"Самостійне королівство київське". Проєкт німецького канцлера Бісмарка

<p>Отто фон Бісмарк (1815 &mdash; 1898)</p>

Коли галицька молодіж 1900 р. поставила ідею Самостійної України як найдальшу ціль усіх наших стремлінь то піднялася бистра хвиля старих Рутенців проти такого сьмілого пляну, виставляючи на яв свою повну іґнорацію і недостачу широких горизонтів у провідників, що накинулись мокрим рядном на "горячі" голови молодого покоління. Тим дивніше воно, що саме ті старі патріоти були сьвідками проголошеного перед 12 літами проєкту самостійного королівства київського, що вийшов з найблизчого окруження найбільшого мужа стану ХІХ століття, творця величі Германії, канцлєра Бісмарка. 

Та знов за 12 літ від віча академічної молодіжи, що поставило ідею Самостійної України — перейшла ся ідея в програму усіх партій галицьких і закордонних і сталася основою всіх стремлінь нашого життя партійного, але завдяки історичній конечности стає на наших очах ся ідея — одним з найпекучіших питань Европи в ХХ столітю.

І саме з нагоди грози війни Австрії і Пруссії з Росією в 1888 р. написав се з понуки Бісмарка фільософ німецький Едуард Гартман автор твору "Die Philosopie des Unbewusten""Філософія несвідомого", за якого теорією про внутрішню кольонізацію Німеччини пішов зелізний канцлер, а на наших очах нищить німецьке правительство польський елемент на Познанщині. Той Едуард Гартман помістив з поруки Бісмарка проєкт самостійного королівства київського в берлінській часописи "Die Gegenwart", розбираючи становище Росії в Европі.

Головною тенденцією Гартмана поставити доказ, що Росію для убезпеченя прочої Европи належить конче поділити. Основою сего поділу можуть служити географічні і етнографічні відносини европейської Росії. Після них Росія дасть ся поділити на три части. Перша йде по лінії Висли і Німана, заселена елементом польсько-литовським зі значною примішкою німецького елементу, друга сягає від Дніпра по Двину західну, опирає ся на сході о Дон і Волгу, а є заселена виключно українським елементом; третя за Доном і Волгою, заселена елементом великоруським себто московським.

<p>Едуард Гартман (1842 &mdash;1906 )</p>

"Наколиб — каже він — европейська Росія утратила нині Фінляндію і всі землі на захід від лінї поведен і від Нарви по море Азовське взраз з 36 міліонами жителів т.є. Польщу, Литву, Білорусь, Естонію, правобережну Україну, то все таки лишилась би навіть по тім обмеженю, первостепенною державою з 52 міліонами жителів і могла би дальше довершати свою цивілізаційну задачу в Азії та удержувати звязь між Азією і Европою".

Области рік Дніпра, Дону (а навіть вже тепер Волги), заселюють Українці і Білоруси, піддані під вплив Великорусів. І в тих областях бачить Гартман основу до окремого Київського Королівства з населенням 18 міліоновим1888 р., яке посідало би услівя самостійности. А в успіх обмосковщених земель заселених Українцями Гартман не вірить, бо процент Великорусів в українських і білоруських губерніях є за малий для такого діла. Українці, а в части Білорусини, мають в масі свого люду висшу культуру, як Великоруси, бо мешкають на території, де схрещувалися впливи геленські, перські, арабські, візантійські і західно-европейські. Правда давніше при заборах національне питанє не мало ваги, а нині національність є основою держав. Завойовник мусить дивитися, щоби не прилучив елементів противних сути своєї держави, я се сталося з прилученєм республиканської України до абсолютної Москви.

Напір Росії на захід уважає Гартман неприродним, бо тоді неминуча війна, в якій вкінці мусіла би Росія вийти поражена. Тоді Европа мала би новий клопіт з російським анархізмом. Не лиш Поляки, Шведи, Українці і Румуни надіються користи для себе з великої війни з Росією, але і в самій Росії є тілько невдоволених, тілько мислячих голов.

