"Появу українського св. Письма порівнював зі значінням перекладу Біблії Лютра для німецького народу". Спогади про Івана Пулюя, як перекладача Біблії

<p>Іван Пулюй (1845&mdash;1918)</p>

Вже незабаром добігає десять літ від хвилі, як заснув вічним сном український вчений, знаний зі своєї наукової діяльности більше чужим, як своїм, — др. Іван Пулюй, професор німецької техніки в Празі. Імя його було свого часу, головно в останніх двох десятках девятнайцятого і на початку двайцятого століття, знане широким кругам фізиків та електротехніків середньої і західньої Европи, а ще і тепер, хоч фізика пішла сильно вперед у всіх своїх ділянках від часів діяльності Пулюя, цитують його праці, а великі підручники покликуються на його досліди. Належить ще згадати, що він сконструував кільканайцять приладів власного промислу, котрі прикрашають тепер музей Conservatorie National des Arts et MetiersНаціональна консерваторія мистецтв і ремесел в Парижі, Deutsches Museum von Meisterwerken der Naturwissenschaft und Technik в МонаховіНімецький музей у Мюнхені та німецький університет в Празі, зладив перші найкращі фотографічні знимки при помочи скляних рурок власної конструкції сейчас після відкриття Рентґена, одержав за свої винаходи медалі на кількох всесвітніх виставах в Парижі 1878 і 1881 рр. та патенти за свої винаходи в Австрії та за кордоном. Його прилади ще і тепер реклямують великі фабрики фізикальних приладів у Німеччині та Австрії. 

Одначе серед нашої суспільности не знали Пулюя з научного боку тому, що ділянка стислих наук лежала у нас до недавна облогом, за те знали у нас Пулюя як співробітника Кулінга при перекладах св. Письма на українську мову так як громадського діяча, що не лише стежив пильно з далекої Праги за всіма подіями на Рідній Землі, але також активно боровся у важних хвилях за права українського народу, як наприклад против царського указу з 1876 р., що закнеблював був уста українського народу на Великій Україні на яких 30 літ, за українську мову в церкві та за український університет у Львові і з великим запалом виступав в часі всесвітньої війни за утворення самостійної Української Держави. 

Але не є нашою метою займатися громадською діяльністю Пулюя; в сій праці ходить лише о те, щоби приглянутися його науковій чинности. В тій ціли необхідно познакомитися з життєписю його тому, що перебіг його життя вирив сильне пятно на його науковій діяльності. Ся задачі є о стільки облекшена, що Пулюй лишив по собі дуже докладну автобіографію, доведену до 1906 р., але ще досі не опубліковану, а крім того вже була друкована його біографія в альманаху віденської "Січи" з 1908 р.

<p>Tитульна сторінка Біблії в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуй-Левицького, 1903 рік</p>

***

Працював Пулюй разом з Кулішем, що замешкав з жінкою у Відні, над перекладом св. Письма на українську мову. Праця йшла дуже поволи. Хоч оба працювали від рана до вечера, і Пулюй покинув був навіть на якийсь час університетські студії, щоби роботу приспішити, а по виїзді Кулішевої замешкав разом з Кулішем в одній кімнаті та жертвував весь свій час для перекладу. Небаром потім видрукували Пулюй і Куліш переклади всіх чотирьох евангелій у Відні. Опісля перетомлені працею розїхалися: Куліш у свою Мотронівку (село на Чернігівщині), а Пулюй до Грималова (село на Тернопільщині) до родичів. В Грималові переклав Пулюй листи апостолів Петра, Йоана і Юди на обявлення Йоанна Богослова і післав рукопис Кулішеви 9 серпня 1871 р. Видрукувати цілий "Новий Завіт" пощастилося ж в 1881 р. в друкарні Товариства ім. Шевченка у Львові, але на Велику Україну не найшло св. Письмо вступу ізза указу з 18 мая 1876 р., хоч Пулюй робив заходи в Головнім Управленію по ділам печати в Петербурзі. В Галичині також не поширилося завдяки злегковаженню його Галичанами, як нарікає Пулюй у своїй автобіографії. Так перележало воно на складах до 1885 р. і тоді удалося удалося Пулюєві за дозволом Куліша продати наклад "Нового Завіта" бритійському біблійному Товариству у Льондоні та поплатити довги за друк молитовника з 1871 р. і Нового Завіта 1881 р. Пулюй переписувався з Кулішем до 1886 р. і остав вірний йому та боронив його навіть тоді, коли Українці відсахнулися були від Куліша за його "Істрію Возсоєдиненія Руси" і за його критику Шевченка. Одначе приязнь їх урвалася і Куліш ізза якоїсь маловажнї справи чув жаль до Пулюя, вже не зближався до нього та помер 2 лютого 1897 р. Пулюй був двічи на Великій Україні в 1878 р. і 1880 р. та гостював за першим разом у Івана Білозерського, а другим разом у Кулішів і Александрова [Володимир Александров (1825−1894) – український поет, військовий лікар, перекладач ] в Харкові. По смерти Куліша навязав Пулюй переговори з кулішевою і репрезентантом бритійського біблійного товариства Мілярдом у Відні у справі видання перекладу Старого Завіта зладженого в більшій части Кулішем. До помочи запросив Івана Нечуя Левицького котрий перевів четвертину Старого Завіту. До перекладу св. Письма на українську мову прикладав Пулюй велику увагу. Він займався сею справою через яких 35 літ свойого найкращого віку, не зважаючи на те, що був обтяжений науковою та иньшою працею, та порівнює у своїй автобіографії значіння появи українського св. Письма зі значінням перекладу Біблії Лютра для німецького народу.

По видрукуванню цілого св. Письма поновив Пулюй заходи в Головнім Управленію по ділам печати в Петербурзі та в петербурзькій академії наук, щоби видати дозвіл на висилку св. Письма до Росії, але йому відмовлено. Так само університети в Петербурзі, Київі і Харкові не прийняли його до своїх бібліотек. Дня 12 лютого 1905 р. вислав був Пулюй меморіял в обороні українського слова до президента комісії для цензурних законів Кобека і лист з просьбою о дозвіл поширити українські Псалтирі між раненими і недужими жовнірами-Українцями, учасниками російсько-японської війни. Але сі заходи були даремні тоді, як японський генерал Ноґі на просьбу Пулюя позволив розширяти св. Письмо в українській мові між жовнірами-Українцями, що з російським військом попали в японський полон.

Крім того опублікував яких 30 статей і брошур в українській та німецькій мові в українських справах, а між иншим в справі українського університету у Львові та утворення самостійної України. Працював він у ріжних напрямках фізики та електротехніки, а деякі винаходи зєднали йому пам'ять грядущих поколінь фізиків і техніків. Неодну його думку прийняла модерна фізика, а лише через сліпий, може і пеховий припадок проміні Х не називаються промінями Пулюя, лише Рентґена. Бо він вже був на їх сліді ще 1882 р., але на жаль, зайнятий другою працею, залишив був тоді дальші досліди над катодовими промінями. На жаль для своєї найблизшої вітчизни міг він мало що дати з ділянки фізики та електротехніки тому, що ся царина була у нас в часах його діяльности майже не тикана, але за те необхідно з притиском зазначити, що Пулюй, живучи на далекій чужині, ніколи не забував, що є сином українського народа і боровся за його права і у Відні і в Петербурзі та перед европейською опінією в часах всесвітньої війни. Честь його памяти.