"Прогульки та вражіння галичан про Північну Європу". "В далекій країні білих ночей": фінські мандри Романа Голіяна

Фінляндія. 

Далека, тиха і задумана північна країна. Між Балтійським морем на півдні та Ледяним Океаном на півночі. Зліва Ботнійський залив, Швеція і вище Норвеґія, зправа Совітська Карелія, а на південному сході Ленінград. З фінляндського Віпуріісторична назва російського міста Виборг, яке до 1940 року було другим за величиною містом Фінляндії до Ленінґраду всього година їзди залізницею. А в Раяйокі, станувши на березі фінського заливу, у погідний ранок, бачив я цілком виразно вежі червоного Кронштаду, де в 1917 р. розгорілася бунтом моряків, російська революція. 

Є тої фінської землі клапоть великий. Фінляндія більша від Польщі на кількасот кв. кільометрів. Але населення має всього 4 міліони. Воно розкинене широко по неплодній, каменистій землі, скупчилося головно над берегами моря та озер, що їх у Фінляндії 60 тисяч, крім 80 тисяч островів і острівців. 

Вже чотири місяці минуло від часу, коли я вернувся звідти. За мною поверх дві тисячі кільометрів мандрівки по фінляндських просторах, почавши з Фінського та Ботнійського заливів, аж позаполярне, підбігунове коло, де тратимо орієнтацію між днем і ніччю. 

Мої вражіння?... їх багато. Перш за все, вражіння великого, розмріяного спокою. Цей спокій вражає вас, охоплює, коли ще в Таліні сідаєте на фінський корабель, степенується, коли станете ногою на Граніт гельсінґфорської пристані, а полонює вас на фінляндській провінції. 

У Фінляндії авта не гудять, трамваї не дзвонять. Люди не поспішають. Навіть праця йде там поволі, неначе з надумою. Але у тій праці є солідність, систематика і впертість. Мовчазна завзятість, що її навчила фінів сама природа. Фінляндське населення бореться з нею вперто, видираючи їй скупі плоди, дослівно силою. На висоті 60 ступня геогр. ширини бачив я чепурні фінські оселі, де мешканці наносивши на гранітний грунт сірої землі, плекали городовину. Сказати цe нашому селянинові — реготався би. 

Фінські села?... Сіл у нашому розумінні, не бачив я у Фінляндії, якщо не брати під увагу осель ляпонців на далекій півночі. Кожне село у Фінляндії має вигляд культурного містечка. Широкі, дуже часто асфальтовані вулиці, биті, гладесенькі як стіл дороги, електричне освітлення. Домики майже виключно з дерева, мальовані на білий та цеглястий колір, з фіраночками та квітками у вікнах виглядають як пуделочка. Коней на фінському селі обмаль, льокомоціясукупність рухів майже вся змоторизована. Дуже багато роверів. Село живе здебільша з випасу худоби, молочарства, риболовлі, а на півночі ще й з полювання. Багато працює у деревному промислі, що тут після Совітів стоїть продукційно найвище в Европі. Саме хліборобство, хоч культура його поставлена у Фінляндії дуже високо, не всилі дати всім селянам прожитку. Висіяне сказати, що на 389 тисяч кв. кільометрів простору, Фінляндія має всього 2 міліони гектарів орної землі й то в 60 відсотках поганої. Другою перепоною для хліборобства у Фінляндї це підсоння, гірше, як у Скандинавії, хоч завдяки по середньому діланню гольфштрому воно краще, як в европ. Росії під тим самим ступнем геогр. ширини. Пересічна температура року у Фінляндії не перевищує 2 і пів ступня, тоді як у Швеції вона має 3, а у Норвегії 4 ступні. 

Нпр. дуби, що знаменито ростуть на норвежськім узбережжі аж по Осльо і Мельде, не виходять поза межі південної Фінляндії (60 ст. геогр, ширини). Вишні у Фінляндії не дають вже овочів на північ від міста Вааза, яблінки квітнуть ше, але не дають овочів поза 64 ступнем ширини. Значить більша половина Фінляндії не знає, що це взагалі овочевий садочок коло хати. Вже коло Торніо, на шведсько-фінляндському кордоні бачив я все скупіші ліси, а далі на північ, аж до Ледяного Океану простягають ся лише тундра і пустині, мохи і папороті, а лише сям-там, у місцях, що закриті від вітру, виростає карлувата береза. 

В таких кліматичних умовинах хліборобська проблема у Фінляндії стояла б просто без надійно, якщоб не те, що природа робить часом і ласкаві жести. І так, тому, що ніч у Фінляндії триває вліті дуже коротко (а на півночі 4 місяці її майже нема), земля дістає в тому часі від разу дуже багато тепла і світла. Це приспішує очевидно рістню, а вслід за тим, нпр. ячмінь дозріває у Фінляндії за 12 тижнів, підчас коли в нас потребує для цього 18 тижнів. Завдяки цій приспішеній рістні, збіжева культура доходить у Фінляндії майже до межі лісів на північ. Жито дозріває під 67 ступнем (70-тий ступінь це вже Ледяний Океан), ячмінь сягає до 64 ступня геогр. ширини. З пшеницею очевидно гірше. 

В столиці Фінляндії.

