"В господарській незалежности ми бачили найпевнішу основу самостійности". Спогади про Жовкву на межі ХІХ-ХХ століть

При сортуванню ріжних документів, відкладав я окремо книжечки членських уділів і щадничі книжечки ріжних наших українських установ; при перегляді сі книжечки немов ожили, заговорили про свою долю і недолю, про змагання і досягнення і мої особисті і всього українського громадянства.

В Жовкві осів я 1898 р. як урядник технічної контролі при повітовій скарбовій дирекції. Перенесення до Жовкви було для мене дуже бажане, раз тому, що перенесено мене туди з заходу з Бялої, друге, в недалекім Желдци був парохом батько моєї жени, о. Андрій Тимкевич. Старався я отже залишитися в Жовкві на довше і на моє прохання президент Краєвої Скарбової Дирекції Прокопович (з походження українець) дав мені обітницю, що мене звідси не рушать. Щоби забезпечити собі економічну незалежність почав я зараз думати про будову власного дому — про сі перші заходи уділова книжечка "Дністра", як то я затягав першу гіпотечну позичку…

Наше життя в Жовкві при кінці ХІХ ст. представлявся дуже нужденно. Були тоді тільки два "руські" товариства: читальня на Винникахколишнє село в межах нинішнього міста Жовкви і політичне товариство "Русская Рада" — оба в руках москвофілів ("старорусинів"). Інтелігенції нашої було дуже небогато. В Жовкві найвизначнішими громадянами були лікар д-р Сильвестер Дрималик і адвокат д-р Михайло Король, представники "староруської" партії. В селах Жовківщини були в той час священики майже самі "старорусини": до народовців належали декан о. Александер Саноцький з мачишина, о. Іван Савчка з Замочка, о. Юліян Гумецький з Любелі, о. Володимир Утриско зі Скваряви нової. В 1900 р. розпочав свою діяльність в Жовкві ігумен реформованих Василіян о. Онуфрій Бурдяк, народовець, дуже діяльна людина.

За почином священиків повстала гадка засновання кредитового товариства "Народний дім", — се мала бути установа безпартійна, належали до неї і українці і старорусини. Уділова книжечка "Народного Дому" ч. 2 з травня 1904 р. нагадує мені початок сеї інституції. "Народний Дім" обертав переважно капіталами членів старорусинів, народовці були в меншости. Каса знайшла перше приміщення в домі п. Алексевичевої, що стояв між фароюКостел Святого Лаврентія і монастирем ОО. Василіян. По від’їзді д-ра Теодора Ваня одним з директорів "Народного дому" став я. За ініціативи о. Бурдяка куплене для товариства поверховий дім в ринку, відновлено його і побільшено через добудову крила.

Біля 1905 р. до Жовкви надійшли вістки про скоре відкриття гімназії. Тоді заходами кількох учителів а головно Осипа Пелевського з Жовкви засновано в Жовкві 1905 р. філію Руського Товариства Педагогічного — першим головою її став о. Бурдяк. Головним завданням Товариства було приготовлення дітей до гімназії — для молоді з сіл засновано в серпні 1906 р. бурсу. Перше приміщення бурса знайшла в новоприбудованім крилі "Народнього Дому". Як засновано гімназію, бурса з року на рік побільшалася, перший локаль став затісний і тоді бурсу приміщено в двох домах на фільварку ОО. Василіян. Тут бурса була аж до війни і розвинулася так, що в 1912-13 р. удержувала 65 учеників і мала постійно двох настоятелів академиків. Зродилася тоді думка старатися о власний дім для бурси — збиранням жертв зайнявся я, як голова філії, п. Осип Пеленський і инші. Збірки йшли щасливо, так що в 1912 р. закуплено півтораморгову1,5 га парцелю при Глинській вулиці біля рогачки. 

В самій Жовкві гурток українців поволі зачав зростати. Серед міщан з’явилися свідомі народовці, як Василь Галапац, Стефан Гадьо, Гринь Бліхарський і инші. 

В травні 1906 р. засновано в Жовкві філію товариства "Просвіта", першим головою був о. Савчак з Замочка. В листопаді тогож року повстало товариство "Сокіл" — перша міщанська організація під українським прапором. "Сокіл" почав живу діяльність, уладжував аматорські вистави і вечерниці. Вистави відбувалися зразу в салі "Руської Ради" на Винниках.

