Про життя святого Юрія, історичного, а не міфологізованого, до нас дійшло дуже мало вірогідних відомостей. Перша найраніша згадка про нього датується 322 роком, коли Евзебій Кесарійський оповів про шляхетно вродженого юнака, який прийняв смерть від імператора Діоклетіана в Нікомедії у 303 році. Але у цьому джерелі немає жодної згадки ані про його ім’я, ані про місце його поховання. Папа Геласій І згадує святого у декреті від 494 року. Згідно з апокрифами від V століття та пізніших компіляцій візантійських агіографів, поширених в різних варіантах у Східній Церкві, святий Юрій був трибуном у Римській армії і мужньо прийняв муки і смерть в протест гоніння християн імператором Діоклетіаном. Його почали визнавати як святого мученика, він став прикладом відваги в обороні убогих та беззахисних та перетворився на символа непохитності християнської віри.

Початки та розмаїття іконографії

До найдавніших пам’яток мистецтва належать фреска із зображенням святого Юрія з Бавіт (VI століття), де святий воїн зображений з молитовно піднесеними руками. А також ікона VI століття з монастиря святої Катерини на Синаю – Богородиця з дитям на троні в оточенні святих Теодора та Юрія, де святі воїни виступають як охоронці Ісуса та Богородиці, оборонці Христової віри.

Ікона VI століття з монастиря святої Катерини на Синаю

Іконографія святого Юрія як молодого воїна при зброї у повний ріст чи по пояс сформувалася у постіконоборчий період і масово розповсюдилася по всій території Візантійської імперії. Культ святого у IV столітті поширився у Палестині, в Лідді (Diospolis) знаходиться одне з ймовірних поховань святого; пізніше в Сирії, де за Констянтина Великого було збудоване місто Юрія (Georgiupolis), Єгипті та Греції, згодом в Грузії, на Балканах та Русі – тобто, у всіх країнах візантійської сфери впливу. Внаслідок широкого пошанування святого і ряду чудес, що були атрибутованими до святого Юрія, його всезагально визнали святим одразу по 900 році.

У пантеоні святих воїнів святий Юрій посів провідну роль і репрезентував втілення військової доблести, відваги, мужності. Орієнтовно з початку XI століття зображення святого стало супроводжуватися сценами його легендарного життя, сценами мук, що він мужньо прийняв за віру і посмертними чудесами. Ікони святого Юрія з житієм є досить малочисельними (у порівнянні з кількістю ікон Юрія Змієборця), але багаті на розмаїтість сюжетів. Згідно з декотрими апокрифами, святого Юрія піддавали тортурам впродовж семи років, але воїн був мужній та непохитний у своїй вірі, імператор зі злості та безсилля мусів стратити його. Вражає велика кількість сцен тортур та їх винахідливість. Можна поділити житійні сцени на власне житіє (Різдво святого Юрія чи його поучення грамоті), мучеництва (святого Юрія колесують чи напувають розпеченим оловом) і чудеса посмертні (святий Юрій воскрешає мертвого чи визволяє людей з неволі)

Переможець дракона

Найпопулярнішим іконографічним сюжетом стає чин змієборства святого Юрія. Найдавніше зображення святого Юрія як вершника, що перемагає змія (IX століття), знаходиться на стінописі церкви в Каппадокії. Власне там і виникла ця легенда, хоча підґрунтя її лежить в глибині віків, задовго до християнства. Іконографія святого Юрія Змієборця народжується в елліністичному світі та виражає інтенцію героїчності в дусі пізньоантичної культури. В основу апокрифу про Юрія Змієборця лягає давній міф про Персея, що вбиває морську потвору і рятує Андромеду, доньку царя Кефея і його жінки Кассіопеї, та позбавляє місто від напасті, що була послана як кара богом Посейдоном.

Сюжет чудесної оповіді про святого Юрія Змієборця аналогічний, лише прадавні символи отримують нові значення. Святий Юрій верхи на здибленому білому коні списом пробиває пащу розпластаного під ним дракона – уособлює символічну боротьбу Добра і Зла. Це безумовний вплив дуалістичної теологічної концепції, запозиченої в персів, адже бог Мітра завжди верхи на білому коні. У блакитному сегменті неба благословляюча на чин Божа десниця, лише з Божою поміччю можливі великі ділання. Саме з сегменту Неба святий почув глас Божий: “Відважся, Юріє!” Часом ангел направляє спис воїну та вінчає святого вінцем Слави. Вершник молодий, договолосий і цим уособлює наснагу і життєдайну силу. Довкола голови святого німб – моральна доброчесність, поверх лицарських обладунків червоний розвіяний плащ. Колір плаща червоний і це не королівська ознака, а символ найвищого щабля ініціації прославленого рицаря – мученика Христового.

