрий 12 літ повний цей уряд і перед ти був двічі отаманом. Печать представляла козака в повній збруї. 400.000 рублів, котрі в місяці травні 1775 р. відібрано Запорожцям при збуренні Січі, призначила цариця на університет в Катеринославі. Слідує голосіння Запорожців по втраті їх свободи, що починається словами: "Сказали нам депутати, ідім до столиці, а щоб було старому, прохати цариці".

Їх жалоба до милого Бога, коли вони в Кримі не знайшли приюту, має бути ще сильніша. Пан Шік подарував брацтву, коли його приймали до себе, срібний пугаркелих, котрий коштував 50 рублів, а від них дістав лисячу шубу. До всіх інших народів ставилися вони (Запорожці) дуже добре, тільки до москалів ні. Москаль прийшов на Січ, то приневолювали його пирувати, а як не хотів, то били його. "Знаменитих" кидали до ями, в котрій так довго мусіли сидіти, поки не викупилися.  При своїх пирах ставили бочку вина в середину, кидали до неї чарку, котру сповняли подаючи з рук до рук. Для повного задовілля вбірали найкращий одяг, поливали його смолою, а обкачавшися в пірю, танцювали і частували горівкою, кого тільки стрінули.  Пунш дуже любили, і незвичайно прихильні були до мадам Шік, тільки не хвалили її, що нюхала  табаку. Спали горілиць. На вінчання козака печуть два великі хліби, коли розлуплюють на середині і вручають батькам молодого і молодої. По весіллі показують родині сорочку молодої. Року 1776 подалось 7000 запорожців під опіку татарського хана. Мали вони на острові Таман, над Чорним Морем, збудувати нову Січ і жити там по своїм колишнім звичаям, котрі цісарева скасувала своїм указом царським. Коли монархиня стала була виплачувати Запорожцям 7000 рублів при виборі отамана, то що пів року обирали вони собі нового.

Ріка Масковка впадає коло Січи до Дніпра, а напроти лежить Александрівська твердиня. З Кременчука туди числять 240 верст.