"Се, що нам довелося видіти, не забуде ніхто до смерти". Спогади галичанина про круїз Середземним морем

<p>Рекламна брошура круїзної компанії "Австро-Американа"</p>

Від року 1910 уладжує пароплавне товариство "Австро-Амерікана" в часі феріяльнімвідпустки звичайно в місяці серпні, під егідою австрійських судів, нотарів і адвокатів морську прогульку. Дотепер таких прогульок було три: в роках 1910, 1911 і 1912. Всі три в Середземне море — під ту пору найспокійніше — а однак всі три вельми різноманітні і дуже цікаві. Вже сама плавба по морю через три тижні для всякого, тим більше для нас мешканців далекого континенту — вельми займаюча. Корабельне житє веселе і свобідне так відмінне від сірих умовин нашого буденного житя, ріжноманітність і богацтво вражінь при звиджуваню і обсервації чужих країв, звичаїв, забутє про свої занятя, злидні, турботи, один загальний і безжурний настрій — ріжні веселі інциденти — всі ті чинники складаються на внутрішнє вдоволення, яке душу захоплює.

"Австро-Американа" популяризується і обіймає чим раз ширші круги урядничої інтелігенції, бо коли в першій прогульці було всіх учасників 77 — то вже в слідуючій в 1911 р. зросло число учасників до 166 осіб. В сій другій прогульці в 1911 р. брав участь і я.

Прогулька наша тривала від 2 до 20 серпня. Із загального числа учасників 166 осіб, приходилося на мущин 128 а 38 жінок. Між мущинами було судових урядників 34, політичних 4, скарбових 2, адвокатів і кандидатів адвокацьких 24, нотарів і кандидатів нотаріальних 4, професорів і учителів 18, лікарів 5, священників 2, інжинєрів 4, промисловців 6, ветеринарів 2, оден аптикар, оден редактор — та деякі інші без патентів і титулів. Була се отже мішанина цілої австрійської інтелігентної мізерї — але і мішанина всіляких австрійських націй. Найчисленнішу репрезентацію мали Німці, а по них Поляки, наймізернішу ми… Русинів було лише 4 і ті ріжної політичної марки.

***

В часі "Рамадану" роїло ся тутв туніському місті Кайруан від правовірних ісповідників Магомета, що десятками тисяч спішать сюда на богомілєпрощу. Перед французькою окупацією в р. 1881 мурів того святого міста не смів переступити ні оден дяврчужинець, не ризикуючи житям. Нині не то само місто, але найсвятіша із його святощів — мошеямечеть "Dimaa Sidi Okba", або велика мошея, приступна для чужинців.

Всіх мошей і молитовень в Кайруані поверх 600 на 20.000 мешканців. При окупації в р. 1881 поклала Франція застереженє, що ся велика мошея — має для чужинців стояти отвором. Та треба увійти в душу тих вірних і фанатичних синів ісламу. Нині на старости днів, очи їх мусять глядіти на найстрашнішу кару Аллаха, як безкарно позволено дяврам ходити по святих місцях. Кайруан по арабськи "біла наречена степу" найоригінальніше із всіх ісламських міст, які нам довелось бачити. Воно заховало ще свій давній чистий орієнтальний характер, без европейських домішок; залізничного двірця і кільканайцятьох біля него будинків, що стоять осторонь святого місця, не можна брати за окрему европейську дільницю. Замітне воно ще й тим що має характер континентального міста — коли Туніс чи Сусса це приморські міста. Житє є ледви що на базарах і каварнях; поза тим місто робило би вражінє безлюдного. Тихо і пусто наче по пошести; рідко коли зачути глухий хід кроків чоловіка. Поперек улиці стрінеш лежачого бедуїнського жебрака. Ніби труп, лежить він бездушний і не ворушиться навіть тоді коли переступаєш.

Треба собі це місто уявити, в якім нема ні деревини, ні тіни, тілько розпалені сонцем вулиці, для того щоб зрозуміти, для чого не слідне тут житє вдень. Аж вечером стає на улицях рійніше.

Перед каварнею під розпятим для тіни полотном сиділи Араби при чорній каві. Деякі грали в кістки, иньші в шахи. З повагою супокійні, наче з каміня ковані. Ми переходили біля них з шумом, сьміхами і криком. Се не робило на них найменшого вражіня. Сиділи суворі, і як закляті, начеби та нагла і нахабна юрба дяврів їх цілком не обходила.

