"Є лише завзята боротьба". Емігрант про свідомість українців під впливом пацифікації

10:55 сьогодні, 30 червня 2025

просвіта

Після чотиримісячної мандрівки на рідні землі у 1933 році український емігрант М. Кизима закарбував свої враження в журналі "Вістник ОДВУ". Це видання Організації державного Відродження України — громадсько-політичної організації українців у США, виходило щомісячно у Нью-Йорку у 1932–1934 роках. Казима описав складне становище українців на теренах Галичини, яке створювала польська окупація: обшуки, шпигування, переслідування, вбивства. Та водночас акцентував на силі духу української нації, що свідомо постає з руїн пацифікації і готова до боротьби і відплати.

Публікуємо статтю М. Кизима "Вражіння з побуту в ріднім краю". Оригінальну орфографію і правопис збережено. Публікацію розшукав Любомир Клюк. 

Вернувши до Америки по чотиро-місячному побуті в старім краю, хочу поділитись з читачами ВІСТНИКА ОДВУ моїми наочними спостереженнями та вістями про всі події, які зайшли там підчас мойого побуту, а котрих я часто сам мав нагоду бути наочиним свідком.

Найбільш замітним а заразом і надійним явищем, яке тепер спостерігається в краю, це факт, що вся наша молодь є націоналістичною, а рівень її національної свідомости дуже високий, куди вищий від рівня свідомости колишніх наших застрашених сельських хлопців та дівчат. Взагалі — молода ґенерація, це зовсім інша катеґорія ніж наші старики. Це не бездушна передвоєнна верства, котра не мала відваги боротись за своє "я" пястуком, та вірила, що "хтось" дасть їй це, чого собі бажає.

56c53973-5240-4cb2-939d-4dab692d0239

Журнал "Вістник ОДВУ"

Фото надав Данило Кравець

Вороги здають собі добре справу з могучого розгару вогню, який захоплює всі закутки української землі й запалює маси до нового життя й боротьби за це життя. Найбільш страхітничими для ляхів є всякі українські походи, а найбільш зі всего бояться походів в чвірках. Взагалі нічого вони так не бояться, як зорґанізованих походів.

Повно всюди шпіонів та донощиків, які рекрутуються не з поміж українського здорового загалу, але переважно з поміж нам ворожого елєменту, між іншими з жидів та деяких наших хрунівських звироднілців. Треба дуже стерегтися, щоби хто не підслухав вашої розмови та чого не доніс до поліції, а то — біда готова. Бо ляцький жандарм, це під сучасну пору на українській землі пан над панами й дуже тяжко вам прийдеться жити, коли йому захочеться на кожному кроці докучати вам доказами про ваші ріжні, можливі і неможливі перекрочення закону. Всі жиди є на услугах поляків і тому найбільше біди може набавитися той, хто через необережність висловлюєсь перед жидом проти польського уряду. Кожний жид є донощиком польській владі, зокрема сельські коршмарі, не дивота отже, що їх наш загал тепер так ненавидить.

Мимо цего в Польщі тепер є дуже замітний анти-семітизм а шириться він зокрема між зорґанізованим робітництвом не-арійського походження. Цей, покищо, тліє дуже повільно, але готов є в недалекому часі розгорітись до страшних розмірів. Жиди, коли б втікли з Німеччини до Польщі, яку то тенденцію вони починають тепер зраджувати, то не скористали б багато, бо втікли б з під гітлєрівського дощу під ринву польських "ендеків", котрі надзвичайно "в жидках любуються".

В часі мойого побуту відбулось у Львові кілька великих національних здвигів, як Похід на могилу Івана Франка, Свято Укр. Молодь Христові, в яких брало численну участь все громадянство, місцеве та з далеких околиць. Такі свята дуже успішно відбувались також і на провінції, про що Українці в Америці вже читали в пресі.

Українські "Луги" Дашкевича (ці, що на підставі умови з поляками стоять тепер під польською владою — ред.) є уважані всюди за "кацапів" й ввесь загал відноситься до них дуже ворожо. Бо "пацифікація" навчила наших селян, що нема жадної угодової лінії між Українцями а ляхами. Є лише завзята боротьба. Наші маси є вже дуже свідомі того, що як довго поляки панують на наших землях, так довго вони будуть нашими ворогами та нам нічого доброго не придбають і так довго з ними треба боротись. А хто йде годитися з ними, той, в поняттю теперішнього загалу, не є Українцем, лише українським зрадником, а бодай ворогом українського народу..  Таке тепер переконання нашого селянства та всего пересічного загалу, якому нераз ще пробують крутити голову всякі угодовські політики. Та йому вже голови не закрутять.

Найкращий цвіт нашої нації, дійсно, горнеться в тайній орґанізації Українських Націоналістів. Їх тому й найгірше ляхи переслідують, але боротьба ведеться завзято, безпереривно й видержливо. Я сам не вірив в так великий вплив Орґанізації Українських Націоналістів на маси, коли про неї чув ще тут за океаном, та переконався я про це на місци.

По всіх селах будують Укр. Народні Доми та читальні "Просвіти", а українське молоде покоління з душею горнеться до тих одиноких сельських інституцій. Звідси то й мають вийти наші герої, котрі мають сплатити ворогові величезний довг — кривди й знущання, який довгує йому українська Нація.

Bez nazwy-2.jpg

Будівництво читальні с. Липівці Перемишлянського п-ту Тернопільського в-ва, 1936 рік

Фото з архіву проєкту "Локальна історія"

Пацифікація навернула дуже багато Українців на правильний шлях політичної орієнтації. Що правда, то світська інтеліґенція полишилась тепер геть по заду й по найбільшій части зовсім не прикладає рук до народньої праці. Мимо нарікань на духовенство, то ще таки найбільш діяльних громадян находиться між священством, а бодай поміж малою його горсткою, бо решта це все хруніяда. Між свідомими і активними та дбайливими священиками багато находиться таких, котрих страшно побито підчас "пацифікації".

