"Кипіло тут незвичайно бурхливе життя". Спогади про Станиславів часів ЗУНР

На превеликий жаль досі в українській мемуарній літературі майже нічого нема про тодішню столицю ЗОУНР, про Станиславів. Прецінь Станиславів, як столиця від грудня 1918 р. до травня 1919 р. рішучо повинен мати в українській повоєнній мемуаристиці поважне місце адже тут мав осідок український уряд, тут засідав перший український парлямент — Національна Рада, в якій ухвалювали закони, рішали долю нашої ближчої Вітчизни, видавали розпорядки, тут відбувалися зїзди українських партій, священства, учительства народнього і середнього, інжинірів, правників, жіноцтва і т.д. тут виходила дуже численна на той час українська преса усіх відтінків, тут працювало Українське Пресове Бюро, в цьому місті концентрувалися політичні і громадські діячі Східньої Галичини і з Великої України — одним словом кипіло тут незвичайно бурхливе життя, на той час українське життя політичне, культурне, а навіть економічне, не згадуючи  про те, що тут приїжджали дійсні і фальшиві місії і делєгації чужосторонних держав та ріжні військові представництва. Все те повинно спонукати когось із українців видати бодай невеличкі спомини з тих часів, бо ось вже минає з того часу 16 літ, неодно забувається і затирається в памяти учасників тих подій. Не одні папери і документи припадають десь порохом закинені на стрих зі страху перед ревізіями і пацифікаціями. 

В українські мемуарній літературі находимо про Станіславів в рр. 1918−19 розмірно дуже мало. Дм. Дорошенко помістив невелику замітку про Станиславів в тих часах у своїх "Споминах", а потім Др. Лозинський згадує трохи про Станиславів у своїй книжці "Галичина", виданій у Відні під ред. М. Грушевського. Кромі цього "Українське життя", що виходило в Станиславові в 1931-2 р., помістило фейлетон сотника УГА про переворот 1 листопада в Станиславові. І це властиво вже все, що маємо про Станиславів з того часу.

І з тої причини мимохіть із зацікавленням і з певною ніяковістю береться в руки кожну чужомовну публікацію про ті пам’ятні для нас часи в Станиславові. Треба признати, що поляки мають досить поважну мемуарну літературу з тих часів про Станиславів, в пресі і окремими виданнями. Особливо багато про ті часи писав д-р Генрик Зайдель, що помістив кільканадцять статей-споминів в "Земі Станіславовскій". Крім того видав інж. Антоні Деблєссем більшу брошуру про ті часи, яка вповні показує, як не слід писати споминів — а саме своєю тенденційністю і ненавистю до всього, що українське. 

Книжка Рубена Фана, що була зразу друкована як фейлетон у львівськім жидівськім жаргоновімЖаргон – різновид мовлення вживаний в окремих групах населення дневнику "Дер Морген", а опісля видана окремою відбиткою. 

Поява цієї книжки настільки цікава, що на неї треба конче звернути увагу, тим більше, що українська бібліографія 1918−19 про неї здається нічого не знає, принайменше, досі ніхто на неї не звернув уваги в українській пресі. Ця книжка відноситься саме до часу істнування ЗОУНР та описує положення жидів в українській державі. Для нас цікаве те, що Фан за часів української влади був одним з секретарів Жидівської Національної ради в Станиславові і в тому характері мав постійні зв’язки з українськими урядовими колами та все був у курсі справ. І з тої причини розпоряджував він багатим матеріялом і через те його книжка основана на автентичних даних. Вона написана досить об’єктивно, висвітлює всі сторони українського державного життя, відносини української влади до жидівського питання. Книжка Фана цікава ще тим, що написана і видана в жаргоні, отже призначена виключно для жидів, і значиться, коли автор пише в ній про українську владу прихильно, то це мусіла бути правда. І з того погляду книжка Р. Фана є цікава для української мемуаристики. Розуміється, що розділ, в якім автор обговорює справу т.зв. "жидівських погромів" — є сильно переборщений, але і там він признає, що в таких випадках українська центральна влада енергічно інтеґрувала і переводила слідство, та карала винних, приміром в Тернополі, Бережанах і в Станиславові. Ця книжка буде покищо одиноким джерелом до історії жидівського питання в тому часу, хіба що в тій справі заберуть голос компетентні українські круги. 

Як страшно пропадають історичні пам’ятки, нехай свідчить такий факт: в Станиславові за часів української влади було два ритовничі заведеннягравіювальні підприємства, що особливо в тих часах перетяжені роботою печаток для українських урядів і установ. Кожне з них мало прегарну збірку відбиток українських печаток роблених в них в окремих великих книгах. Були там відбитки печаток не лише з самого Станиславова, але й цілої области. Ці відбитки представляли собою для нас велику вартість і тому автор цих стрічок хотів дістати їх у свої руки. І коли тільки польські війська заняли Станиславів звернувся до згаданих заведень, пропонуючи їм купно тих книжок. Тимчасом показалося, що того таки дня якийсь польський старшина "зареквірував" ті книжки. А прецінь таким речам місце у котромусь із наших архівів чи музеїв.

На мою думку, все що відноситься до Станіславова з тих часів, повинно знайти місце в станиславівськім Епархіяльнім Музею. Він повинен мати найповнішу і найкращу збірку матеріялів до того часу, щоби колись будучі покоління могли мати картину нашого державного життя. Тому слід там складати спомини в рукописах, всякого роду друки, фотографії, документи, печатки (оригінальні і відбитки на актах з того часу), афіші, часописи, оповістки і все, що відноситься до самого Станиславова, а далі до решти полудневих частин б. ЗОУНР.

Автор цих рядків, користуючись тим, що перебуває без перерви в Станиславові від січня 1918 р. та веде свій особистий щоденник, хоче бодай в части, наскільки це лежить в його спроможности, сповнити свій обов’язок супроти того великого часу і зібрати на тлі своїх споминів всі матеріяли і документи з того часу. Праця ця уплянована на 32 розділи, з чого досі зроблено вже більше як половину. Для неї переглянув докладно міський архів і бібліотеку, архів української державної гімназії, а крім того використав всі протокольні книги українських товариств, а також влучив до неї протоколи із засідань Української Національної Ради та Адміністраційної Комісії, що урядувала в Станиславові від початку листопада під кінець грудня 1918 р аж до хвилі, коли перенісся із Тернополя український уряд, а врешті протоколи і записки Польської Військової Організації та записки і багато інших, наразі мало доступних джерел.

Для викінчення цієї праці дуже бажано мати також спомини інших людей, особливо тих, що займали в тому часі передові становища та їхні світлини.