"Прогульки та вражіння галичан про Північну Європу". Мандрівка Лева Рудавського до Копенгагена

Спокійне море. — Вид пристані. — Вуличний рух і його рівновага.

1-а год. погідного червневого пополудня. 

Останній протяжний свист корабельної сирени і невеличкий, але гарно оборудований корабель „Ґданьск" повагом віддалюється від Ґдині. Чим дальше на морі тим холодніший вітер, підсилюваний розгоном корабля змагається, туристи розміщуються коло столиків горішнього чордака, глядять на сіріючі береги Гелю, тай з острахом ждуть з антідотами в кишенях та торбинках: цитринами, плящинами коняку та вина — перших познак морської, недуги. 

<p>Рекламне оголошення у газеті "Діло"</p>

Вражливіші особи, вже від першого руху корабля поблідли, чекаючи безуспішно не дуже приємних наслідків першої прогульки. 

Непривітний Балтик на цей раз відпочивав. Легенькі хвилі перебігали по поверхні води, але не могли зрушити рівноваги корабля. Пророцтво, що хитання корабля пічнеться аж на повнім морі, цим разом не оправдалося і найбільш боязкі побачили, що покищо треба зріктись повноти вражінь морського плавання. А тимчасом корабель сміло поров спокійне зеркало моря і творив довкола себе піну прегарної шмараґдової краски, а позаду себе лишав темну смугу, де на довгім шнурку пропелер крутив маленький механізм, що вказував скільки миль проплив корабель, та з якою скорістю. 

Дивне вражіння охоплює людину, коли корабель виплив на повне море. Як далеко сягне око — вода, вода і вода. Дальше вода потапаючи в мряці зливається з обрієм і небом. Подібне вражіння маємо, коли перший раз входимо на верхи Чорногори. Довкола гори і гори. Ріжниця в тім, що по морі всюди одноманітність, у горах скрізь ріжноманітність краєвиду. 

Захід, як і схід сонця на північніх морях мабуть не грішать багацтвом та яркістю красок. Море темної краски не в силі відбити прегарних відтінків заграви, що йде від заходу чи сходу сонця. Вся краса сповита в мряці тратить на своїй яркости і набирає якогось легко притишеного відтінку. 

Вечором, після заходу сонця щораз густіша мрака налягає на море і на 100 метрів вже нічого не було видно. їдемо як у молоці довкола біло. Сирена гуде невгаваючи, сповіщаючи принагідні кораблі, що пливемо. В такій мраці зударитися з іншим кораблем мабуть дуже легка справа. Після півночі мрака щезла, а коло 3-ої год. почався схід сонця. Над ранком коло 5-ої год. зарисовується по правім боці земля. Це Боргольм — прегарний скелястий острів. 

Море видно рішило і другий день відпочивати, бо ми спокійно пропливаємо через Зунд і після 2-ої год. пополудня виринає на обрію величезна пристань з усякими новітніми уладженнями. Це Копенгаґен. 

Далеко ще до берега підпливає до нашого корабля велике човно з охапками якоїсь морської трави по боках. Пільот урядовець порту (звичайно вислужений капітан) перескакує з човна до корабля, обіймає провід і веде корабель до порту.

Причалюємо по 3-і й год. попол. до Тольдбод біля Кастеллєт у Копенгаґені. Недалеко звідси відома з видівок Копенгаґена фігура русалки на камені, на березі моря, а далі прекрасний парк поперерізуваний каналами, який окружає Кастеллєт і цитаделю. Тут находиться славний водограй Ґефіон Спрінґвандет. На верху третіх каскад, по яких спливає вода  — стоїть чудова група орача з чотирома волами. Не маючи змоги подати світлини, шкода намагатися описати цей водограй. Перед ним можна просидіти багато часу, щоби доволі налюбуватися композицією, експресією руху і побічними фігурами, та ефектами струй води. 

<p>Рекламне оголошення у газеті "Діло"</p>

Копенгаґен з 800.000 населенням робить своєю розлогістю вражіння кількаміліонового міста. Рух величезний: трамваї, авта, а передовсім хмари роверів вештаються по всіх усюдах. Начеб таки кожний, хто живе в Данії їздив рокерами: старі, молоді, мущини, жінки, діти, багаті, бідні. Не рідко стрічається багатовікових бабунь, які свобідно. Поруч з молодшим поколінням маневрують на ровеоах по асфальтових вулицях міста.

