"Москва повела проти Українців бактеріологічну війну". Тифний шпиталь УГА

Це була справа нелегка зорганізувати у нашій дійсності шпиталь для хворих на тиф вояків УГА. У багатоденнім марші серед заверухи, опинилась бригада УГА в половині 1920 року в районі німецьких колоній і відпочивали. Перед нами йшли відділи денікінської армії, а за ними багатотисячні орди большевиків. Наша армія, а властиво тифозне шпиталище була залишена сама собі. Згодом появилася кіннота денікінських відділів генерала Бредова, що посувалася берегом ріки Дністра на захід щоб пробитися до поляків. За ними гналась "революційна" большевицька армія різнородно одягнена і озброєна. Вона мала сутичку з нашою 14-ю бригадою у ГліксталіГлікстальська волость (з 1916 р. Глинська волость) — історична адміністративно-територіальна одиниця Тираспольського повіту Херсонської губернії, одначе їх артилерія стріляла в одному місці закоротко, а на іншому відтинку задалеко, й ми вийшли з цієї "зустрічі" ціло.

<p>Командарм УГА Михайло Омелянович-Павленко (між медсестер праворуч) серед медичного персоналу та старшин Галицької Армії. Лютий 1919 р.</p>

Тифозний шпиталь у сусідньому НайдорфіКарманове (рум. Carmanova) — селище міського типу в Григоріопольському районі в Молдові ми розмістили у шкільному двохповерховому будинку. Усунувши шкільні лавки, таблиці і шкільні приладдя на стришок, ми урядили в учительській канцелярії лікарський кабінет. У великі навчальній залі поміщувались хворі на тиф плямистийсипний тиф, а в другій, меншій на тиф поворотнийзбірна назва для вошивого і кліщового тифу. Ліків в нас не було ані теж санітарної обслуги. Ще під час маршу, хто міг, той купував принагідно за гроші з вояцької платні неосальварзансинтетичний хіміопрепарат, який став доступним у 1912 році та замінив більш токсичний і менш розчинний у воді сальварсан як ефективний засіб для лікування сифілісу для рятування від тифу мабуть поворотного, бо на плямистий ліків не було. Адміністрація шпиталю четник Березюк і я. Довідавшись про те, що в сусідньому Гліксталі живе фельдшер, Німець Карль Флеммер, ми "зареквізували" його з цілим його аптечним магазином для нашого шпиталю. Для більшої поваги наша команда іменувала його підхорунжим. Війт Найдорфу одержав доручення, щоб мешканці села дали шпиталеві ліки, постіль, набілмолоко, паливо і ін. Вино для хворих я привозив час від часу з Гліксталю.

Згодом наш шпиталь став наповнюватися хворими. Підполковник Флеммер і я мали повні руки роботи. До шпиталю приділено санітара четника Д-ра Русина Зенон Русин – медик УГА, а опісля на його місце санітара четницю КопертинськуЗіновія Копертинська – санітарка УГА. Всі з посвятою і з наражанням свого життя працювали біля хворих. Наш шпиталь мав добру опінію, тому до нього приходили хворі теж і з інших частин. Наша УГА почала називатися ЧУГА. Одначе це для хворих і для управи шпиталю було без значіння, ми ж бо не перестали бути Українською національною Армією. Відсоток смерти в шпиталі був незначний. Одного дня привезено в наш шпиталь і покладено у ліжко під стіною хворого на плямистий тиф сотника Осипа СтаніміраСтанімір Осип (1890-1971) - український військовий та кооперативний діяч, сотник УГА, командира 3-ї бригади. Був це високий чоловік, лице якого прикрашала довга, густа борода. Він був непритомний. Його рятовано застрикамиуколами, камфоромЛіки з камфорою – це засоби для зовнішнього застосування, що мають знеболювальну, протизапальну, відволікаючу, антимікробну та протисвербіжну дію, дігіналісліки, що отримуються з рослини наперстянки і іншими ліками. На іншому ліжку лежав хворий поручник УГА, який весь час усміхався. Я довідався, що він був хворий на чахотку, а був здогад, що хто хворіє на плямистий тиф, то висока гарячка має вбивати бактерії туберкульоза. Тому він радісно усміхався. Іншого хворого, вистуна Петрійчука з Гуцульщини, який не приймав їжі, ми годували квасним молоком і іншими плинамирідинами.

Потім доля призначила мені іншу ролю в шпиталі. Я заразився від моїх хворих плямистим тифом. На моєму тілі показалася червона висипка, температура тіла значно підвищилась. Мене перевезено з моєї квартири, в якій я жив з львів’янином, підхор. Білобраном, у мій шпиталь. Я утратив пам’ять і у маячні мені ввижався мій рідний Львів, храм св. Юра, мої батьки, а часто мені здавалося, що я лечу у провалля. Цей стан тривав довший час, і відзиставши притомність я відчував, що моє тіло поколене від застриків. Я почув від сан. четарки Копертинської теплий докір: "Ви в мене найгірший пацієнт". Одначе було по кризі і я ослаблений учився ходити. Кілька днів пізніше мене перевезено разом з іншими потифозниками на станцію Роздільну і тут приміщено по приватних квартирах. Тут стрів я свого шкільного товариша і колишнього пластуна Вахнянина і ми вчилися ходити на недалеких проходах. Я дістав нові черевики денінкінського походження, англійської роботи. Вони мені дуже придалися у моїх дальших маршах на Захід.

Зближалася весна. В Україні загинули тисячі цивільного населення. Були поголоски, що нашу армію большевики заразили плямистим тифом проти якого із-за блокади Антанти, ми не мали ліків. Вже тоді, в 1919-1920 рр. Москва повела проти Українців бактеріологічну війну. Вона веде її різними способами й нині. Однак, прийде час, а Господь Бог є терпеливий, що і вона "воюючим мечем від нього теж загине".