"Прогульки та вражіння галичан про Північну Європу". Подорожні враження про Норвегію Володимира Левицького

Берген.

О півночі з 19 на 20 липня відбив наш корабель з Копенгаґен і через Ерезунд вузьким проливом попри береги Швеції вїхав на широкий Катеґат. Вполудне минули ми ріг Скаґена, кінець Ютляндії, шо довгим піщастим клином розділює Катеґат вод Скагеррака та виділили на неспокійні води широкого Скаґеррака. Ця морська дорога завсіди дуже неспокійна, бо тут ломляться з собою струї балтійського та північного моря: хвиля починав кидати кораблем; крик і зойк мев, що вічно кружать за кораблем та над ним, свист вітру, скрипіння корабельних линв та безконечне голосіння моря викликує неспокій у душі людини. шо вперше виїхала на безкрає море.

Корабель Іде понад найбільшим морським Бинтаршдем; тут кільканацять літ тому, 31 травня і 1 червня 1916 р. зустрінулися з собою дві найбільші морські сили світа, Анґлія та Німеччина, перша під проводом адмірала Джеліко та Бітті, друга під проводом Шера та Гіппера. І одна і друга сторона приписувала собі побіу; всеж таки Анґлія втратила понад 7.000 люда та понад 160.000 тон, а Німеччина лише 2.800 люда та 60.000 тон. А тепер те все, і люди і кораблі, лежать спокійно на дні моря, а кораблі, що перепливають серед данцінґової музики це сумне місце, давно вже забули про ту страшну трагедію, якої другої не знає історія світа. 

Та коли Скаґеррак уже був доволі неспокійний, то північне (німецьке) море розгулялося у ночі надобре; з веселої, розбавленої публики стала громада блідих, знесилених людей, а крики та зойки помочі та рятунку лунали цілу ніч на кораблі. Даремне: Позейдон не пускав людей до себе без оплати! У міру, як на обрію почав рисуватися беріг Норвегії, море почало ставати спокійніше, а коли вкінці вже під проводом норвеського капітана-пільота корабель вїхав у захищений бергенський фйорд, стало цілком спокійне. 

У глибині фйорду під високими, зеленими горами виринуло амфітеатрально положене друге місто Норвегії Берген; та вже довго-довго, заки ми причалили до пристані, видно було щораз частіше поодинокі оселі або й домики, з дерева оригінальної будови та стилю, всякі фабрики, а на кілька кільометрів перед пристаню білі, збірники ропи вид характеристичний для всіх норвеських портів аж до Гаммерфесту. І нічого дивного, бо ціла торговельна фльота Норвегії одна а найбільших на світі, послугується або парою або моторами; вітрильників ніде не стрічаємо поза данськими водами, де ще трапляються справжні вітрильні вслитні, на три, чотири, а то й більше щоглів. 

В полуднє 21 липня причалюємо до моря в обширнюму борґенському порті, де надбиралось багато великих і менших пароходів, головно під стягом Норвегії, червоним зі синім хрестом, обрамованим на біло довкола. Висідаємо з корабля без ніяких перепон; чи то зі сторони поліції чи митних урядовців та окружені юрбою, що роздає всякі анонси та пляни міста, подаймося на вулиці Берґену. Старе ганзеанське місто, що мас майже тисячку літ життя, стало нині найбільшим портом Норвегії, а щодо скількости населення (100.000 мешк.) другим містом після Осльо. Положене мальовничо під високими зеленими горами вдирається у море довгим язиком і славною метеорольоґічною обсерваторією, а завдяки добродійній гольфовій струї мав гарну рістню, хоча лежить уже поза 60° півн. ширини. При самому порті находиться найстарша частина міста (т. зв. німецьке побережжя), ще в часів Ганзи, що складається з деревляних домків дуже давньої конструкції, обернених нині на портові склади. Частина міста поза пристаню, де зосереджений увесь торговельний рух з великими базарами риб — цілком європейська. Гарно вдержані парки, де квитують квіти, які в нас давно вже відцвіли, великі будівлі, як біржа, залізниця, почта. обширний театр, музеї — це все робить з Берґена уповні сучасне європейське місто. До дайте до того трамваї, автобуси, линвову залізницю. та один із найгарніших залізничні шляхів Европи, що лучить Берґен з Осльо, 1 до того надзвичайну чистоту вулиць, що так сильно відбиває в скандинавських містах вод наших брудних, занедбаних навіть столичних міст, та чемність. з якою мешканці поводяться із вами, а тоді збудиться у вас рефлексія, чому у нас навіть у таких великих містах, як Станіславів, Перемишль чи Дрогобич, нема дотепер ніяких засобів комунікації, а поза двома, трьома вулицями бруд та неохайність. Правда, тут нема того елементу, що витиснув таке тавро на життю та культурному й естетичному вигляді наших міст. 

