"Не можна закликати Америку виступати за українську незалежність". Нейтральність США і українське питання

<p>Політична карикатура художника Кліффорда К. Беррімана, на якій зображено трьох прихильників Акта про нейтралітет &mdash; сенаторів Вільяма Бора, Джеральда Ная та Гірама Джонсона. Опублікована 7 вересня 1939 року в газеті "Washington Star"</p>

На протязі повних шістьох тижнів американська демократична республика передискутувала в законодатних тілах і в своїй вільній пресі питання заборони вивозу зброї до воюючих держав. Після цієї основної дебати, в якій взяли участь майже всі без виїмку визначніші політики Сполучених Держав і конгрес рішили, що Америка мусить змінити свої постанови щодо міжнародної поведінки у відношенні до воюючих держав. Ці зміни в головному такі:

Сполучені Держави дозволятимуть своїм фабрикантам і купцям продавати всіляку зброю і воєнний лаштунок кожному, хто захоче її купити. Щоб одначе не попасти в таке положення, як під час останньої світової війни, Америка продаватиме цю зброю і військові матеріали тільки за готівку. Багато людей є тої думки, що Сполучені Держави не були б вмішались в останню війну, якби не те, що аліянти задовжились [заборгували] тут на великі суми й американські банкири та уряд боялись, що на випадок поразки не відберуть своїх боргів. Цим разом ніяких довгів не повинно бути. За все мусить бути заплата в готівці; позички грошей державам, які не заплатили своїх давніх довгів, заборонені вже кілька років.

Всім також в памяти труднощі, які Сполучені Держави мали з задержкою, ревізіями, конфіскатою і затоплюванням американських кораблів, що під час минулої війни возили товари до воюючих держав та з американськими пасажирами на кораблях тих держав. Загибіль американців на кораблі "Лузитанія", сторпедованим підчас останньої війни, стала дуже важним агітаційним чинником воєнної пропаганди.

Щоб подібний випадок не повторився, новий закон забороняє американським кораблям плавати в "небезпечній полосі" біля берегів воюючих держав, та не дозволяє американським пасажирам, з деякими виїмками, їздити на кораблях воюючих сторін. Держави, які закуповуватимуть воєнні припаси і інші товари в Америці, мусять забрати їх собі своїми кораблями як свою власність з американських пристаней. Американський уряд не буде обставати за компаніями, що висилатимуть свої кораблі в загрожену полосу і потерплять шкоду, ні за пасажирами, які знайдуться в труднощах через те, що не послухають постанов цього закона.

Відгородившись так від всіляких можливостей бути втягненою у війну, Америка рівночасно дає можливість великими морським державам користати з своєї промисловости. Тим вона помагає перемозі над комуністично-гітлерівською диктаторською спілкою.

По скільки таке становище оправдає майбутня історія, про це годі тепер говорити. Та певне одно: воно відповідає бажанням величезної більшости американського народу, який не хоче висилати своїх синів на европейські побоїща, однак рівночасно не хотів би, щоб в Европі перемогли диктатори. 

Проте думок на цю тему багато, але головному можна їх поділити на дві групи: перша група думає, що Сполучені Держави повинні старатись втримати невтральність і не вплутатись у війну. Однак при цьому треба вважати, щоб у дальшому майбутньому держава не опинилася віч на віч з якимсь сильним противником і без сильних союзників. Тому рівночасно треба пильно вважати щоб підтримувати морально і матеріяльно сили й держави, котрі для Америки не є небезпечні, то поборювати сили й держави, котрі колись могли б загрожувати безпеці й добробутові американської республіки і її населення.

Друга група каже, що найкраще триматись засади, яку добре висловлює українська поговірка "моя хата з краю, нічого не знаю". Америка, на думку, цієї групи, повинна ставитись абсолютно однакого до Гітлера і до Англії, до Муссоліні і до Франції, до Бельгії і до Японії, взагалі до всіх держав. Нікому з них не помагати і нікому або всім продавати зброю і воєнні матеріали, нікому не позичати грошей, та не висказуватись отверто ні за, ні проти фашизму, комунізму чи демократії. На випадок війни Сполучені Держави повинні відокремитись, "ізолюватись", від міжнародних суперечок і спокійно чекати, чия візьме.

Все те мусять мати на увазі українські люди й організації в Америці. Теперішня війна поважно зачіпає інтереси українського народу в Европі і викликає серед тутешньої іміграції бажання стати на захист тих інтересів. При цьому може легко статись, що через незнання законів дехто може заплутати себе і свою організацію в клопоти з американським урядом та викликати в американській публічній опінії відрухи, шкідливі для України.

Треба памятати, що тепер не вільно робити збірок на ніякі "революційні цілі" чи на "визвольну боротьбу". Якщо при цьому не є виразно зазначено, що ця боротьба має вестись отвертою і чесною пропагандою української справи і ніяк інакше. Всі збірки і пересилка грошей повинні бути ведені прилюдно, записані в належних ділових книжках і з докладним поясненням, кому гроші були передані і на що вжиті. Брак доказу про це останнє може бути причиною поважних клопотів.

У пропаганді української справи треба пильно вважати, щоб не ставити таких вимог, виконання яких могло б нарушити невтральність Америки. Можна жадати, щоб Сполучені Держави і американська громадська опінія взивали свого впливу в користь поліпшення долі українців в Европі, але не можна закликати Америку до урядових виступів за українську незалежність. Таку незалежність можна добути тільки війною з Совітським Союзом і кликати Америку на неї це нісенітниця, а одночасно спроба нарушити невтральність. З другого боку переконувати американське громадянство, що без вільної України не буде постійного мира в світі, це і правда і добра порада.

Закликати українських людей до творення легіону в Америці, чи вербувати когось щоб їхав в Канаду і там пробував вступати в такий легіон чи просто в армію, це проступок, за який може бути кара.

Одним словом у теперішній час українська іміграція у своїй акції в користь української незалежности мусить пильно вважати, щоб вести цю акцію рівнобіжно і в повній згоді з інтересами американської демократії. Тим способом, без грімких фраз і немудрих вискосів, шляхом переконування та розважного ділання, треба старатись здобути для української справи зрозуміння серед тутешнього громадянства. У відповідний час це зрозуміння зможе вилитись у відповідну акцію, так як це було в минулому у справі Чехословаччини й Польщі, а в останньому часі в справі Фінляндії.

Навіть дуже запальний український патріот мусить признати, що один пункт у програмі покійного Вудрова Вільсона допоміг Польщі більше, ніж всі грімкі заклики. Переконати американське громадянство, що подібне становище у справі України потрібне й тепер — ось, що повинно бути завданням тутешньої української іміграції та тих американців українського роду, які співчувають Україні.