"Першу бібліотеку на Україні пограбила Москва". Стаття Івана Кревецького про книгозбірню Давньої Русі

Культура на Україні в княжих часах була висока. Свідчать про се наглядно передовсім памятки тої культури, що збереглися до наших часів. Свідчать про се далі наші найдавніші літописи, що оповідають про ту культуру. Свідчать вкінці сучасники-чужинці, що побували тоді на Україні, бачили ту культуру свої дав ми очима і лишили про неї свої свідоцтва.

Матеріяльних памяток української культури з княжих часів збереглося по нинішний день порівнуючи не богато. Та те, що збереглося, говорить вимовно про рівень тодішньої нашої культури. Та культура була не тільки рівна культурі тодішньої культурної Европи і взагалі культурного світа, але під деякими оглядами навіть перевисшала їх.

Та більше, ніж збереглося, пропало. Пропало богато через внутрішну анархію. Пропало ще більше через напади ріжних півдиких племен. Та найбільше пропало через зуб часу і байдужність пізніших українських поколінь.

Що пропало більше, ніж збереглося, видно виразно з тогочасних наших літописей. Читайте в тих літописях хочаб описи княжих столиць Києва, Галича чи Володимира і порівнайте з тим, що за лишилося в них з тих часів по нині, і ви побачите, яку руїну пережили ті колишні осередки нашої культури. Особливо вражає велика руїна княжих столиць Галича і Володимира, з котрих нині остали тільки жалюгідні тіни.

Найбільше найцінніших памяток української культури з княжих часів збереглося по нині з ділянки письменства. Найдавніші наші літописи, Нестора і Галицько-Волинська, Слово о полку Ігоря, Руська Правда, Ходження паломника Данила до св. Землі — отсе памятки, що їх значіння не замикається тільки Україною, але виходить далеко поза ї межі. Се твори, що займають визначне місце в европейськім і всесвітнім письменстві тих часів. Та крім згаданих вище дійшло до наших часів іще богато інших памяток нашого письменства княжих часів.

У звязку з письменством виринає питання про відношення до книжки в княжій Україні. Яке було те відношення?

Літописи свідчать наглядно, як високо цінили книжку на Україні в княжих часах. Інакше й не могло бути. Бо культура і книжка се два нероздільні поняття. І коли в княжій Україні культура стояла високо, то першим наслідком того мусіло бути цінення книжки. І те цінення, як бачимо, дійсно було.

Вел. Кн. Ярослав Мудрий був книголюб і то не абиякий. Бо він не тільки любив книжки та читав їх днями і ночами, але заходився коло їх помноження. В тій ціли зібрав він "писцѣ многы" та поручив їм перекладати книжки з грецької мови на "славянську", себто на тодішню літературну українську. І, як свідчить літопись, вони написали богато книжок.

Тут належить підчеркнути особливо два слова: "писцѣ многы". Як виходить з самого тексту, були се не звичайні переписувачі, котрі копіювали готові книжки, але письменники, котрі перекладали книжки. Так розуміє тут слово "писець" також проф. М. Грушевський, котрий у своїй "Історії України-Руси" пише: "він (Ярослав) зберав "писців", по теперішньому — літератів. І тих літератів зібрав був наш князь-книголюб богато".

Першу бібліотеку на Україні оснував Вел. кн. Ярослав Мудрий при катедрі св. Софії у Києві ("положи вь церкви святои Софьи"). І се мало свої причини. Бо в тих часах найвідповіднішим місцем для зберігання книжок були церкви і монастирі. Передовсім тому, що книжки тих часів були переважно церковного і релігійно-морального змісту. А далі тому, що найкраще опікуватися книжками і зберігати їх могло тоді духовенство. Воно просто з титулу свого звання було тісно звязане з книжками. Вкінці тому, що при церквах і монастирях книжки були ще найбезпечніші.

Зовсім подібно було в середних віках і на Заході. Також там деякі князі займалися збиранням книжок та основуванням бібліотек при церквах і монастирях. Так нпр. Карло Великий основував монастирські школи з бібліотеками. Крім князів основували тоді бібліотеки також монастирі.

