"Кочубеївці". Думки одесита про зрадників України

Коли зароджувало ся сьвідоме українство років 20 назад, його зустріла вся росийська інтелігенція глумом і повним призирством. Минуло лише 10 год і в розмовах з Українцями або про Українців стала помічати ся нотка небезпеки для цілости культури "русскаго" народа, а тепер вибух ненависти до нас і "caveant consules"лат. "Хай стережуться консули" — заклик до лідерів дбати про безпеку держави. Річ зрозуміла: Хто тільки не користуєть ся з "багатої" України? Усі окрім нас, тубольців. І от ті "усі" боять ся, що з народною сьвідомістю прийде діло до розплати, що неминуча "перецінка вартостей" як моральних, так особливо матеріальних.

Щоб хоч трохи відсунути час розплати, усі ті вживають можливих для себе засобів. Одні політично замовчують український рух, рух того народа, який годує всю Росию своїм хлібом, який збудував росийську імперию і дав їй право називати ся великою державою. Другі потай бойкотують українських рух; треті потай шкодують йому, де тільки і чим тільки можуть. Нарешті четверті бють у великі дзвони, скликають біля себе народ, счиняють бучу, кричать без ніяких підстав перед цілим сьвітом про зраду державну з боку Українців, про готові вже полки в цілий "Малоросиї" повстанців, про вселюдне пановання в Україні ідеї Мазепи, про допомогу мазепинцям з боку Австриї, Германії, про пруськи марки і инші небилиці.

Сі останні — Кочубеївці — властиво приносять велику користь українській справі, а через це наша преса повинна по сьвіжих слідах стежити за ними, висліджувати всі їхні події, подавати звістки з цілого їх житя, не пропускати жадного їхнього реченця про Україну, навіть цілком передруковувати все то, що вони пишуть по своїх часописях. Переклад чорносотенної розправи про Україну дасть народови далеко більше корисного, ніж ціла низка нездарних фейлетонів. Своєї злобою та ненавистю до українського народа Кочубеївці викликають в душі народа протест за образу, розбуджують ще сплячих, підгонюють лінивих і байдужих.

Кочубеїців, сих Савенків, Пихнів, Шульгиних маленька купка. Усі вони великі власники українських земель, міліонери, усі стали Кочубеямии виключно ради власних інтересів, ради сього-ж вони тягнуть і уряд держави бороти ся з Українцями. Вони знають, що роблять.

За сими богатирами йдуть сліпі вівці та пройдисьвіти, що годують ся крішками з столу міліонерів. І от сі спасителі отечества зараз по гаслу з Київа збили бучу у всіх містах, у всіх своїх газетах, в сотий раз усе про одно й теж, що Українці-Мазепинці, що мазепинство — для Росиї смертельна рана, що воно загрожує державі втратою Малоросиї… І наша нещасна Одеса плентаєть ся за Савенками. І тут знайшов ся Кочубей в образі Казанського, професора Толмачевського університету. Днями він читав лекцію під заголовком: "Русскій язик вь Австро-Венгріи". Як професор так і його наукова розправа одно одного варті. Се щось кошмарно-безглузде. Читав професор і про винахід нового народнього імени для галицьких "русскихь" і про єдність усього народа "русскаго", про нову, нижчу, попсовану і штучну мову, про заведення латинщини і про Українців, що є на послухах ворогів і русскаго народа і держави. За голову зборів був єпископ Анатолій. Про сього треба дещо сказати. В Одесі два епископи: Димитрій і Анатолій. Димитрій старший, він ні в які чорносотенні організації не вступає, навпаки, ставиться до них ворожо. Анатолій приїхав в Одесу з Америки, з вільної держави де жив між вільними українським народом в кольоніях. Спершу, коли ще був ректором семинариї, видавав ся сьвідомим Українцем, був трохи не приятелем з відомим українським діячем доктором ЛуценкомІван Митрофанович Луценко (1863−1919) − визначний український громадський, політичний та військовий діяч, лікар-гомеопат, який відіграв ключову роль у національному відродженні Одеси початку XX століття, якого запросив навіть читати в семинарії лєкциї по гігієні, словом зовсім був, по сучасній його терминольогії, Мазепинцем. Колиж повстала в р. 1906 чорна сотня, то еп. Анатолій з Мазепи став Кочубеєм, а тепер іде проти Українців, проти того народу, до якого приставлений "пастирем добрим", а на якого кує кайдани разом з Савенком, Меншиковим і К-о. До сього розпалював ворожнечу і проти еп. Димитрія. Такий в Одесі пастир народний. Кажуть: риба починає смердіти від голови. Увесь цей сморід почав ся з голови держави Столипіна. Недавно Савенко в Москві на зібраню Кочубеїв признав ся, що Столипін казав: уряд має документи, які потверджують, що пропаганда мазепинського руху провадить ся за прусські марки. Коли се Савенко і вигадав то доволі правдоподібно. Ми знаємо, що для Столипіна українська справа не була ідейним відродженєм, а тільки зрадою державною. Він був занадто туподумним, щоб розуміти ідейний народний рух, а за те знав, що коли Українці сидять тихо, то на їхніх шиях може всякий їздити, а вже наїздившись, зникає з кону жива. Так зникла кримська орда, так була знесилена Туреччина, так була зруйнована Польща. Щож станеться з Росиєю? Се лякало його. І не міг він зрозуміти, що не злука народів поліційними заходами скріпляє державу і вяже народи, а сьвідомість спільних інтересів. Коли держава не допоможе Українцям розвинути свою самостійну культуру, коли Українці самі під ворожими стрілами куватимуть собі долю, то який може бути звязок духовний для них з ворогами? А вони кують і кувати не перестануть, бо все рухаєть ся, усе йде в перед, бо то сила стихійна, бо то закон природи, бо ніякий Кочубей не зробить того, чого не схоче нарід, а нарід зробить усе, до чого веде його неублаганна конечність.