Крім славного ганзейського, зоольоґічного та історичного музею є тут і гарний ботанічний сад, стара коронаційна саля перших королів Норвегії, кілька цікавих костелів і кілька памятників. І вони, як у Копенгагені, вдержані в зеленому бронзовому тоні; одначе коди памятники в столиці Данії радують око своєю легкістю та ніжністю в викінченні, то памятники норвеського золота в тяжкі непропорціоняльні, грубі. Може це тому, що норвежці, як нащадки давніх вікінгів, люблять кремезність і силу, може цей тип спричинений диким типажем фйордів та гір, що складають Норвегію. Та коли бачу памятник такої субтельної людини, як уроженця Бергену великого Ґріґа, як на цоколі стоїть низький кремезний атлет із великого головою, втисненою в рамена, що в його вигляді нема нічо духового, або анальоґічну фіґуру великого Бєрзона біля гарного театру, чи поета Гольбсрга, чи навіть ту криницю Вігелянда в берґенському парку, то мимохіть приходить мені на думку, що таке залюблення в грубих формах є певно рисою норвеської душі. Бо і деінде бачити можна те саме; св. Оляф у Нідарос — це справжній вікінг, що з високої колюмни глядить на норвежців, яких силою зробив христіянами, а навіть ніжний математик Абель, що помер у 27 році життя на чахотку, удостоївся в Осльо памятника, де вображений як молодий атлет, що поборює якісь потвори. Може дещо відходять віл того шабльону фігури адміралів та завойовників. 

Та ці сторінки норвеської психіки забуваєте, коли берете під увагу цілість міста, його чудове положення, прегарну ніжну зелень без сліду порошинки, таку гарну, що можна її вважати типовою для цілої Норвегії, коли уявляєте собі ту величезну культуру, яку сотворив цей не сповна3-міліоновий нарід, серед скель, серед вічної боротьби з морем, у країні, де існує пошанування закону та чужої власности, де нема анальфабетизму, де телефон став загальним надбанням усього населення, та де емігранти зпоза моря пересилають великанські суми на всякі національні та культурні діли. 

Прегарною линвовою залізницею, довгою на 850 метрів, вибираємося на гору Флеєн (Flölen) 800 метрів високу. І тут находимося відразу перед такої нам дорогої карпатської сценерії. На каміннях росте наш таки жереп, квітнуть наші дзвіночки побіч чужих нам квіток, за нами скелі Бляманду, що так нагадують нам Ґоргани, а чудовий воздух розширює наші груди. Та вистаче глянути вперед, щоби пригадати собі, що ми в Норвегії. В глибині перед нами місто, що вдирається глибоко в море, пристань для великих кораблів та друга для яхтів та спорту, прегарний берґенськнй фйорд перед ними, а далеко-далеко кольосальннй гардаґенськнй фйорд, що крутиться гадюкою серед ледняків та скель – це вид, якого даремне шукати навіть у Швайцарії, такій славній різнородними поетичними краєвидами. 

На горі, при кінці залізниці в ресторан та крамниці, де дівчата у народніх строях продають усякі памятки, а перш усього шкіри та футра. Бож Берґен — це не лиш головний порт на риби, але і на футра та шкіри. Чи то в магазинах міста, чи в крамниці Флеєн побачите таке богацтво шкір, як ніде у світі: і полярного медведя і тюленя і рена і срібного та синього лиса, а все те навіть на польську валюту (півтретя разів слабшу як норвеську) дуже дешеве. Та коли згадаєте собі, що мито за ті чудеса буде певно кількакратно більше, як сама ціна шкіри, то відійде вам скоро охота до купна і з жалем ховаєте мошонку. 

Надходить вечір не вечір, бо тут починаються уже білі ночі; вертаєте до міста, переходите ще пару разів його вулиці та йдете на корабель лагодитися до дальшої, далекої дороги. 

У фйордах Норвеґії.