А вже просто по мистецьки вміють данці навантажуватп ровери. Гори ріжного товару возять на них, тай ще й самі сидять. Ровери всі з високими ручками, так що сидиться на них випрямившись, данці не їздять як у нас вперід головою, з руками десь у середині переднього колеса. На кожнім вільнішім місці є дні шини а простим уладженням, де можна скісно заткнути переднє колесо, а що тих стійл ще замало, то всюди бачимо гори роверів майже однакового вигляду, що ждуть без догляду на своїх власників, які тимчасом пішли полагодити свої орудки, або працюють у фабриках чи урядах. Ніхто не боїться, що аматори чужої власности заберуть їх майно. Уявім собі на хвилину таке у Львові, або де інде в межах нашої і сусідніх земель... Якби таке власникові роверу у нас лише приснилося, то негайно зі страху пробудився би. 

Так само як ровери, чекають терпеливо авта, часто навантажені і вози без ніякого догляду. Як у нас здержують у великих містах рух піших, щоби могли проїхати авта, так у Копенгаґені задержують на хвилину рух перед хмарою роверів. Рух цей не зменшує скількости авт і мотоциклі. Лише в трамваях не помічаємо такого натовпу, як у нас. Людей приліплених до сходів і ручок трамваїв не довелось мені бачити. При такім русі повинен би бути гамір, крик, гудки авт, дзвінки роверів і всі ті атрибути, що так успокоюють нерви мешканців наших "великих" міст. 

Тимчасом на вулицях Копенгаґену тиша. Авта майже не вживають своїх гудків, ровери переважно не мають своїх дзвінків, не чути ніяких криків і не доводиться бачити катастрофи; ніхто нікого не переїхав при нас. 

Зате авта їдуть приписаною спорістю, пішоходи свобідно переходять між автами і роверами на другий бік улиці. Перегонів авт на вулицях міста там не роблять, а поліційні приписи є на те, щоб їх шанувати. 

Данці нарід напричуд тихий і мовчазний. Наша прогулька, зложена з кількадесяти осіб звертала на себе загальну увагу своєю крикливістю, дарма, що всі якомога опановували свої голосові орґани і обмежувались до конечної ним виміни думок і почувань.

Багацтво в музеях. — Памятки старовини. — Розривки та вигоди. 

Копенгаґен весь поперерізуваний каналами, має багато парків і дерев. Видається, що ціле місто тоне у воді та зелені. Парки та площі вкри ті памятниками; памятників стільки, що саме їх вичислення заняло би добру шпальту. З "особливостей" міста варто відмітити пребагаті музеї як Гліптотека, Національний Музей, Музей Торвальдсена, в околицях музей Фріляндс, і королівський замок Фредеріксборґ Сльот у Гіллєрод і чимало прегарних будинків в XVII віку. 

Про музеї годі подрібно писати; вони мають неоцінені скарби мистецтва. У Гліптотеці окрему салю займають староримські різьби. Всі архитвори мистецької різьби рід Ренесансу мають тут першорядні копії. Багато є й оригіналів. Гліптотека величезний будинок побудований на пляні прямокутника; в середині замикав подвіря, в горі крите шкляним дахом. Це подвіря з прегарними входами до ріжних відділів музею з басенами і мраморними статуями першорядної артистичної вартосте на тлі дбайливо плеканих пальм і інших екзотичних дерев. 

У Ґліптотеці і в Національному Музею багато образів найкращих мистців Данії і інших країв Европи. Не брак тут Тиціянів, Рубенсів і Рем брандтів. З новітнього мистецтва у Копенгаґені містяться лише щонайкращі твори, де від першого погляду видно, що мистець хотів цим образом сказати. Є там сміливі мистецькі твори новітніх напрямків, що вповні витримують конкуренцію зі "старою Генерацією".  Великою вигодою є катальоґи, що висять у кожній салізалі музею для вжитку глядачів. Окремий великий музей хоронить оригінали і копії всіх мистецьких творів ґеніяльного данського різьбаря Торвальдсеяа.

Варт поглянути на корол. замок Фредеріксборґ у Гіллєрод з прекрасною і пребагатою престольною салею і замковим костелом, та на кращі будинки і церкви. 

