"Може істнувати лиш одна назва". Про терміни "українець/русин" у міжвоєнній Польщі

Польська преса цими днями принесла цікаву вістку. Один українець, що кінчив службу у польськім війську, зажадав щоб у військовій книжечці означили його народність терміном "українська", а не "руска". І пояснив, що слово "руский" українське громадянство вважає для себе образливим. Справа опинилась у Найвищім Суді, який постановив, що для означення національности українців можна, вживати лише термінів: "русіні", "рускі", "русінські".

Як відомо в перших місяцях цього року пробувано поладнати справу польської термінології для означення українців. Міністерство внутрішніх справ відоме своїм обіжником. Обіжник цей призвав рівноправність обох термінів: "рускі" й "українські" та узалежив уживання того або іншого терміну від бажання самої заінтересованої особи. "Діло" тоді слушно зазначило, що і форма і полагодження справи (обіжник замість закону) і сам зміст обіжника далеко не поладнали цієї справи. Дійсність принесла тепер повне підтвердження становища "Діла", що з цьому випадку висловлювало опінію всього українського громадянства. Цікаво було б довідатись, який коментар до свого обіжника видасть Міністерство внутрішніх справ супроти рішення Найвищого Суду? Здається, що тепер вже і для самого Міністерства внутрішніх справ хочби з огляду на власний престиж не лишається нічого іншого, як видати закон, що управильнював би польську термінологію щодо українців. Тому, що справа й нас торкається, хочемо подати деякі свої завваги з цього приводу, щоб і в законі, якщо він побачив би світ, не зроблено тих самих помилок.

Властиво, нема такого закону, що безпосередньо устійнював би польську термінологію щодо національного означення українського народу. Той закон з 31 липня 1924 року на який однаково покликується обіжник Міністерства внутрішніх справ і Найвищий Суд, тільки посередньо устійнює термінологію, лише тим одним, що сам уживає такої, а не іншої термінології. А цікава ця термінологія: вона подвійна – ruski i rusinski, дарма, що цей другий термін кожний поляк, що має почуття краси мови, слушно може назвати дивоглядою. Але позбутись цього дивогляду у законі ніяк не можна було, бо тут виступив на сцену ріжний зміст у слові "рускі". Адже історія терміну "рускі" не була однакова у Конгресівціабо Царство Польське − назва польських земель з колишнього Варшавського князівства, які за рішенням Віденського конгресу 1814−1815 відійшли до Російської Імперії та Галичині, тому і зміст цього слова був ріжний. Кожний поляк з Галичини, коли почув слово "рускі", то обов’язково зрозумів, що тут іде про українців. Знову ж кожний поляк з Конгресівки як стій зрозумів термін "рускі" у значенні "російський". І тому мусіли поляки з Конгресівки видумати цей дивогляд "русіньскі" від слова "русін". Ось таким чином виявляється, що устійнення термінології у польській мові для означення українців − це передовсім потреби самих поляків і польської науки. І не є це якабудь концесія для українців: у такій площині навіть не можна розглядати справи цієї термінольогії, що є передовсім чисто науковою проблємою. Польська наука вже її і вирішила і зовсім не по лінії ані рішення  Найвищого Суду ані навіть обіжника Міністерства внутрішніх справ. 

Перший забрав у цій справі голос на сторінках наукового журналу "Język Polski " проф. краківського університету НітшКазімєж Іґнацій Нітч (1874− 1958) — польський мовознавець-славіст, історик польської мови та діалектолог. У своїй статті він спочатку означив вихідну точку при розв’язці термінології та підкреслив, що тут не вільно домішувати ніяких політичних тенденцій. Описуючи далі науковий підхід до справи термінольогії проф. Нітш поставив дві тези: 1) Полякам вільно називати українців так, як цього вимагає дух і закони самої польської мови та потреба науки. 2) Але ця свобода не є необмежена: навпаки — не вільно полякам уживати такої назви, яка була б образлива для українців або злослива, особливо політично-злостива.

Кермуючись таким слушним критерієм, проф. Нітш у дальшій частині своєї статті, цілком забув за ту другу умовину при устійнюванні термінольогії і тільки доказував, як поляки користають з повної свободи при устійненні назви для інших народів.  Тому проф. Нітш не бачив нічого злого у слові "рускі". У якімсь часі проф. Нітш вдруге забрав голос і на цей раз признав уповні прихильним термін "український". У між часі професор познанського університету Г. Улашим висловився без застережень за одинокою повноправністю терміну "український". Отже згідно з польською наукою треба вживати виключно терміну "україньскі", а не "рускі".

Приймаючи таке рішення, польська наука просто не могла поступити інакше. Адже найважнішою умовиною кожного терміну є те, що він мав точно означений зміст. І тому слово, що має багато значінь, тому усякі суперечні між собою, в ніякому речі не може бути терміном. А саме так є зі словом "рускі". Воно у пристосуванні до Київської Держави Руриковичів навіть у польській науці означає політично-національну відрубність народу цієї держави від інших народів. По упадку Київської Руси слово "рускі" означало вже разом білоруський та український нарід, що входили тоді у склад Корони та Литовської Держави. Згодом, у міру того, як народні маси тратили своє політичне значіння, а повноправним народом рахувалась лише шляхта слово "рускі" означало саме ту шляхту обох народів українського і білоруського. А тому, що ця шляхта політично й культурно асимілювалась з панівною нацією та зберігала лише відрубність у вірі й обряді, то слово "рускі" стало означати саме цю обрядово-релігійну відрубність. Отже щезла зі слова "рускі" ідея політично-національної відрубности.

Тому, коли наново повстала й відроджувалась ідея української козацької державности, слово "рускі" вже не надавалось національну назву українців. Тоді то виступає на сцену інша стара наша назва: "Україна" і вона заступає собою давній термін "Русь" з часів Київської Держави. Після доби Хмельницького термін "рускі" підлягає в Польщі новій зміні, і то кардинальній. Перестає він обіймати собою білорусинів і відноситься виключно до нашого народу. При чому "Русь" означає вже тільки ту частину українців, що входила до складу польської держави. Постепенно в міру зросту польських асиміляційно-політичних тенденцій стає слово "рускі" тільки свого роду провінціональною, нині би сказали, регіональною відмінністю "єдиного" польського народу. Авжеж були особи, що звали себе gente Ruteni natione Poloni.

Після розділів Польщі знову прийшла зміна у значінні слова "рускі". У Конгресівці слово "рускі" стало рівнозначне зі словом "російський". Це був безперечно уже вплив на польську термінологію термінології російської з її відомими асиміляційно-політичними тенденціями. На наших очах ендеціяНаціонально-демократична партія Польщі хоче надати ще інший зміст слову "рускі". Вона з одного боку вживає терміну "рускі" для означення українців по цей бік Збруча (за Збручем вже українці). Отже слово "рускі" — це тільки начеб щось у роді поліського слова "тутейший". Але з другого боку ендеція залюбки означує словом "рускі" москвофілів, що признають себе недвозначно росіянами. 

Тому у цій справі не може бути ніякого компромісу, ніякої рівноправности у польській термінольогії щодо нас між словом "україньскі" та словом "рускі". Може істнувати лиш один термін, а ним є : Україна — український, як це вже приняв цілий світ крім… Польщі.