Глибоко в скандинавський масив врізується океан довгими, вузькими заливами, фйордами (фюрами, як кажуть норвежці). Від моря широкі стають вони чим дальше щораз вужчі, щораз дикші, щораз то більше розгалужені. Довгі на сто і більше кільометрів, обрамовані стрімкими, майже прямовісними скелями, з яких падуть у море численні водопади. 

Денеде на горах вічний сніг або сипі ледняки; тут і там дика, нага скеля міняється з гарнозеленим лісом або гарною сіножаттю та морогом, а в таких місцях найдеться зараз огрядна хатина або оселя, а де пригоже місце, то й містечко, захищене від вітрів та зимна. А що в ці вузькі проливи входить тепла вода гольфової струї, то — де лиш це можливе — розвивається буйна рістня в таких географічних ширинах, де в Лябрадорі або Ґренландії є вже вічна зима, сніг та лід. Додаймо до того довгі білі ночі короткого літа, а від бігунового кола на північ постійний день, коли то сонце не заходить, теплий, то не горячий подув вітру, що несе на корабель усі пахощі спішених весняних квітів золеного збіжжя і свіжо скошеного сіна, та ту непорочну зелень, таку характеристичну дія краєвиду Норвеґії, то зрозуміємо всю велич і красу, що стягає літом тисячі туристів у ті чудові фйорди. Дикі, бездеревні, численні острови та скелі-шери замикають вхід у фйорди і коли на океані розбурхані хвилі кидають кораблями на всі боки та переливаються через чердак. а вітер свище в линвах та щоглах і скидає з ніг, то в фйорді тихо-лагідно та спокійно. 

Чудове тут море; раз сонце, що вічно стоїть над овидом. красить хвилі золотим блеском, то знову море ясніє сріблом гранатом опалем, зеленю та селедином, а при цьому таке спокійне і гладеньке, що в ньому немов у зеркалі рисуються обриси довколишних гір, лісів, та осель. За кораблем тягнуть тисячі мев; з криком кидаються вони на найменший кусник поживи, що паде в море, скиглять, бються, зойкають та сміються, так, що крик їх щораз прошибає аж до костей. А там дальше на північ, то й скількість пташні більшає; усяких нурків, качок, ейдердунів вже не тисячі, а міліони; нурки бігають по водах та ледви доторкають поверхні, а за хвилину вже пірнули в глибинах на кільканацять або й більше метрів. А яка безліч усяких морських живин у тих морських безвістях, що у фйордах глибші нераз і над тисячу метрів; стоїш при бурті корабля і не можеж очислити тих усяких медуз та ямочеревників, прозорих мов ґалярета, жовтих, синіх, фіолетових, червоних. Час від часу виринає з моря великий лоб; це або дельфін або тю лень, що шукає у фйорді поживи. А вже най більше життя у тих проливах, коли раннюю весною їдуть тут цілі лави у мільярдах риб та коли починається рибацький промисел. 

Шери, що замикають фйорди — дикі фантастичні скелі; деякі з них нагадують завороже них у скелях лицарів або якісь замки. Та най більше з них підходять під той тип, про став вихідного точкою відомого "Острова тюмерптих" Бекліна. А коли глянеш на високі, дикі гори, покриті снігом та ледняками, що виринають ізза фйордів, коли при різному нічному освітленні краска їх стане сіра або чорно-фіолетова, то зрозумієш, чому в тих сторонах Скандинавії повстала Едда і міт про Одіна та його Вальгалю, зрозумієш, чому із літнього сонця зродився Сіґурд-Зіґфрід та ціла дика, та така фантастична норманська мітольоґія. 

З Берґен відплив наш корабель 22 липня і за пару годин в'їхав у суворий, найдовший (на 190 км) фйорд Норвегії Сонє (Sogne). Не буду тут малювати усяких подробиць цього фйорду з його оселями, землянками – така маса з усіх фйордів затирається у памяти скоро та легко витворює хаос. Пригадую собі лише дві прегарні сценерії, мальовничо під ледняком положене в затишнім збігові купелеве заведення Бальгольм та велику статую мітичного героя Норвегії Фрідйофа, здвигнену колишнім цісарем Вільгельмом ІІ в найкращому місці фйорду. І тут приходить мені на думку дуже несправедливий осуд про того .володаря, що в дійсности був артистом, що відчував красу природи та мистецтва, що давав почини до таких величавих творів, як статуї Ахілля на Корфу, а Фрідйофа в Норвегії, та що рік-річно в норвезьких фйордах шукав краси та поезії природи. 

