Різдво куреня УПА "Месники ". Спогади бійця

Різдво 1945 року — це було перше Різдво, що його доводилося мені проводити в умовах большевицької окупації. Населення українських земель вірне прабатьківській традиції, і в тих непевних відносинах коли ще світова війна була у розгарі і коли не знати було що принесе не тільки наступний день, але наступна година, готовилося щоб гідно провести Різдвяні свята. 

Але цього року була одна різниця в підготовці до святкувань, Українське село мало святкувати, воно мало влаштувати теж і для своєї молодої революційної армії — УПА, з якою майже кожна хата була пов’язана, і то дуже тісно. В УПА був то батько, то син, то донька, то брат, то суджений. В УПА були ближчі і дальші друзі і приятелі, з якими доводилося перебути не одну радісну і не одну сумну хвилину.

І очікуючи святвечірньої зорі, кожний думав про те, що там "роблять в лісі"? Як їм доведеться святкувати? Як мій батько, син, брат, милий? Ніхто нічого не знає, а тільки може здогадуватися.

Богу приходиться тільки дякувати — думає кожний, — що зима в цьому році легка, що снігу, того найгіршого повстанського ворога, немає. Для наших "лісовиків" — знаменитий час для боєвих операцій. 

В станиці "Ненаситець" організаційні зв’язкові і група вісім дівчат роздумають над тим, як би то найкраще влаштувати свята для наших вояків. Підготовка різдвяних подарунків і їх транспорт до станиці "Лободи" — не легка справа, коли довкруги ворог. Інакше там в "бандерівській столиці" (так називали большевики підлісні села), куди ворог не має такого прямого доступу і де повстанці перебувають в кожній порі дня. Ще краще в "Телепах", де постійно квартирує і находиться районовий провід, де магазини куреня "Месників" к-ра Залізняка, який зі своїми двома відділами перебуває в недалекому лісі в досконало влаштованому військовому таборі.

Табор УПА. В лісовій гущавині, стратегічно добре розположений, звідки на випадок наступу переважаючих ворожих сил можна успішно відійти. Забезпечений багнами, має розбудовані боєві становища, получені між собою стрілецькими ровами, зі землянками для поодиноких роїв. Такий табор — це повстанська твердиня.

Недавно сюди прибув один з відділів. Досі перебував він в "Наполегоні", де мусів витривати час переходу фронтів. До табору довелося пробиватися з боєм і до того так маневрувати, щоб успішно відорватися від ворога і не напровадити його на табор.

Свят-вечір в таборі пройшов гарно в родинній атмосфері. Довколишні місцевості подбали про своє військо і щедро його обдарили. Не маючи підстав для якихось побоювань, командир частини дозволив стрільцям пробратися до сіл і там посвяткувати, але поворот до табору за наказом не пізніше 6-ої години ранку. З відвертими раменами вітали нас в селі, запрошуючи оставатися на цілі свята. Але нам було годі. Пробувши в гостинних господарів декілька годин і поколядувавши, ми повернулися на світанку до свого табору.

Різдво заповідалося гарно. Снігу далі не було і щойно перед вечером зачало хмаритися. Ніччю з 7-го на 8-го січня впав сніг. Ранком перед годиною восьмою табором сколихнули кулеметні черги. Устійнено відразу, що бій в присілку "Телепи"… Командир зарядив гострі поготівля і розіслав скріплені стежі. Скоро довідуємся, що більший відділ МВД підійшов зі села З. щоб на свіжому снігу провірити сліди і їх напрям. Йшлося їм про розкриття військової повстанської частини.

В присілку ніхто не сподівався большевицького наскоку, бо досі не було випадку щоб ворожий відділ ранком розпочинав наступ, чи облаву. Якраз тоді нічна стійка була знята і на пості був тілько алярмовий, який в останні хвилини стрілами заалярмував станицю. Все ж таки большевиками вдалося окружити одну землянку де був районовий провід. Вив’язався короткий бій на ручні гранати. Частина людей прорвалася крізь ворожу заставу, але в бою впали: районовий лікар , д-р М. П., районовий провідник СБ, Чорнота-Кармалюк, районовий провідник Шрам (брат сотника Шума).

Заалярмований боєвиками, які вирвалися з окруження, командир Залізняк, негайно вислав в обхід дві чоти, які окружили большевицький загін і знищили його кулеметним вогнем і гранатами. Тільки декільком большевиками вдалося врятуватися втечею. Вдалося врятувати теж архів району, що його вже захопили були большевики.

Командир Чорнота-Кармелюк, якому кулеметною чергою потрощено ноги, ще жив, але внаслідок втрати крови його стан був безнадійний. Він і помер на руках своєї сестри.

Большевицькі втікачі підняли на ноги всю большевицьку силу. Проти нас вирушили п’ять великих загонів, які окружили присілок "Телепи" і заразом табор. Бій розгорівся на третій день Різдвяних свят. Большевики розпочали наступ біля год. 10-ої ранку і продовжували його без перерви понад дві години. Вже вечоріло і деякі наші групи пробралися з табору в глибину лісу, щоб зорієнтуватися в ситуації, як нагло знову стріли і зриви гранат і черговий наступ. Мусимо покидати табор і відходити. Командир розділяє загін на дві групи, які збирають все майно і наступом прориваємо ворожу лінію. Відходимо на дві різні сторони, на схід і на захід. Важко ранених немає і це нам полегшує відхід. 

Так закінчилося наше Різдво в 1945 році. Свята в пізніших роках були не менше трагічні. 1946, 1947, 1948, 1949 і врешті 1950 рік — скільки осталося споминів про ті дні, як боляче їх сьогодні відтворювати. Різдвяні свята в 1950 році — це були мої останні свята на рідній землі, між боєвими друзями, серед нашого народу. Сьогодні я інвалід, не знаю чи зміг би вже так кріпко держати в руках зброю, але як гаряче я хоті би ці свята проводити не тут, а ТАМ.