ГельсінгфорсГельсінкі, столиця Фінляндії, місто гарне, модерне. А властиво змодернізоване, бо історія його досить давня. Заснований в 1580 р. мав 800 мешканців, нині має їх 280 тисяч. Старих будинків обмаль і всі вони архітектонічно нецікаві. Зате нові будівлі величаві. Всюди ґраніт і ґраніт. Червоний, чорний, сірий. Вулиці чисті, рівні, широкі. Море з трьох сторін. Прекрасний будинок парляменту, що виглядає як атенський Акрополь (жалію, що не можу подати тут своїх світлин). Залізничий двірець, що здалеку подобає на церкву і церква у західній частині міста, шо виглядає, як залізничий двірець, або електрична стадія. Фінські архітекти люблять оперувати масивами. 

Темпо життя в місті повільне, як усюди у Фінляндії, хоч на вулицях людей багато. Фіни люблять спокій і вигоду. 

Памятаю дансінґ в Гельсінгфорсі. Оригінальио. Йду вечором, коло год. 9-тої Есплянадою, репрезентативною вулицею Гельсінгфорсу. Що зробити з часом? Вчасно ще. Бачу світляний напис на цілий фронтон камениці: "Дансінґ-Бар". Легкі тони музики лунають аж на вулицю. Заходжу. А властиво стаю перед зачиненими дверми. Стукаю. Раз, другий. Врешті відчиняє мені двері якийсь панок. Сказав кілька слів по фінськи і знову хоче зачинити двері. Не даю. Панок сердиться. Лає. Зовсім ясно, що лає. Починаю і я лаятися, по німецьки і по російська Дві мови, шо ще у Гельсінгфорсі мають вигляди, що їх зрозуміють, приходить ще якийсь панок. Штудерним воляпіком якось порозуміваємося. Довідуюся, що нема місця, але якщо я німець прогульковець, то може щось вдасться зробити. Впустили, взяли нагортку до роздягальні, посадили при доставленому столичку. Я розглянувся по салі. І це називається повно?... Кількадесять столиків, а при кожному з них одна, дві, а дуже рідко три особи. Та цеж порожньо! Що сказав би отой фінський добродій, коли прийшов би так нпр. на нашу "Молоду Громаду" у Львові. Збожеволів би. А зрештою, назагал було нудно. Час до часу підносяться пари і гуляють. Поволі, щоб не змучитися. Щось сонне лежить у тому фінському гулянні. "Фешенебл" — що виглядає в моїх очах на карикатуру. (Пізніше довідався я, що в барах треба собі замовляти місце наперед, бо з ментом, коли всі столики об саджені хочаб одною лише особою при столику льокаль уважають за переповнений і двері зачиняють. Прикрі досвіди в тому випадку мали вже нераз чужинці). 

Подібних випадків, що зродилися з незнання звичаїв і мови, мав я багато, але годі їх тут описувати хочаб з браку місця. Згадаю лише, що в Гельсінгфорсі — подібно зрештою, як і у цілій Фінляндії не знають, що таке: злодій. Не бачив я там ніодного склепу (навіть ювелірського), що на ніч зачинявся рулєтою. На двірцях бачив я валізи і клунки, що їх залишив власник у чекальні, а сам ішов преспокійно до ресторану. Подібних доказів пошанівку чужої власности, стрічав я там багато. 

І ще одно. У ресторанах подають до мяса замісць пива... молоко. 

Що знають у Фінляндії про нас? 

<p>Вілла Дракнес. Гельсінкі, 1935 рік</p>

Я звик, що підчас своїх подорожей закордон все питаю моїх нових знайомих: шо вони знають про Україну та українців?... Роблю це з цікавости, для орієнтації: яку силу має наша пропаганда за кордоном? Бувало, нераз діставав я дивоглядні відповіли (нпр. в Естонії, в південній Мадярщині, в Люксембургу), але у Фінляндії були вони просто фатальні. Україну та Ірак ставлять на рівні; нераз я довідувався, що моя батьківщина лежить у Малій Азії, або на Балкани а вже в найкращому разі на Кавказі. 

А чейже і у Фінляндії мали ми своїх приятелів, але самі не робили нічого, щоб ту приязнь закріпити. Чи чув у нас хто про визначного фінського поета Ейно Лєйна, що у своїй збірці поезій п. н. "Вапаудея Кірія", захоплений революцією народів у Росії, написав про нас у 1917 р. Людина, що вірила більше у нас, як ми самі в себе. Хотів я відвідати його в Гельсінгфорсі. І переповісти йому те все, що діялося в нас від 1917 р. Але найшов я тільки на цвинтарі чорну, простокугну гранітну плиту... Таких друзів, як Ейно Лейно, могли б ми найти більше у Фінляндії. Але треба щось у тому напрямі робити. Багато могли б тут помогти наші інтелектуальні наукові установи, що чейже листуються з наук. Закордонними установами. Зв’язок з фінськими інтелектуалістами був би легкий, а за науковим контактом, міг би прийти особистий за науковим контактом, міг би прийти особистий. На те, що Фінляндія далека і не відограє більшої ролі в європейській політиці — не треба зважати. Треба тямити, шо ця країна має спільний кордон із Совітами і до нині не відреклася Сх. Карелії, великої фінської країни, що простягається від озера Онєгі та ріки Свір аж до Північного Океану. 

А зрештою, чи повинні існувати якісь межі для нашої національної пропаганди у світі?...