Українців-американських горожан, що прибувають до краю, дуже пильно стереже польська тайна поліція. Якщо ви скажете щось необережно та проти польської влади, то негайно одержите від польського уряду "прошення", щоби до 3-ох тижнів ви опустили границі польщі. Підчас мойого повороту, ще таки на території польщі, ще перед прибуттям до Варшави, тайна польська поліція переводила ревізії пакунків повертаючих Українців, американських горожан. Відбувається це в той спосіб, що до поодиноких людей призначають окремих аґентів, які слідять їх та у відповідний момент переводять ревізію. Дали вони і мені таку почесну сторожу. Та їхав зі мною оден український посол до варшавського сойму й я, запримітивши заміри аґента, на голос попросив його, щоби він, коли б мене арештовано та припинено в дорозі, телєґрафічно повідомив американську амбасаду в Варшаві про цю подію. А цего поляки не люблять, бо вони бояться дражнити американців. Тому мій аґент, підслухавши мої слова, по якомусь часі зник, мабуть висів вже на найблищій станції.

Говориться у нас багато про "українських комуністів" на Західній Україні. Та таких я не бачив взагалі. Чув лише, що є деякі свіргуни, що називають себе комуністами. Та вони рекрутуються якраз з тих, що нічого не мають та ще й на чужім заробляти не люблять. Тому жидки, комуністичні аґенти, баламутять їм голови, збирають їх на тайні збори в лісах та там обіцюють їм, що всі двірські майна, коли наступить комуністична революція, вони дістануть на власність. Та це такі "тайні" комуністи, що коли лише вернуть з ліса зі зборів, то все кожному в селі розкажуть. Так "кріпка" і так "законспірована" є "українська комуністична" партія на Західній Україні.

Мав я нагоду довідатись дещо і про положення на Радянській Україні. Між іншими стрінув я в місті Бремен, в Німеччині, в канцелярії корабельного бюра, одного чорного "негра", котрий якраз вертав з "комуністичного раю", тобто з Совістської Росії. Був він там два дні і пів року й працював як майстер-механік при направі тракторів. Був людиною досить інтеліґентною. З початку не хотів він зі мною нічого говорити, на все давав відповідь "нєчаво" та "харошо". (По російськи говорив вже досить добре). Доперва десь на третий день по першій моїй з ним стрічі, вже на морю, зайшов я до туристичної кляси й там вдалось мені навязати з ним розмову. Я спостеріг, що він став мов інший й зачав говорити свобідніше та з якоюсь більшою відвагою, ніж в Бремен перед відїздом. Мабуть боявся перед тим, щоби тайні аґенти ОҐПУ не заопікувались ним ще перед його відїздом, коли б щось за багато говорив про Росію. 

Був він всюди, був також і в Харкові. Коли при нагоді спитав я, чи знає він хто є Українці, то він відповів, що це "не певной елємент". З цего можна міркувати, як москалі оцінюють теперішній настрій наших мас на Великій Україні та як супроти того настрою вони себе почувають. — Дальше розказував він, що там панує страшний голод, люде мруть з голоду мов мухи в осени. А щодо поживи, яку вони мали в колгоспах, то казав, що такої зупи, яку вони там діставали до їди, в Америці і безроги не їли б. Хліб, то не був хліб, а якась деревляна кора, якої ніхто не міг зглодати, не то зїсти. На сході кинулась чума і холєра і в ті раіони тепер нікого не пускають. Про це все світ нічого не знає, бо совіти жадних подібних вістей за границі не випустять. Він знає, що це є "єврей" і сказав, що вони держать всі високі посади в Росії. Найбільше дбають вони про червону армію, бо та стереже хліб, яким годують робітників. Всі чужинці втікають з того червоного "раю". Вже перед самим приїздом до Ню Йорку сказав він в розмові зі мною, коли така ситуація залишиться на дальше, то до одного року большевицький рай готов завалитися. Запитаний про свободу громадських зборів, відповів, що мітінґи можна відбувати і всі на них мусять прибувати. А коли я його спитав чи можна учасникам зборів протестувати в деяких справах, то він відповів по російськи "можетє протестувать, как хотітє видать себя присуд "под стєнку".

Таке говорив про Совітську Росію наочний свідок, в додатку представник цеї раси, серед якої ось тут в Америці комунізм звичайно знаходить найбільше попертя.

Взято з "Вістник ОДВУ", число 9, вересень 1933 року

Схожі матеріали

10

Листи з Галичини до США після російської окупації 1914–1915-х

1922

Наші ресторації (продовження). Прогулянки темним Львовом 1903 року

5

Як вижити у російському полоні. Спогади медсестри з Тернопільщини про події 1910—1920-х років

За лаштунками імперії

Віра Агеєва про культурну деколонізацію. Фрагмент із книжки “За лаштунками імперії”

Батурин_СЕО

"Там, де гинуть гори національних скарбів". Спогад про гетьманський палац у Батурині

солід сео

Таємний суп. Уривок з книжки Юрія Скіри "Солід. Взуттєва фабрика життя"

1200_C6PW8K8.2e16d0ba.fill-1200x630

"Козацький Марс". Уривок з книжки Олексія Сокирка про державу та військо Козацького Гетьманату

5

“Живець Підлюте”. Стаття з газети “Діло” за 1932 рік

1

Різдво. “Святочне розважання” Леоніда Юркевича з газети “Рада” за 1913 рік