На окрему згадку заслугує музей Фріляндса коло Лінґби, який творить цілість із музеєм Данск Ляядбруґс. У величезному господарському музею зібрано всяке господарське знаряддя від найдавніших часів. Не бракує там усяких примітивів, які в Данії давно спочили в музею, а в нас ще дотепер уживаються по наших селах. По другій стороні дороги напроти господарського музею на великій площі-парку порозміщувано старі селянські хати з господарськими будинками і хатною обстановою.. Там бачимо наглядно, як розвивалася господарська культура данців від соломяної стріхи і низеньких хат злучених в одно зі стайнею стодолою, через усякі можливі ступені розвою мурованих двориків з усякими новітніми здобутками техніки і гіґієни, які мають теперішні селяни-данці. 

Треба кончеобов'язково оглянути ті домики і обстановку, щоби пересвідчитися, з яким безмежним пієтизмом ставляться данці до памяток старовини. Хати ці так виглядають, немов би вони тут таки були перед віками побудовані, господарі вимерли, а вся обстановка лишилася в такім порядку, як її колись запопадлива господиня залишила. 

Витоптана долівка коло порога, витерті літами столи і лавки, старі печі врослі в землю, все те творить оману, що ті доми таки все тут стояли. Ніяких сторожів не видно, лише зразкова чисто та свідчить, що адміністрація музею хоронить дбайливо все як святощі і консервує бездоганно.

В отсім музеї мимоволі приходять на гадку наші ріжноманітні та барвисті побутові образи з життя наших гуцулів, бойків, лемків і родиться питання, чи не варто би, скажім в Станиславові, коли не можна під Львовом, створити подібний музей зі зразками старих осель наших селян і старих церков, які щораз більше безслідно зникають? Хто знає, чи заки ми надумаємося це зробити, не буде вже за пізно, бо після війни наше село скоро визбувається всього нашого питомого і щораз більше, хоч може це для постійних мешканців не дуже замітно "цивілізується". 

Вкінці варто ще згадати про розривковий город у самім центрі міста Тіволі — мабуть найкращий і найефектовніший з усіх європейських. У прекрасних і великих павільонах вбудованих у східних стилях над прекрасними ставками по розміщувано ріжні атракції з кривими зеркалами, рухомими долівками, рожні забави, де данці бавляться вечорами як діти. Для аматорів сильних вражінь побудовано гірські залізнячкя, які стрімголов летять з пасажирами в пропасть, щоб знову знятися майже прямовісно вгору. В іншім місці лодки збігають з досить значної висоти просто в озеро, щоби по поверхні води проховзнутись на другий беріг, не наражуючи очевидно пасажирів на прикрі наслідки нежданої купелі. Город цей з прекрасно ілюмінованими будівлями, що відбиваються всіми колірами веселки в ставках вечором робить вражіння фантастичного привиду з казок "Тисяча і одної ночі". 

Найкращі ресторани і дансінґи є також у цім городі, але не варто нікому зі звичайних смертних туди заглядати. Ціни там приступні хіба для американських гостей та данських багачів. Взагалі ціни в Копенгаґені назагал дуже високі мабуть з огляну на високий курс данської корони (1 корона=2 зол. 40 сот.). Дешево там продають шовк та овочі. (За 1 кор. можна купити 8 великих помаранч або бананів).  Славна з королівської фабрики, данська порцеляна дуже дорога, без порівняння дорожча від чеської. Фабричний знак (корона підчеркнена трьома хвилюючими лініями) підносить ціну невеличкої попельнички чи чашечки з намальованою мевоючайка на тлі синяви до 5 кор. за штуку. Порцелянові фігурки прегарні, але ще дорожчі. 

Всюди по вулицях повно автоматів, де можна купити папіросів, цукорків і овочів. Багато рівнож автоматів-ресторанів зі самообслугою гостей, де можна дістати перекуску і напої за високу ціну. Кораблі, що везуть прогульковців до Копенгаґена забирають продукти на весь час подорожі з Ґдині і в Копенгаґені крім овочів нічого не докуповують. 

Їдучи автами окружного дорогого через Гілєред до Гельсінґер а вертаючи побережжям всі приємно здивувалися, коли побачили, що в Данії шоси асфальтовані. 

Коли тепер я переходив долиною Черемоша, де дорога нічим не ріжниться від зарінку мимоволі ставало питання: чи діждеться коли і наша Батьківщина такої культури…