Яка велика була та перша бібліотека на Україні?

Докладної відповіди на се питання нині, на жаль, ніхто дати не може. А не може дати тому, що ні сама та бібліотека не зберіглася до наших часів, ні нема ніяких докладніших відомостей про число книжок у ній. Коли взяти під увагу тодішні часи й тодішні обставини, то хоч Князь Ярослав заставив до писання книжок "писцѣ многы" і хоч вони написали книжки "многы", то все таки кількости книжок у першій бібліотеці на Україні не можна уявляти собі кількостями книжок у сучасних бібліотеках. Бо кільканацять чи навіть кількадесять письменників, змобілізованих кн. Ярославом до писання книжок, навіть за кільканацять літ його князювання в Києві до оснування першої бібліотеки на Україні в 1037 р. не могло перекласти, переписати чи взагалі написати тисячів книжок. Тих книжок могли вони виготовити найбільше кількасот. Та се було в тих часах — богато. 

Ще трудніше, ніж означити доклад но кількість книжок в першій бібліотеці на Україні, приходиться означити зміст  тих книжок. Бо про зміст книжок, які Кн. Ярослав поклав в основу першої бібліотеки на Україні, літописець Нестор говорить ще менше, ніж сказав про їх число. Та всеж таки про той зміст можна до певної міри здогадуватися на основі того, що знаємо про зміст тогочасного українського письменства взагалі, Бож річ ясна, що Кн. Ярослав і письменники, яким він поручив перекладати чи складати книжки, жили тими самими культурними інтересами, що й решта культурної України тих часів.

Отже якого змісту могли бути книжки в першій бібліотеці на Україні?

Слова Нестора говорять нам, що змісту книжок, які з доручення Кн. Ярослава виготовлював зібраний ним гурток українських письменників для першої бібліотеки на Україні, належить шукати передовсім серед тогочасних українських перекладів з грецької мови.

А якіж переклади з грецької мови маємо з тих часів?

Найбільше маємо перекладів богослужебних книг і творів богословсько-релігійного змісту. Далі йдуть ріжні писання морально-дидактичного характеру. Не мало було одначе також перекладів світських творів з ріжних ділянок знання: з історії, з географії, з історії літератури і навіть з природничих наук. 

Вкінці ще питання: як довго істнувала та перша бібліотека на Україні та що сталося з нею?

Заки відповімо на ті питання, належить передовсім ствердити слідуюче: істнуюча аж до недавна катедральна бібліотека при св. Софії в Києві не мала нічого спільного з першою бібліотекою на Україні, що її заснував був при св. Софії в 1037 р. Вел. Кн. Ярослав Мудрий. Та недавна катедральна бібліотека повстала вже в пізніших часах з книжок, шо їх жертвували в ріжних часах ріжні київські митрополити.

Щож торкається бібліотеки Кн. Ярослава, то її дальша доля була така трагічна, як і доля Києва і св. Софії: її грабили і руйнували чужі і свої, аж поки зовсем не знищили.

Богато разів був Київ після смерти Вел. Кн. Ярослава Мудрого ареною ріж них нападів, грабежей і руйнувань. Та три рази ті напади, грабежи і руйнуван ня були найбільші. Перший раз був такий напад у 1169 р., коли на Київ напав суздальський князь Андрій Боголюбський разом зі своїми союзниками. Другий раз напали були на Київ у 1203 р. таки самі свої: Рурик і Ольговичі в союзі з Половцями. А третій напад був у 1240 р. і зробили його Татари під проводом Батія. Підчас кождого з тих нападів ті, що нападали, грабили і руйнували не тільки Київ, аде і св. Софію, при якій була приміщена перша бібліотека на України.

Наведевий вище опис найдавнішої нашої літописи нападу на Київ суздальського князя Андрія Боголюбського та пограблення ним між ін. св. Софії і книжок дуже важний. Бо він свідчить виразно про два факти:

1) про те, що першу бібліотеку на Україні пограбила в 1169 р. Москва і 2) про те, яким способом найдавніші памятки українського письменства опинилися в Московщині, де вони знаходяться по нинішний день.