Кінь з пишною гривою та хвостом, зав’язаним на ґудз, у червоній збруї – чудесні летючі сандалі скинуто. В елліністичному світі, де вже опановане мистецтво війни верхи, герой-вершник може трактуватися лише як цілість.

Поруч стоїть царівна в короні, безвинна жертва, чудом порятована героєм. У правій руці тримає на поясі прив’язаного за шию дракона, упокореного молитвою, лівою запрошує святого воїна до міста. Царівна – це алегорична Каппадокія, що сердечно запрошує свого рятівника. Позаду царівни височіє мур міста з вежею, з котрої видно царя та царицю в коронах, вони подають святому Юрію ключі від міста, присутні також всі мешканці міста – це свідки подвигу і водночас порятовані від справедливої кари Божої в чудесний спосіб. Вони символізують новонавернених, що відкривають браму свого міста для Христа.

Крилатий дракон, що звивається під вершником з довгим закрученим хвостом, під задньою ногою коня є алегорією поганства, найбільшого Зла. Він переможений, приспаний, поранений, але все ще живий.

Усі ікони (окрім Звиженської, переданої у радянський час до Київського національного музею) з фондів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького

Культ святого

Образ Юрія Змієборця у Київській Русі був сприйнятий дуже органічно. Він адаптувався з образом бога весни Ярила і перейняв од нього функції відкривати небо і випускати роси та покривати зеленню землю. Святий Юрій збагатився атрибутами праслов’янського бога і його сільськогосподарськими обов’язками – давати достатньо життєдайної вологи землі, пильнувати за пашею, оберігати господаря, його сім’ю від напастей та пасти худобу.

Підвіска зі стольного Галича, ХІІІ ст.

До Києва культ вшанування святого Юрія прийшов разом з християнством через Візантію і причорноморську культуру, але найбільшого поширення отримав в XI столітті у час правління Ярослава Мудрого. У хрещенні той був названий Юрієм. На честь перемоги над печенігами він збудував у Києві храм святого Юрія Переможця, освячення якого 26 листопада 1054 року увійшло до церковної традиції як день святого Юрія. Ярослав заснував також місто Юріїв та Юріївський монастир у Новгороді. У 1037 році з ініціативи князя збудувано Святу Софію Київську, північний приділ якої присвятили святому Юрію. Після смерті Юрія-Ярослава там і встановлюють саркофаг з тілом благовірного князя.

Зображення святого Юрія збереглося на шиферах Михайлівського Золотоверхого собору, є він у стінописах 1150-х років Кирилівської церкви, у фресках XIІ століття у Старій Ладозі, на печатках руських князів та владарів, що мали ім’я Юрій, перш за все самого Ярослава Мудрого, на печатці Київського митрополита Юрія, печатці короля Русі Юрія, а також на великій кількості енколпіонів та предметів особистого культу, датованих княжою добою.

Чи не найпрекраснішим вцілілим взірцем розквіту культури України в середні віки є ікона святого Юрія зі Станилі кінця XIII ст. Це найдавніша ікона Юрія Змієборця і у ній образ найлаконічніше потрактований, відсутній навіть сегмент неба, лише вершник на чорному коні і дракон у напруженому протистоянні – боротьба чистих ідей.

В Західну Європу культ святого приходить дещо пізніше, в кінці XI – початку XIІ століття. Ба більше, у часи хрестових походів святий Юрій Змієборець стає улюбленцем епохи Середньовіччя. Хрестоносці визнали Святого Юрія покровителем війська після Битви за Антіохію в 1098 році. Ричард І Лев’яче Серце віддав під патронаж своїх рицарів святому Юрію в часі кампанії в Палестині в 1191–1192 роках. Ще більшої слави та пошани набув культ святого воїна-змієборця після книги архиєпископа Ґенуї Якова де Вораґіна Legenda Sanctorum (“Святі Легенди”) 1265 року, більше знаної як Legenda Aurea (“Золота Легенда”). Саме завдяки західноєвропейськими впливами на Галичину ми маємо чудові взірці української готичної ікони: святий Юрій зі Словіти, з Корчина, зі Ступниці, зі Звижня.

Відзначають день святого Юрія Змієборця залежно від традиції у різні дні року: 23 квітня (Григоріанський календар), 6 травня (Юліанській календар), в четверту неділю червня (Мальта) та в третю неділю липня (Ґозо – один з мальтійських островів).

Читайте ще

Найстрашніший святий
Найстрашніший святий
Заборонений Великдень
Заборонений Великдень
Олег Турій: “З точки зору церковного і цивільного права — це ніякий не собор, а спецоперація НКДБ”
Олег Турій: “З точки зору церковного і цивільного права — це ніякий не собор, а спецоперація НКДБ”
Отець Богдан Прах: “Без любові до малої батьківщини ми ніколи не полюбимо усієї країни”
Отець Богдан Прах: “Без любові до малої батьківщини ми ніколи не полюбимо усієї країни”