Я б дуже хотів, щоб у цьому храмі в затишному і прадавньому Рогатині побувало якомога більше українців. Осоливо юних. Щоб ніхто не міг їм потім говорити, що хтось приніс нам культуру і порядок. Святодухівська церква (1598 р.) та її ренесансно-бароковий іконостас (1650 р.) вражають і зачаровують витонченістю, шляхетністю і досконалістю ліній та образів.

Не раз бував в Рогатині, але якось все проїздом дорогою на Франківщину. Вперше втрапити до славнозвісної церкви Зішестя Святого Духа, яку за красу і автентичність включено в список світової спадщини ЮНЕСКО, мені пощастило торік перед Новоріччям. Було морозно, вітряно і сніжно. Але, на тлі білих полотен сніговиці, храм виглядав святково і піднесено. На жаль, тоді мені не пощастило потрапити всередину, щоб побачити старовинний вівтар. І я постановив обов’язково повернутись і таки побувати у церкві, яка уже майже три десятиліття сужить музеєм, зберігаючи скарби галицької землі.

І ось недавно я знову опинився в славному Рогатині. Цього разу в сонячну і жарку погоду. Ховаючись від палючих променів у тіні старовинних кам’яниць, я проминув центральний Майдан із пам’ятником Роксолані, пройшов попід оборонними мурами старовинної церкви Різдва, ще кількадесять кроків поміж приватними садибами і ось я знову перед дерев’яним парканом, за яким висоціють дві гостроносі вежі Святодухівської церкви… Влітку вона ще прекрасніша, ніж взимку – оточена старовинним цвинтарем, у зелених шатах смарагдового листу…

Мені знову перехопило подих від одного вигляду цього рукотворного дива, збудованого понад чотири віки тому. Хотілось просто посидіти під її теплими стінами і послухати як б’ється серце храму. Але треба було спершу потрапити всередину, щоб побачити заповітний іконостас і я попростував до дверей церкви, які, на щастя, були відчиненими.

З церкви якраз вийшли відвідувачі. Купивши за 50 гривень квиток, переступив поріг храму і раптом опинився в дивовижному просторі якогось казкового корабля, що плине на хвилях часу. Крізь високі вікна у його трюм яскравими пругами падало сонячне проміння, якась бабуся замітала долівку, здіймаючи легку куряву, що золотилась на світлі і мені здавалось, що потрапив у який казковий, чарівний світ.

Ступив крок, другий і постав перед сяючим іконостасом. Напевно так мало статись, що я побачив його саме того дня, при сяйві сонця, святковим і розкішним… Неймовірної краси п’ятиярусне диво створили галицькі художники сотні літ тому. Якось описати ці прекрасні ікони важко, бо слова надто вицвілі і кволі, щоб передати насичені і водночас легкі образи святих, Ісуса, Богородиці. Вони дивляться наче повз і водночас крізь мене. На бічних дияконських дверях два найвідоміші образи іконостасу – Архангел Михаїл та Мельхіседек. Виконані рукою справжньго митця, для якого немає неможливого. Архангел в сяючих військових обладунках та святкових одежах, попри грізний меч в руках, схожий на юнака що вперше йде на бій із злом – від нього струменять надія і віра, сила і жага до життя. Він рвучкий і нестримкий. Сивий Мельхіседек тримає в руках дари причастя – хліб і вино. Його образ – сама мудрість і спокій. Ці образи експонувались у Відні на міжнародній художній виставці.

Вразили великі ікони Богородиці та Ісуса. Мати з дитям і лик Боголюдини, що застерігає вірних від гріха і вчить бути людиною… Важко було відвести погляд від дивовижних образів Ісусового житія та апостолів, обрамлених витонченою та золоченою різьбою. Просто свято для очей! Але роззирнувшись, побачив в бабинці експозицію інших ікон, зібраних із різних галицьких храмів. Тут теж можна “зависнути” на годину, милуючись трохи наївними, але такими щирими образами, що від зворушення пробиває на сльозу. А ще ж є чудові зразки дерев’яної різьби!

Остаточно мене “добила” пропозиція милої співробітниці музею піднятись на дзвіницю!!! Скрипучі сходи, переплетіння балок, скріплених дерев’яними кілками, невеличкі віконця, через які видко розімлілий від сонця Рогатин і старовинні надгробки довкола церкви… А ще цей неймовірний запах старого дерева, солодкаво-золотистий, медовий, пряний… Це щастя!

Я не хотів звідсіля йти. Цей пречудовий храм прийняв мене і відкрив свої багатства. Напевно, не всі. Такі давні церкви вміють берегти таємниці. Кажуть, що під нею є старовинні крипти і підземний хід до церкви Різдва. Можливо колись і ці таємниці мені відкриються. Просто треба вміти чекати. А я вмію.

Серпень 2019 р.

Читайте ще

Вовків. Нові шати для старовинної святині
Вовків. Нові шати для старовинної святині
Добромиль: у затінку замку Гербурта
Добромиль: у затінку замку Гербурта
Кривавий Спас. Пирятинська трагедія
Кривавий Спас. Пирятинська трагедія
Покровська церква у Поршні
Покровська церква у Поршні