"Як вивезти хоч кілька кісток?". Про нелегальні переміщення останків українських воїнів на Захід

Балтимор (УІСУкраїнська Інформаційна Служба "Смолоскип"). — З України вивезено на Захід нелегальним способом кості вояків УПА або УСС зі зруйнованого совєтськими властями цвинтаря в західньо-українському місті Тарнополі.

Ще в 1919 році на Тарнопільському цвинтарі похоронено біля сотні українських стрільців, які боролися проти польської окупації Західньої України і які служили в українських військових формаціях УСС і УГА. Серед похоронених були теж стрільці, які померли на тиф. В тій самій частині цвинтаря похоронено в спільній могилі також 640 українських політичних в’язнів, яких розстріляли большевики в червні 1941 року. Ця правдоподібно спільна могила була знищена ще раніше і її не можна на цвинтарі віднайти.

Над цілою стрілецькою частиною височить великий пам’ятник обеліск, з вирізьбленим хрестом і частинно знищеним написом. На пам’ятнику залишилися ще такі слова:

ТУ СП. ПОГИ.... 1919 РОЦІ НАЗВ ..... ИЗНАЄМ О МОЛ .... ПРОСИМ І БЛАГАЄМТут спочивають погиблі в 1919 році. Назв їх не знаєм, о молитву за них просим і благаєм. 

Нищення стрілецьких могил і розбивання хрестів почалося в травні 1976 року у варварський спосіб: хрести розбивано на куски і кругом розкидувано, розкопувано могили, в деяких місцях було видно людські кості, які виставали з напів розкопаних гробівців, в деяких місцях вони були засипувані сміттям.

Коли вістка про це совєтське варварство дісталася на Захід, "Смолоскип" рішив перевезти за кордон хоч кілька стрілецьких кісток і зфотографувати це місце, щоб в такий спосіб задокументувати перед цілим світом злочин і варварство совєтської влади в Україні. Групі членів і співробітників "Смолоскипу" завдання це вдалося успішно виконати в літі 1976 року. В ЗСА вже є кілька стрілецьких костей і кольорові та чорно-білі фотографії як незаперечний доказ цього нового совєтсько-російського злочину.

Нижче подаємо кілька розповідей членів і прихильників "Смолоскипу", які виконали це завдання:

"Коли я була в Києві, — розповідає молода студентка, — я довідалася від моїх приятелів, що в Тарнополі була група українських туристів з-за кордону, які відвідали там цвинтар, шукаючи гробів своїх рідних. За ними слідкували агенти КГБ і хотіли їх залякати. Молоді учасники групи, побачивши розбиті хрести і порозкидувані стрілецькі кості, старалися вложити їх назад в гроби і засипати землею. Побачивши недалеко агента, який за ними слідкував, їм не вдалося закінчити цього задуму. В одного члена групи, який фотографував цвинтар, згодом зникли фільми...".

<p>Поховання усусів на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі</p>

"Я мав нарисований плян Тарнополя, — розповідає один студент, — я знав, де знаходиться цвинтар, а довідавшись про руйнування стрілецьких могил, я непомітно відірвався від нашої туристичної групи і сам пішов на цвинтар. Я йшов досить довгою доріжкою. По обох боках були добре удержувані гробівці. Коли гробівці зникли за мною, я опинився в зарослій високими кущами частині цвинтаря. За хвилину я опинився біля високого пам’ятника, який мав форму обеліска. На якому був вирізьблений хрест. Напис на ньому був частинно знищений. Кругом пам’ятника — бур’яни, висока трава, кущі. Поруч був ще один пам’ятник зі зображенням якогось святого, але напис на ньому був цілковито знищений. Дальше стояв великий залізний хрест, на якому було ще видно сліди засохлих квітів. Дальше розтягнулася поляна. Поляна була покрита горбками. Це були могили, але вже без хрестів. Хрести побиті на великі куски і кругом порозкидувані. В кількох місцях я зауважив глибокі ями, з яких виглядали людські кості... Я оглянувся кругом. Всюди тиша. Мене охопив страх, страшний біль і жаль.

Я відчув, що у моїх очах виступили сльози. Я хотів клякнути, може помолитися і немов відчув на собі чийсь тяжкий погляд. Я підніс голову і побачив, що прямо на мене дивляться заховані за кущами людські очі аґента. Я хотів схилитись, зібрати кості моїх предків і вложити назад в могилу. І раптом мені немов спаралізувало руки. Мене охопив страшний страх і якесь почуття вини за те, що я хотів віддати останній поклін і пошану моєму предкові на його власній і рідній землі. Через мою голову перебігло багато думок. Що робити? Мені пригадалися слова В. Мороза: "Знищені стають прапором". Від мене відійшов страх. Я пішов прямо до незнайомого і сказав йому: "Ви слідкуєте за мною? Ось — я. Беріть мене, мені не страшно... ".

"Переді мною стояло велике рішення, — розказує людина, яка вивезла стрілецькі кості з Тарнопільського цвинтаря, — як вивезти хоч кілька кісток, ці дорогоцінні мощі, які перед цілим світом будуть доказом страшного варварства Москви на наших землях. Я знала, що це треба зробити. Я теж знала, що крім мене й інші пробують, але не знати кому вдасться. Я обдумувала різні пляни і рішена була віддати їм все, всі свої речі, а цих мощів не дам... Мені пощастило... Мені плян удався, а моральна і практична допомога моїх друзів мені багато допомогла в деяких дуже критичних моментах. Коли піднісся наш літак, я з полегшею зідхнула. Я була щаслива, що виконала своє добре пластове діло. В тому моменті мені і на думку не прийшло, що ці мощі ще дальше треба ховати перед західніми митними контролями, які під гігієнічним претекстом могли також у мене їх відібрати... По дорозі я молилася. А коли пройшла останню контролю і коли всі небезпеки опинилися за мною, мені стало боляче за московське варварство на нашій землі і за те, що в світі є ще така влада, яка навіть мертвим не дає спокою...".