Коли Сонє дикий та непривітливий, то слідуючий фйорд, де ми зупинилися наступного дня, а саме фйорд Мольде та Ромсдальс, повний життя, радости та сонця. Маленьке містечко Мольде недармо названо "містом квітів". Тут повно городів, прегарна рістня (63° півн. широти), а по другім боці фйорду, що тут широко розлився, виринає могутня панорама сніжних верхів гір Ромсфальсфйорду та Ондальонезу. 

Пливем то безконечним океаном, що продираємося поміж шери вузькими проливами щораз дальше на північ, Під 65° півн. широти минаємо містечко Рервік, де вперше в житті бачу кораблі, для ловлі китів, а вкінці над раном 24  липня перерізуємо північне бігунове коло і пливемо вже звідсіля ладовим океаном. На корабелі, входить Нептун з усім своїм штабом; бо хоча на океанах моряки святочно святкують переїзд лише через рівнин, одначе поляки, що вперше найшлися та далеко на півночі під польським стягом, не можуть залишити нагоди для своєрідної маніфестації. Тож мусіли бути і характеристичний обряд хрещення й купелі в басейні з морською водою, роздача дипльомів морського хресту з тризубом у горі, з патріотичною альокуціаю в долині, а на кінець маскаради та данцінґ. Ця пошесть сучасної корабельної їзди.

***

Море та фйорди, дикі гори та ледняки, безліч островів та скель а цілим ланцюхом морських маяків, неврожайні скелі та дснеде зелені сади серед фйордів з червоними поверховими деревляними дімками та білими віконницями, кілька міст та містечок ось і вся Норвегія, що тягнеться вузьким клином з полудня на північ яких 2000 кільометрів. Лише на полудни цей клин розширюється до 400 км., на півночі подекуди ледви на милю широкий. 

На тім довжезнім неврожайнім клаптику землі, що з заходу омивав його добродійний Гольфштром, замешкав старий нарід, що мав ледви 2 міліона людей, та який в нині одним є одним з найкультурніших народів світа. Сувора природа приневолила старих його предків вікінгів шукати долі, там, де одиноко її могли найти на океані. І ці сміливі вікінги вже в 9 столітті окольонізували Ісландію і далеку Ґренландію, а навіть на 500 літ перед Колюмбом відкрили Північну Америку (Вінлянд), а в середніх віках як нормани непокоїли всю Європу, і західну і південну з Україною включно. 

Нині норвежці закинули воєнні походи, а навіть без такого проливу крови розійшлися добровільно і в мирі 1905 р. із шведами, що з ними були ціле століття звязані персональною унією. А проте цей маленький нарід мав одну з найбільших торговельних фльот світа, його червоний стяг з синьобілим хрестом лопоче по всіх закутинах океанів, а весь китовий промисл Антарктиди зосереджений нині в його руках. 

Та не лише економічно сильний нині цей демократичний нарід, що не зазнав страхіть світової війни. В Норвегії нема анальфабетів, а зате в першорядні автові дороги та люксусові залізниці, а телефон і телеграф найдете в найдальших закутинах краю в кожній хаті. Тут ще проводять у практиці засаду, що чужа річ свята, тож і вязниць не треба. Тут, як і в Данії, гігієнічні урядження кращі, як деінде в Европі, а смертність менша.

І не забуваймо, що моряцька маленька нація внесла великий вклад у вселюдську куль туру. Вона дала світові Едду, Ібзена, Берсона і Гамсуна та десятки інших великих письменників та поетів, вона дала безсмертного Ґріґа і Віґелянда і мистців архітектури та техніки, учених тої міри, як лінгвіст Оляф Брок, математики Абель і Лі, метеорольоґи Мон та Бєркнес, астроном Штермер, та таких подорожників, як Нансен Свердруп та Амундсен, що заткнули норвеськиа стяг на обох бігунах землі. А коли в Росії та Україні настав голод і почалася еміграція, то Норвегія перша за Нансеном дала почин до великої акції підмоги, а як треба було рятувати погибаючих у ледах італійців, то великий Амундсен не пожалував свого життя. 

А тепер ця здорова, мужицька нація мав великий голос у Лізі Націй, а представник 2 і півміліонового норвеського народу є головою комісії, що має вирішити жалоби трицять-міліонової великої, але не свобідної нації. 

Бо про життя нації і її вальори для культури та про її свободу рішає не скількісгь одиниць, а лише залізна воля, енерґія та свідомість і любов свободи, ті риси, що є основними прикметами нащадків колишніх вікінґів.