З другої сторони годі Французам відмовити сприту в веденю цивілізаційної місії. З одної сторони Франція шанує їх релігійні сьвятощі і поволи та обережно принаровлює до них здобутки цивілізації. Ся обставина як з другої сторони зростаючий добробут і порядок є причиною, що іслям несе накинене йому ярмо. На звиджене мошей треба дістати перепустку, се діло провідників. За вступ платиться. Велика мошея славна передусім як чудотворна для бездітних подружий. Чудом вона тут станула. Давно на тім місци був дикий, неприступний ліс, повний гадюк, скорпіонів і хижих звірюк. Складаєся вона з величезного подвіря обведеного довкола муром і колюмнадою і властиво молитовні. В час богоміля подвірє се поміщує кілька тисяч прочан. Ціле вимощене камінними плитами і видно кілька шийкуватих вузьких отворів. Се цистерни з водою в підземних збірниках, а сими отворами черпають воду. Входимо до молитовні. Перше вражінє прикре, пригноблююче. Будівля розмірно до своєї обшири заниска і плоска, і мало в ній світла. Мрачно, понуро. Молитовня ся се чотириугольник, який ділить пятьсот марморових і порфірових колюмн на 17 нав — а над кожною навою розпинаєся по 8 мавританських луків. Можна отже уявити собі яка вона величава. Майже весь матеріал колюмн походить з руїн Картагіни [Карфаген]. Підлога з камінних плит, вся покрита матами, на котрих вірні сідають. Провідник поучив і просив нас, щоби ми на мати сі не ставали. І дійсно. Два служанці відкрили мати куди ми мали й переходити на довжину і ширину мошеї, і тілько сим коритаром ми ішли; а коли хто необачно наступив на мату, в сю мить прибігав Араб і просив уступити. На лици у нього слідний був прямо біль, що нога дявра наступили на святу мату. Розуміє ся, що таких случаїв неосторожности було 2 чи 3 бо всі ми ступали дуже обережно, щоби не ображати їх почувань. В середині стіни, містить ся "Міраб". Є це невеличке заглубленє, рід ніши в стіні, виложене мозаїкою, без ніяких впрочім прикрас, лише написом золотою в арабській мові: "Один Бог — Аллях, а Магомет його пророк".

По люнчу пішли ми приглянутися найбільшої атракції кауруанській — виючим дервішаммусульманський чернець. Се, що нам тоді довелося видіти хиба не забуде ніхто до смерти Запровадили нас до невеликої мошеї де вже кругом заставлені були лавки і крісла. Ледве ми розмістилися, увійшли дервіші Перші увійшли музиканти. Розсіли ся на застелених матах і стали строїти інструменти: прищавки, трубні, вид якоїсь тарантелі. За ними явилися властиво дервіші: опарені, суворі, аскетичні лиця і уставилися рядом на краю мати. Музиканти затягнули сумовиту, до зденервованя однотонну арію на своїх дивних інструментах, приспівуючи горляними захриплими голосами. В мошеї зробилося глітнолюдно і парно, бо навкруги нас стовпила ся юрба цікавих.

Нараз робиться слабо. Піт зрошує чоло. Старий сідобородий араб підходить поволи до иньшого, хватає його цілою силою за голову і силою, брутально відкриває затиснутий судородно рот і втискає між зуби кусник заліза, щоби зуби назад не стиснулися. Тепер підходить араб у котрого в руках кидаєся скаженілий скорпіон і втикає сего скорпіона в роззявлений рот молодого дервіша, котрого сідобородий араб все ще тримає за здригаючу голову. Миттю виймають йому з рота встромлене зелізо, а молоді сильні зуби дервіша з нелюдською скаженілістю вїдаються в скорпіона і тнуть живу гадь живцем. Бідна звірина в обороні житя метаєся, здригає безпомічно — але білі зуби раз по разі в неї вжираються. Ось і вже по скорпіоні. Молодий жрець погриз його живцем і проковтнув, одна лише відкушена небачно нога упала на мату.

Сцена при якій найсильніші нерви подаються. Пані С. жінка адвоката мліє, її випроваджують, а за нею часть наших. Лишається нас кільканадцять осіб, що мов загіпнотизовані і приковані сидимо занадто обезсилені щоби встати і втекти.