А тоді треба її розібрати в сей спосіб: Фінляндію віддати Швеції, Бессарабію Румунії, Естонія, Лівонія, Курляндія і Литва з Жмудею утворили би самостійне балтійське королівство з німецькою перевагою, евентуально під протекторатом Німеччини. 

Аби підірвати Росію в самих основах, то знов мусить ся утворити окреме самостійне Київське королівство, евентуально під протекторатом Австрії. Як бачимо, німецький фільософ Гартман подав розвязку великого проблєму східньої Европи завдяки глубокій інтуіції Бісмарка, який не знав мабуть, що до його пляну дають гранітну підставу економічні і політично-національні відносини України, що набирають в останнім десятиліттю рішаючого значіня в розвязці того проблєму.

Як бачимо, зазначив німецький фільософ Гартман границі київського королівства по замислу Бісмарка, обіймаючи тільки Правобережжя і Білорусь в одну державну область українського народу, що числила тоді1888 р. 18 міліонів людности. Але Українці видвигаючи ідею самостійної України не можуть поминути й Лівобережа, як території заселеної своїми земляками і мусять стреміти до визволеня усего краю, що нині розуміємо під назвою Україна.

Завдяки плодовитости нашого народу і його експанзії на схід досягла ся територія аж до Кавказу і Каспійського моря, заливаючи постепенно береги Волги, та перекидається вже на Закавказє, себто в давню грецьку Кольхіду.

В нинішних обставинах Україна обіймає 850 000км.кв. і має 35 міліонів компактної людности. Та не завдяки самому стремлінню української суспільности до визволення питанє самостійного королівства київського стане одним з найперших і найважніших проблємів Европи по розвязці балканського питання, але завдяки незвичайному зростови української промисловости і економічному значінню сеї території в житю Східньої Европи.

Територія України була все рішаючим чинником величі держав, що творилися на Сході Европи і поперемінний перехід України до Литви, до Польщі, до Росії рішав ведикодержавне значіння і експанзію за порядком кожної країни. Переходом України від Литви до Польщі пересунулась велич до Польщі, а прилученє України до Росії і зробило з неї кольоса. Та коли у давніших відносинах рішалу ту вели положеня України над одинокими морями і незвичайна плодючість почви — то в нинішніх обставинах крім сих двох чинників прилучується зростаюче богацтво робочих рук і незвичайна обильність мінеральних плодів, що находяться на території України. 

І най будуть капіталісти українських фабрик бельгійської і французької народности під не знати якою опікою центрального правительства, то все таки у них буде мати перевагу інтерес України і вони будуть стремліти до визволення її з тягарів на користь центральної Росії враз з місцевою людністю. 

Бо централістична Росія переводила найбільше водних і зелізних доріг до центрів великоруських себто до Петербурга і Москви, більш половини усіх капіталів помістила в двох столичних губерніях, щоби пособлювати промисловий розвій центрів через лекший кредит, — а щоби загальмувати розвій України на користь Москви, призначила за перевіз товарів до балтийських портів меньшу ціну, ніж до портів чорноморських і азовських.

Завдяки опції московського правительства в центрах розвинулася ткальна і залізна промисловість, то правительтво дбало про те, аби не пускати до Росії сих товарів з чужих країв, а заграниця взамін за се накладала ще більші податки на вироби українського сільського господарства. З такої господарки виходила шкода найбільше для України.

Україна для Росії є не тілько житницею збіжа, але магазином мяса, зеліза, угля, цукру, срібла, глини, нафти, солі і сих товарів доставляє Україна Росії, тільки, що без України Росія сталаби великим містом, в якім застрайкували би пекарі, різники, продуценти цукру і загалом всі доставці найконечніших продуктів поживи. Не згадуємо про се, що обірвав би ся капітал 45% податків з України, які з неї стягають на покритє державного довгу Росії, а який зроблено не в її інтересі, а в інтересі централістичної московської народности.