"Проїхати хоча б 200 км і не зустрітися з градом каміння". Проблеми автомобілістів Галичини початку ХХ століття

<p>Володимир Устиянович (1885-1911)&nbsp;</p>

Чому автомобільний рух, який в інших місцях є таким величезним і приносить користь усім соціальним класам, не може розвиватися в нашому краї?

Коротка відповідь полягає в тому, що відповідні органи не вимагають від своїх підлеглих суворого дотримання правил поліційно-дорожнього руху.

Чи хоч один із десяти возів, яких ви зустрічаєте на дорозі, знає, як обганяти, як поступатися дорогою? Чи завжди ви зустрічаєте коней, запряжених відповідно до необхідних правил, з належно одягненими вудилами, правильно приставлених до дишлатовста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними.? Хіба вам не знайома те гарне дишельце на однокінних возах, що відстає за метр від коня і так само виступає попереду коня? Чи часто ви зустрічаєте візок вночі, освітлений ліхтарем? Чи не є одним із дуже рідкісних випадків табличка, прикріплена до воза, з іменем та адресою проживання його власника? І все ж таки все це вимагається законом! Той самий закон, якого від автомобілістів вимагають дотримуватися якомога суворіше, настільки суворо, що майже в кожному випадку його без вагань звинувачують і заздалегідь осуджують? І все ж я міг би сміливо сказати, що в сорока п'яти з п'ятдесяти аварій винуватцем є не автомобіліст, а радше візник, який не був детально ознайомлений з поліцейсько-дорожніми правилами та часто з дивною якоюсь, щоб не сказати злісною, впертістю правила ті ігнорує..

Адже у всіх нас ще свіжі спогади про ту жахливу аварію під Краковом, жертвою якої стала людина молода і один із найдосвідченіших, теоретично та практично грамотних автомобілістів, залишивший дружину та дітей.

Покійний Володимир Устянович їхав на машині, повертаючись з Мисленіце до Кракова, коли раптом з протилежного боку під'їхав однокінський, з одним дишлом неосвітлений віз. Устянович швидко зорієнтувався, повернув ліворуч. Однак він був недостатньо далеко від воза, щоб типове дишло, що стирчало за метр від коня, не розірвав його нутрощі, що також спричинило смерть, якій передували страшні муки. І невже ці непрямі винуватці, які настільки недбало ставляться до дотримання правил, що стосуються як фур, так і автомобілістів, тепер повернуть чоловіка збожеволілій дружині, а батька сироті?...

Якби безпосередній винуватець, візник, став жертвою у катастрофі під Краковом, яке ж обурення накликав би на себе покійний Устиянович, скільки прокльонів було б обрушено на цих потвор-автомобілістів, і яку тяжку відповідальність поніс би винуватець цього нещастя!

Тим часом тут, де вини не можна приписувати автомобілісту, що ж робиться? То от, що я зміг дізнатися під час свого перебування в Кракові, досить довго після цієї шокуючої трагедії, жандармерія ще не вистежила винуватця, а якщо б нарешті знайшла, то, в кращому випадку, винуватця, ймовірно, засудили б до штрафу в кілька крон за необережне водіння!..

Той, хто не користується автомобілем для їзди по наших дорогах, не може мати жодного уявлення про небезпеки, яким — крім різного роду переслідувань — наражається автомобіліст в багатьох районах, якщо, чи то вдень, чи вночі, наважується скористатися перевагами комунікацій. І я справді не можу не висловити свого подиву тим, що трапляється відносно мало катастроф, подібних до описаної вище.

<p>Автокатастрофа в селі Лібертув, 30 серпня 1911 року. Ілюстрація в журн</p>

З власного досвіду можу сказати, що майже не буває випадків, щоб проїхати хоча б 200 км в Галичині і не зустрітися з градом каміння, яке летить на голову автомобіліста. Часом вони поцілюють, часом ні — вже як пощастить.  

Вночі за кермом треба бути постійно напоготові, постійно напружувати зір, бо ніколи не можна бути впевненим, чи не перекриє твою дорогу барикада з різних уламків дерева чи каменю. Пошуки злочинця зазвичай приносять такий результат, що якщо винуватця і знаходять, то це неповнолітній, можливо, підставний, якого передають батькам для покарання...

Наприклад, у Німеччині кидання каміння в автомобілістів карається позбавленням волі на строк до 6 місяців, тоді як тут ми маємо дякувати Богу, що врятувалися.

Я міг би ще багато написати про ці сумні умови в Галичині, які, як не сумно це визнавати, можливо, набагато стерпніші, ніж ті, що існують у диких країнах.

Однак я не втрачаю надії, що вища влада нарешті вирішить краще вглядітися у ці ненормальні стосунки і видасть більш енергійні правила, які, безумовно, призведуть до збільшення кількості наших автомобілістів, а іноземці перестануть уникати нашого краю, як це відбувається сьогодні. Які переваги може принести збільшення автомобільного руху, мабуть, не потрібно доводити. Бо до автомобіля не слід ставитися лише як до спорту, доступного для багатих людей; автомобілі як омнібусиБагатомісний візок на кінській тязі, транспортні вози тощо є важливим економічним фактором, у чому неважко переконатися за кордоном, де також піклуються про автомобільний рух, намагаються всіма силами допомогти йому та зробити цей чудовий засіб комунікації доступним для якомога ширших верств населення.