Але в 1907-8 р. прийшло до незгоди з "старорусинами". Спільна праця з москвофілами з часом стала неможлива. На загальних зборах "Народного Дому" староруські селяне під проводом д-ра Короля і священиків-москвофілів явилися в числі 240 люда і вибрали Надзірну Раду з самих лише своїх людей; українці з своїми 70 голосами лишилися в меншості. По зборах українці зібралися на довірочну нараду, на котрій вирішили заснувати свою власну касу. На протязі чотирьох місяців пороблено всі формальності і в липні 1908 р. розпочало свою діяльність господарство-кредитове товариство "Віра". Першими директорами були: я, Осип Пеленський і Василь Галапац. "Віра" розвивалася бистро, так, що вже білянс 1912 р. виказував міліон корон обороту. Льокаль товариства був первісно в домі Біндля в Ринку; були тут дві кімнати, одна настільки велика, що уладжено в ній сцену для читальні "Просвіти", що була заснована 1907 р. і зразу містилася при "Народнім Домі". 

Українська громада в Жовкві з року на рік все побільшалася. В тім часі при видавництві ОО. Василіян був зайнятий Микола Курцеба, молодий письменник, палкий бесідник, що значно причинився до розвитку українського руху серед міщанства. Серед молодіжи повстала думка заснувати торговельну кооперативу. Тодішній ігумен ОО. Василіян о. Калиш подав ініціяторам помічну руку, реставрував монастирський будинок при дзвіниці і віддав його нам крамницю. Таким способом в 1909 р. засновано "Народний Базар", директорами якого стали повітовий інжинєр Масляник і Федунків. Невдовзі директором став я. Торги на початку були добрі, тим більше, що "Народний Базар" давав своїм членам товарові звороти. Для конкуренції з українцями, москвофіли заснували свою крамницю "Русскій торговий Дом" із значнішим капіталом, в красшім місці, бо при самім Ринку, в будинку "Народного Дому" — конкуренція була небезпечна, але українська інтелігенція всіми силами піддержувала свою інституцію, а при моральній допомозі ОО. Василіян також селянство з околиці численно відвідувало "Базар": результат був такий, що по двох роках "Русс. торговий Дом" закрито ізза браку купуючої публики… наш "Базар" зростав так гарно, що у мене зродилася була думка закладати філії в сусідніх селах, але якраз тоді мусів я залишити Жовкву.  

Від часу заснування філії "Просвіти" в Жовкві з року на рік збільшувалося число читалень в повіті, а завдяки праці інтелігенції й особливо молодіжи, що тоді брали живу участь в організаційній праці, жовківський повіт ставав все більше український. Зріст свідомости проявився наглядно при перших виборах до віденського парляменту, що були вперше переведені на основі загального права голосовання. При першім виборі 1907 р. як посол більшости вийшов д-р Михайло Король, представник "старорусинів", а український кандидат доктор Ст. Дністрянський був вибраний послом меншости. При других виборах по шістьох роках д-р Дністрянський став уже послом більшости, а кандидатура д-ра Короля не перейшла цілком. 

В останнім десятку літ перед війною праця українців в цілім краю була звернена в значній мірі на економічне поле; в господарській незалежности бачили ми найпевнішу основу самостійности. В жовківськім повіті роблено заходи для заснування спілки для збуту худоби. Спілка була покищо нереєстрована, але приготовлювано висилку першого транспорту свиней до Відня через львівську централю. Але перша спроба не вдалася; в останній хвилі селяне свиней не доставили, правдоподібно через агітації місцевих торговців і різників, що почувалися загрожені і повикуплювали безроги по селах. Нічого не помогли мої поїздки по селах. Спілка отже не увійшла в життя памяткою по ній залишилися кульчики приготовлені до свиней. 

Українське життя в Жовкві перед світовою війною мало свій осідок при товаристві "Віра" в згаданій камениці Біндля в Ринку. Невелика саля з трудом поміщувала стару і молоду українську громаду, що з року на рік зростала. Виринула думка будови власного дому з салею на вистав і віча, з льокалями всіх товариств. В 1912 р. "Віра" закупила на розі Ринку парцелю. Відповідно до пляну, виготовленого інж. Шилевичем, в партері мала міститись "Віра" і "Народний базар". В 1913 р. звезено і загашено кілька вагонів вапна. Будова мала розпочатися коли несподівано перенесено мене на захід.